Романовський В’ячеслав

Ізнов у покосах розіллє медові хмелі Отава прив’яла. І коник сюрчатиме дзвінко.І так мені гарно, що син я своєї землі, Що я – українець і лада моя – українка! Держава моя, я люблю твій барвінковий цвіт Од неба і моря, озер і річок тихоплинних. І колір жовтавий – він теж обнадіює світ Пашницею поля, де золото в кожній стеблині. Я тут народився. Тут все споконвіку моє: Криниця і стежка, калина під вікнами хати… І сонце високе для мене щоранку встає,Щоб міг, як батьки, і трудитись, і вірно кохати. Хай манну небесну готує комусь чужина, Тебе я не зраджу, мій краю, одвіку й довіку! Весна в Україні. І в серці моєму весна. І горнеться сонце до наших розкрилених вікон…

" Ріки незмінно течуть додому"

16.03.-24.03.2024

Національний тиждень читання поезії