Лисенко Іван Максимович

Поет, філолог, енциклопедист

ІВАН МАКСИМОВИЧ лИСЕНКО -

«Я не захотів жити подвійним радянським життям, кинувши режимові виклик. Відмовившись від будь-якої кар’єри, я вирішив жити своїм незалежним життям, хоча ціна була дуже висока. Я робив тільки те, чим боліла душа, чим було переповнене серце і мій світогляд. Завдання в мене було лише одне: працювати на користь України, чим би це для мене не обернулося.»

Черемушнянська сільська школа

Народився Іван Максимович 21 серпня 1938 р. в с. Черемушна Валківського району. У родинному колі в особливій пошані була народна українська пісня. Співали всі: і батько, і мати, і сестра, і він сам. З 1946 р. навчався в 7-річній школі в рідному селі, потім – у середній школі в сусідніх Огульцях. З дитинства любив читати книги, по які ходив до Валківської районної бібліотеки. Мати виховала у нього любов до поезії, напам’ять цитуючи вірші видатних поетів. Займався в літературному гуртку. Свій перший вірш Іван Максимович написав, коли навчався в 6-му класі.

Іван Лисенко – дослідник історії української музичної культури, поет, літературознавець, краєзнавець, журналіст, енциклопедист. Член Національної спілки журналістів України та Національної спілки письменників України. Заслужений діяч мистецтв України.

Закінчивши університет у 1966 р., викладав українську мову та літературу спочатку в середній школі с. Руська Лозова Дергачівського району, потім під Києвом.

І.Лисенко - токар Харківського трактороскладального заводу, 1960 р.

Іван Лисенко у 1957 р.

Водночас Іван Лисенко продовжував писати вірші. Займався в літературній студії при Спілці письменників у Харкові, друкував вірші в газетах «Соціалістична Харківщина» і «Ленінська зміна». Багато часу проводив в бібліотеці ім. В. Г. Короленка.

Після закінчення школи у 1957 р. Іван Максимович працював у колгоспі. Згодом влаштувався токарем на Харківському трактороскладальному заводі. У 1961 р. вступив до Харківського університету. Навчався на філологічному факультеті. Співав у місцевому хорі, познайомився з музикантами й диригентами, від яких дізнався чимало правди про нещодавнє минуле, у т. ч. про трагічну долю багатьох репресованих митців. Відтоді почав збирати відомості про своїх земляків, зацікавився історією Слобідської України.

Саме в ці дуже складні 70-ті роки Іван Лисенко займається складанням унікальних «Словника співаків України» та «Українського музичного енциклопедичного словника». Щоб глибше розбиратися в музиці, він вступив до народної консерваторії на диригентсько-хорове відділення і брав уроки гри на фортепіано. Він активно листувався з музичними діячами за кордоном, збираючи інформацію про українських співаків в еміграції і регулярно пояснюючи КДБ, що в нього суто культурний інтерес.» (І.Можейко)

Від 1967 р. Іван Максимович на редакторській роботі в Києві. У 1967–1968 рр. працював у видавництві Української радянської енциклопедії. Потім редактором на Українському радіо. 1969–1971 рр. – редактор у редакції літературознавства та художньої літератури видавництва «Наукова думка». У І.Лисенка з’явилася можливість зайнятися дослідженням української музичної культури. Він вивчав найрізноманітніші джерела з історії музики, листувався з «усім музичним світом», у т. ч. з українською діаспорою.

«…1972 рік… Почалися арешти серед української інтелігенції. Івана Лисенка як неблагонадійного звільнили з роботи й регулярно «запрошували» для бесід у КДБ. Попереду були роки поневірянь по редакціях і робота без будь-якої надії побачити її результати опублікованими.

У 1985 р., під час перебудови, І. Лисенко зміг повернутися в «Радянську школу», де пропрацював 4 роки. Потім він вже спецкореспондент журналу «Україна» (1989–1992) та керівник групи редакції «Зводу пам’яток історії та культури України» (1992–1999). Після проголошення 1991 р. незалежної Української держави І.Лисенко активізував і розширив свої зв’язки з українською діаспорою; продовжив досліджувати творчість репресованих та забутих українських письменників, а також життя та діяльність українських співаків, композиторів, піаністів, скрипалів та ін.

