Тарас Шевченко

«Він був сином мужика – і став володарем у царстві духа. Він був кріпаком – і став велетнем у царстві людської культури. Він був самоуком – і вказав нові, світлі і вільні шляхи професорам і книжним ученим», – так про генія України сказав І. Франко.

почати

цитати про шевченка

Зміст

біографія

цікаві факти

шевченко-поет

вічні цитати шевченка

шевченко-художник

Використані джерела

https://ukrclassic.com.ua/katalog/sh/shevchenko-taras/3338-detalna-biografiya-tarasa-shevchenka https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%BE%D0%B1%D0%B7%D0%B0%D1%80_(%D0%B7%D0%B1%D1%96%D1%80%D0%BA%D0%B0) https://www.ukrlib.com.ua/books/ https://brovary.net.ua/tsikavi-ta-malovidomi-fakty-iz-zhyttia-tarasa-shevchenka/ https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%BF%D0%B8%D1%81%D0%BE%D0%BA_%D0%BA%D0%B0%D1%80%D1%82%D0%B8%D0%BD_%D1%96_%D0%BC%D0%B0%D0%BB%D1%8E%D0%BD%D0%BA%D1%96%D0%B2_%D0%A2%D0%B0%D1%80%D0%B0%D1%81%D0%B0_%D0%A8%D0%B5%D0%B2%D1%87%D0%B5%D0%BD%D0%BA%D0%B0 https://postivka.blogspot.com/2019/12/tsytaty-tarasa-shevchenka.html?m=1&fbclid=IwAR0aFqfNr4n6pCZJmL8fUE5jtk0qvALt7wcP5tD9I0RaAAfN2tAXkHFEULA Джерело: https://dovidka.biz.ua/vislovi-pro-shevchenka

Для творів раннього періоду (1837-1843) характерне осмислення життя свого народу, його сімейно-побутових традицій та етнічних особливостей, усвідомлення стосунків свого народу із сусідніми, заглибленість в історичне минуле, критика сучасних поетові суспільних вад.

ПОЕМИ

П'ЄСА

ПОЕЗІЯ

«Іва́н Підко́ва» — поема Тараса Шевченка, у якій він зобразив героїчну добу української історії — панування козацької України — й створив узагальнений образ національного ватажка. Прочитати поему можна за посиланням нижче. Іван Підкова

Тарасова ніч — історична поема Тараса Шевченка, перший з творів, у якому він звернувся до поетичного осмислення історичного минулого України. Прочитати поему можна за посиланням нижче. Тарасова ніч

Катери́на — поема Тараса Шевченка, написана в Петербурзі наприкінці 1838 — на початку 1839 років, присвячена Василю Жуковському у пам'ять 22 квітня 1838 року, дня викупу поета з кріпацтва. Прочитати поему можна за посиланням нижче. Катерина

Гайдамаки — історико-героїчна поема Тараса Шевченка, перший український історичний роман у віршах. За життя Шевченка було три видання поеми: 1841, 1844, 1860 рр. Останнє — дуже покраяне цензурою, зокрема майже повністю було вилучено заспів-присвяту Василеві Григоровичу. Прочитати поему можна за посиланням нижче Гайдамаки

«Гамалія» — історична поема Тараса Шевченка про запорозьких козаків, написана 1842 року в Петербурзі. Прочитати поему можна за посиланням нижче. Гамалія

«Наза́р Стодо́ля» — п'єса, яку написав Тарас Шевченко 1843 року, його найвидатніший драматичний твір. П'єсу створено на межі першого й другого періоду творчості Шевченка, вона є новим явищем в українській драматургії. Зображені в ній події відбуваються у 17 столітті біля Чигирина. Прочитати п'єсу можна за посиланням нижче. Назар Стодоля

На вічну пам'ять Котляревському

Причина

Утоплена

Перебендя

Тополя

До Основ'яненка

Вірш написано під безпосереднім враженням від звістки про смерть українського поета і драматурга І. П. Котляревського (1769 — 1838). У ньому відбилася висока оцінка молодим Шевченком творчості І. Котляревського, якого він підносить як національного і народного поета, співця України. Прочитати вірш можна за посиланням нижче. На вічну пам'ять Котляревському

«Утоплена» – це балада Тараса Шевченка, датована в рукописі 8 грудня 1841 року. Прочитати баладу можна за посиланням нижче Утоплена

