"Книга на всі часи" до 225 річчя видання "Енеїди" Івана Котляревськог

"Книга на всі часи"

до 225 річчя видання "Енеїди" Івана Котляревського

Центральна міська бібліотека для дітей ім. Ш. Кобера і В. Хоменко

2023 рік

веб-екскурс в минуле...

У 1798 році в Санкт-Петербурзі, без відома та згоди самого Котляревського, було вперше надруковано I—III частини «Енеїди» зусиллями багатого конотопського поміщика Максима Парпури та за редакцією Йосипа Каменецького.

Перше видання "Енеїди"У 1798 році в Санкт-Петербурзі, без відома та згоди самого Котляревського, було вперше надруковано I—III частини «Енеїди» зусиллями багатого конотопського поміщика Максима Парпури та за редакцією Йосипа Каменецького. Парпура опублікував ці перші три частини поеми без коректорської правки, з помилками. Книга вийшла під заголовком «Енеида на малороссийский язык перелицованная И. Котляревским», орієнтувалася на російського читача і тому наприкінці містила українсько-російський словник, у якому надавалося тлумачення слів так званого «малоросійского нарѣчія» для російськомовних читачів. Цей українсько-російський словник вийшов під назвою «Собрание малороссийских слов, содержащихся в „Енеиде“, й сверх того еще многих иных, издревле вошедших в малороссийское наречие с других языков или и коренных российских, но неупотребительных». Словник містив 972 слова і став основою для подальших коментарів «Енеїди». Відомо, що Котляревський розлютився, дізнавшись про це несанкціоноване видання, та у своєму власному першому виданні 1809 року зганьбив його творців, написавши в анотації до цього видання, що «якась особа Мацапур», який кривив душею для прибутку, хай йде до пекла й щоб його там «шкварили на шашлику» саме за те, що «чужеє оддавав в печать». Таку оцінку вважав несправедливою, зокрема, Сергій Єфремов, який в огляді за назвою «В тісних рямцях. Українська книга в 1798—1916 рр.» зауважив: …перший видавець наш анітрохи такої суворої догани не вартий. Поставивсь він до свого видання совісно і, очевидно, мав на оці не якісь там прибутки, а бажання поділитися з громадою цікавою літературною новинкою, яку сам над усе, видко, був уподобав. Людина заможна, з чернігівського маєтного панства, М. Парпура й не був надто заінтересований у тих невеличких прибутках, що могла дати йому поема Котляревського. Що це був швидше вчинок мецената, аніж інтерес крамаря, показує і та зворушлива присвята на книзі, що викриває справжні заміри та плани видавця. «Любителям малороссийского слова усерднейше посвящается» — була це, видимо, данина пієтету до рідного слова, з якою до «любителів» його обертається такий само любитель.