У 1974–1980 рр. працював у видавництві «Радянська школа», 1980–1983 рр. - викладач зарубіжної літератури в Київському педагогічному університеті. Його лекції для студентів українського відділення відбувалися виключно українською мовою. Почалося цькування – і Іван Максимович був змушений не тільки піти, але і розпрощатися з мрією про захист кандидатської дисертації.

Помер Іван Максимович Лисенко 15 грудня 2022 року в місті Києві. Похований в рідному селі Черемушна Валківського (нині Богодухівського) району Харківської області.

У 2000–2008 рр. працював науковим редактором у видавництві «Наукова думка» Національної академії наук України.

«З 1998 року все, що десятиліттями відкладалося, виявилося затребуваним. Першою ластівкою став вистражданий «Словник співаків України», який пролежав у видавництві 23 роки. Іван Максимович його забрав, знайшов спонсорів – і видав. А далі – немов греблю прорвало: з інтервалом у 2-3 роки виходили все нові й нові книги, а в них – імена, біографії і творчість людей, які могли б канути в Лету, якби не Іван Лисенко, який присвятив життя порятунку їх від забуття. Поети Олександр Олесь і Микола Корж (його книгу Іван Лисенко видав власним коштом, дотримуючи слово, дане колись земляку), Майкл Йогансен і Маруся Вольвачівна – це ті, кому присвячено окремі книги. А ще сотні імен в енциклопедіях і словниках, експедиції на рідну Валківщину для збирання матеріалів, нескінченні листування та пошук грошей для того, щоб його здобутки побачив світ.»

Іван Максимович Лисенко – автор, упорядник та редактор видань: «Іван Алчевський» (1980), «Червоний вечір» (про П.Савченка, 1991), «Словник співаків України» (1997) «Поет з душею вогняною» (про О.Олеся, 1999), «Поезії видіння осяйне» (2002), «Речник української культури» (про М.Йогансена, 2003), «Українські співаки у спогадах сучасників» (2003), «Музики сонячні дзвони» (2004), «Словник музикантів України» (2005), «Шуміти прошу листя» (про О.Коржа, 2006), «Кажи жінці правду, та не всю» (про М.Вольвачівну, 2007), «Маруся Вольвачівна – незаслужено забута українська письменниця» (2008), «Музична культура України в спогадах, матеріалах, листах» (2008), «Словник українських приватних бібліотек» (2009), «Поет зболеного серця» (про О.Коржа, 2009), «Любові висока струна» (2010), «Черемушна» (2010), «Лицар честі і краси» (про М.Вороного, 2011), «Співаки України» (в 2-х т., 2012, 2018), «Юрій Кипоренко-Доманський» (2013), «Іван Стешенко» (2014), «Платон Цесевич» (2014), «Словник опер» (2014), «Вогнища української культури» (2014) «Українські співаки X-XVІІІ ст.» (2015), «Україна і світ» (2016) «Енциклопедія української пісні» (2017), «Легенда Слобожанщини. Маруся Вольвачівна у спогадах, матеріалах, листах» (2020). І.Лисенко – автор статей до Української Радянської Енциклопедії, Енциклопедії Сучасної України та низки галузевих енциклопедій і довідників.

Кілька слів про Івана Лисенка-енциклопедиста. Він є автором 10-ти власних енциклопедій. Диву даєшся: як одна людина могла їх створити! Ось лише перелік цих унікальних видань: «Співаки України» (у 2-х томах, 2011, 2018), «Словник музикантів України» (2005), «Словник українських приватних бібліотек» (2009), «Втрачені шедеври України» (2014), «Зарубіжні співаки в Україні», «Словник опер» (2014), «Українські співаки X—XVIII ст.» (2015), «Україна і світ», «Валківська енциклопедія» (у 4-х томах, 2000, 2006, 2008, 2013), що є першою регіональною енциклопедією в Україні, «Енциклопедія української пісні» (2017), яка засвідчила велику любов його до нашої пісні.

є у фонді бібліотеки

Пропоноване видання — перший енциклопедичний довідник співаків, життя і творча діяльність яких пов’язані з Україною. У ньому також вміщено творчі біографії співаків, яких доля закинула на чужину, де вони реалізували свій творчий потенціал, самовіддано несли і стверджували високий дух української вокальної культури. Прізвища та псевдоніми співаків подано в єдиному алфавітному порядку. До видання увійшло близько 1500 статей — творчих біографій співаків, через які висвітлюється історія вокального мистецтва в Україні від часів Київської Русі до наших днів. Абсолютна більшість творчих біографій подається з фотографіями співаків.

Найбільше праці було віддано «Співакам України» (1997, 2011, 2012, 2018). Ця праця пройшла крізь усе творче життя автора. Вона вимагала не лише активної роботи в бібліотеках та архівах, в листуванні, зустрічах з видатними співаками, але й боротьби з комуністичною системою, якій українські співаки були непотрібні. Рукопис пролежав 24 роки у видавництві «Музична Україна», маючи 4 позитивні рецензії. Вихід у світ у 1997 р. «Словника співаків України» (перша назва книги) був визначною подією. Презентація книги у Спілці письменників України вилилась у справжнє свято української культури.

є у фонді бібліотеки

є у фонді бібліотеки

«Словник музикантів України» (2005), як справедливо зазначив музикознавець Олександр Москалець, це перша музична енциклопедія в Україні.

Енциклопедичне видання «Словник українських приватних бібліотек» вийшло у 2009 році у київському видавництві «Рада». Книга містить відомості про понад 800 приватних бібліотек в Україні і їх фундаторів від найдавніших часів до 20 століття. Автор також подав відомості про українські бібліотеки, які формувалися за межами України, зокрема українськими емігрантами. У виданні опущена інформація про приватні книгозбірні, які ще продовжують формуватися нинішніми власниками. Видання містить інформацію про історію створення, фонд, жанрову специфіку, долю бібліотек, а також про діяльність фундаторів. Під кожною статтею подаються посилання на літературу чи архівні матеріали, якщо вони існують. Перелік представлених у виданні бібліотек не є вичерпним — це лише перша спроба узагальнити, підсумувати інформацію про українські приватні бібліотеки.

У енциклопедичному довіднику «Зарубіжні співаки в Україні» вперше в історії нашої культури представлено зарубіжних співаків різних країн, які гастролювали чи тривалий час працювали в Україні. Це – представники вокальної культури Італії, Іспанії, Польщі, Болгарії, а також країн американського континенту (США, Канади), які своїми виступами в українських театрах збагачували українську вокальну культуру. У виданні представлені також співаки колишнього СРСР, що розвалився, де тепер утворені окремі держави. І ми маємо повне право зарахувати їхніх вокалістів до зарубіжних співаків.

Ні для кого не є таємницею, що чимало наших шедеврів протягом тривалого часу було загублено, викрадено чи знищено. І про це, на думку Івана Максимовича, мають знати українці. Цьому питанню він присвятив енциклопедичне видання «Втрачені шедеври України», що вийшло у 2014 р. Тут ідеться насамперед про наші втрати в царині красного письменства, музичної культури, живопису, архівних та музейних раритетів і загалом всієї гуманітарної галузі, яку ми втрачали в силу непростої нашої історії.

У 2016 р. вийшло енциклопедичне видання «Україна і світ». Тут вміщено понад 600 статей про відомих діячів української та зарубіжних культур, які відіграли певну роль у зближенні України зі світом і, навпаки, — інонаціональних культур з українською.

Добре була зустрінута у музичному світі поява енциклопедичного видання «Українські співаки Х-ХVIII ст.», де представлені численні наші співаки цього періоду, які працювали не лише на рідних сценах, але й за рубежами.

є у фонді бібліотеки

У першій частині книги висвітлюється історичний шлях села Черемушна Валківського району Харківської області, подається понад 300-літня історія його існування: від часу заснування до наших днів. У другій частині автор подає енциклопедичний словник, який торкається історії, освіти, культури, народного господарства села та найвидатніших його уродженців. Книга ілюстрована картою села та численними фотографіями.

Іван Лисенко — неабиякий патріот своєї Слобожанщини. Він є автором книги «Черемушна» про своє рідне село (2010), яке дало йому неабияку енергію і високі крила для служби рідній культурі.

«Валківська енциклопедія», що вийшла у 4-х томах (2000, 2006, 2008, 2013), дає різноманітні відомості про тих видатних людей в галузі культури, освіти, медицини, техніки та громадської діяльності, які є уродженцями цього краю або там постійно працювали й чимало для нього зробили, тих, що якоюсь мірою прославили Валківщину. У виданні також зроблено спробу висвітлити історію району. Є в енциклопедії й описи приватних бібліотек, музеїв, архівів нині діючих і тих, що були знищені в різні часи. Книга багато ілюстрована, в ній близько 300 фотографій.

є у фонді бібліотеки

«Енциклопедія української пісні» вийшла у 2017 році.«Принцип упорядкування цього справді енциклопедичного видання — також закорінений у персоналії співаків, — виконавців українських фольклорних скарбів. Такий підхід — нетрадиційний, але за ним криється пріоритетне ставлення автора до виконавців. Пісні подано за їхніми назвами в алфавітному порядку, з описом хронологічної та жанрової належності твору та іменами фольклористів, які записали чи опублікували пісню в певному виданні. Позначено наявність виконавських варіантів та обробок, імена співаків-інтерпретаторів, які увічнили соло­спів. Енциклопедичні статті про вокалістів (найяскравіших апологетів українського співаного фольклору) чергуються в цьому ряду з назвами пісень. Такий дещо незвичний класифікатор автора дозволяє зрівняти статус твору і його виконавця. «Енциклопедія української пісні» І. М. Лисенка охоплює близько 2000 статей, у кожній з яких — стисла інформація про долі пісень і співаків, які продовжили тривання фольклорних солоспівів у часопросторі національної культури та увічнили себе в них». (В.Антонюк)

Серед інших видань слід назвати:

Як зазначив у передмові доктор Роман Кухар, «Музики сонячні дзвони» — багатогранна праця, створена на високому рівні музикознавчої літератури, яка, без сумніву, увійде до скарбниці нашої музичної спадщини». За дещо узагальненою і символічною назвою на сторінках книжки перед нами постає зріз музичного життя України, переважно — минулого століття.

Фундаментальну працю «Музична культура України» реалізовано у 2008 р. До неї увійшли численні спогади про забутих і репресованих діячів української культури, мемуари про музичні організації, великий корпус автобіографій музичних діячів, що становлять тепер неабияку коштовність для дослідників української музичної культури.

Іван Лисенко упорядкував книгу «Українські співаки у спогадах сучасників» — це унікальне видання на 800 сторінок уже нині є бестселером. Цінність мемуарів, представлених у книзі, в тому, що в них дається широка картина стану оперно-музичної культури наших театрів. Тут розповідається не лише про співаків, але й про диригентів, режисерів, спогади про них уводять в атмосферу театрального життя різних часів з усіма плюсами й мінусами. Літературні портрети співаків різноманітні. Різні автори — різні стилі. Іноді мемуаристи обмежуються тільки одним штрихом чи епізодом, але настільки характерним, що читач відразу уявляє собі артиста з його інтонацією, манерою триматися на сцені. І майже завжди ці портрети подані через призму вокально-виконавської специфіки, вираженої чітко й зрозуміло, і суть виконавської манери, стиль співака чи співачки, про яких ідеться, легко зрозуміє не лише професіонал, але й рядовий шанувальник співу. Неабияку цінність у виданні становлять спогади, присвячені маловідомим, але колись знаменитим співакам, зокрема таким, як Наталія Єрмоленко-Южина, Єлизавета Петренко, Олександр Каченовський, Іван Стешенко, Олександр Шидловський, Михайло Микиша.

є у фонді бібліотеки

є у фонді бібліотеки

Іван Лисенко ще з дитинства чув від односельців розповіді про Марію Вольвач, яка часто приїздила у Черемушну і читала людям свої твори. В архівах та бібліотеках Лисенко шукав вірші, п'єси, оповідання, фольклорні записи та листування забутої письменниці, з яких упорядкував книжку під своєю редакцією. Назвав їй — «Кажи жінці правду, та не всю». Це перше повне видання художніх творів, мемуарів та листів Марусі Вольвачівни (творчий псевдонім письменниці). Значна частина творів до цього взагалі не публікувалася. На видання особисто Іван Лисенко витратив власні $2 тисячі.

є у фонді бібліотеки

Слід також подякувати Іванові Лисенку і за упорядковані ним добре прокоментовані збірники спогадів і матеріалів про українських поетів — Олександра Олеся («Поет з душею вогняною», 1999), Майка Йогансена («Речник української культури», 2003), Олександра Коржа («Поет зболеного серця», 2009) та Миколу Вороного («Лицар честі і краси», 2011).

є у фонді бібліотеки

«Те, що зроблено мною в царині літератури, йшло від щирого серця, моєї одержимості. Я повернув українській літературі кількох поетів, залишив ряд літературних праць і спогадів про письменників, з якими мав зустрічі…» (І.Лисенко)

Неабиякий інтерес становлять його книги, присвячені українським співакам. Це збірники спогадів і матеріалів: «Іван Алчевський» (1980), «Юрій Кипоренко-Доманський» (2013), «Платон Цесевич» (2014) та «Іван Стешенко» (2014). У цих виданнях, які блискуче прокоментовані упорядником, зібрані численні спогади, ілюстрації й цінні матеріали про видатних співаків, які співали не лише в Україні, але й на зарубіжних оперних сценах.

є у фонді бібліотеки

У післямові до книги він писав: «Так, я не був політиком, революціонером, трибуном. Я спокійно і тихо робив справу одержимої людини, яка любила свій народ». Але це і є справжня любов...

У 2010 році вийшло друком цікаве видання І. Лисенка «Любові висока струна». Вибране, де вміщено поезії автора, його історичні та публіцистичні твори, літературно-критичні та музикознавчі матеріали.

«Я сповна виконав свою клятву, дану собі ще в Харкові, на світанку своєї діяльності. Мною було врятовано від забуття сотні імен співаків, композиторів, музикантів і введено їх до наукового обігу…»

Лисенко Іван Максимович. – Текст. дані. – URL: https://ukrmusic.online/encyclopedia/lysenko-ivan-maksymovych/

Гулковський М. Одержимий енциклопедист. – Текст і фотодані. – URL: http://vo.od.ua/rubrics/lyudi-dela/41729.php.

Булаховская Ю. Энциклопедия одного города : [об издании «Валківська енциклопедія»] – Текст. дані. – URL: https://zn.ua/ART/entsiklopediya_odnogo_goroda.html.

Антонюк В. Іван Лисенко та його енциклопедія пісні. – Текст. дані. – URL: http://slovoprosvity.org/2018/01/15/ivan-lysenko-ta-joho-entsyklopediya-ukrajinskoji-pisni/.

Корнійчук В. На службі у двох муз. - Текст. дані. - URL: https://ukrmusic.online/encyclopedia/lysenko-ivan-maksymovych/

Календар знаменних і пам’ятних дат Харківщини на 2023 рік : рек. бібліогр. покажч. / Департамент культури і туризму Харків. обл. військ. адмін. ; Харків. обл. універс. наук. б-ка. – Харків : ХОУНБ, 2022. – 66 с. – Текст і фотодані. – URL: https://www.calameo.com/read/0070728424f2a8fa8afaf

Іван Максимович Лисенко – лицар української музики. - Текст і фотодані. – URL: http://www.nbuv.gov.ua/node/4290

Матеріал підготувала Конопля Л.М.РЦІ "Харківщина" ХОУНБ

Використані джерела