Темою балади "Тополя" є розповідь про глибокі переживання дівчини, розлученої з коханим - вона звертається до ворожки, розмовляє з тополею і, врешті, сама перетворюється на дерево під впливом чудотворного зілля. Тарас Шевченко поклав в основу балади казково-фантастичні події, щоб описати різні боки кохання - вірність і зраду, взаємність і кохання без взаємних почуттів. У баладі "Тополя" від висловив думку, що кохання — це не лише щире і піднесене почуття, а й те, через що любляче серце може страждати у поневіряннях. У творі Тарас Шевченко використав багато метафор та символів. Наприклад, тополя - це дерево життя, добра і правди; а перетворення дівчини на тополю за допомогою зілля - це образне зображення самогубства, на яке відважилась героїня Тараса Шевченка через небажання зраджувати своїм почуттям. "Тополя" також зображує стосунки батьків і дітей - мати дівчини так хотіла щастя для доньки, що намагалася нав'язати їй своє бачення її щасливого життя, незважаючи на бажання самої доньки. Прочитати баладу можна за посиланням нижче Тополя

«До Основ’яненка» - вірш, написаний в останні місяці 1839 року в Петербурзі та адресовано Г. Квітці-Основ’яненку, з яким Шевченко тоді почав листуватися. Твір засвідчує велику повагу автора до письменника, до його внеску в розвиток української культури. Вірш належить до жанру поетичного послання, однак має ширший зміст. Це передусім роздум про історичну долю України. Водночас тут помітна властива ранньому Шевченкові певна романтична ідеалізація історичного минулого. У вірші розробляється мотив самотності, характерний для раннього Шевченка, виразно виявляються риси громадянської музи поета. Прочитати вірш можна за посиланням нижче До Основ'яненка

«Перебе́ндя» — вірш Тараса Шевченка, у якому поет започаткував наскрізний у його творчості образ кобзаря як народного співця. Прочитати вірш можна за посиланням нижче Перебендя

«Причи́нна» — романтична балада Тараса Шевченка, написана орієнтовно в 1837 Прочитати баладу можна за посиланням нижче. Причина

Період «трьох літ» (1843-1847) — це період творчої зрілості поета, роки формування художньої системи зрілого Шевченка. Для нього характерне органічне поєднання реалістичного і романтичного начал, в якому домінантною тенденцією стає прагнення об’єктивно відображати дійсність в усій складності її суперечностей. У ці та наступні роки поет пише і реалістичні твори, і твори, в яких реалістичне начало по-різному поєднується з романтичним , і твори суто романтичні. Таке співіснування романтизму й реалізму в творчості зрілого Шевченка є індивідуальною особливістю його творчого методу. У цей період письменник замислюється над долею України, над її теперішнім станом та історією.

ПОЕМИ

ПОЕЗІЯ

І мертвим, і живим...

Сліпий

Сова

Сон

Великий льох

Кавказ

Наймичка

"І мертвим, і живим..." - поема-послання , написана 14 грудня 1845 року у В'юнищі. Зміст твору насамперед сатиричний: поет викриває фальшиве «народолюбство» лібералів, нещирість їхнього «патріотизму» та небажання знати ту реальну криваву ціну, яку сплачував народ, відстоюючи незалежність України. Головна проблема послання — це проблема взаємин дворянської інтелігенції з народом, обов'язку інтелігенції перед народом, що в тогочасних історичних умовах було нерозривно пов'язано з питанням боротьби проти соціального й національного гноблення в Україні. Прочитати поему можна за посиланням нижче. І мертвим, і живим...

«Сон» - ліро-епічна поема, що є одночасно політичним памфлетом. Шевченко назвав свій твір «комедією» (у тому розумінні, в якому назвав свій твір Данте), змалювавши митарства своєї змученої національною трагедією душі. Авторський підзаголовок указує і на жанрові властивості твору, і на характер відображення дійсності. Прочитати поему можна за посиланням нижче. Сон

"Сова" - соціально-побутова поема , написана 6 травня 1844 року. У поемі змальовано трагічну долю матері-вдови, у якої забрали в солдати єдиного сина. Прочитати поему можна за посиланням нижче. Сова

"Великий льох" - політична поема-містерія, написана 1845 року, у якій поет в алегорично-фантастичній формі осмислює історію України в її основних кризових моментах, що стали послідовними етапами її занепаду. Прочитати поему можна за посиланням нижче. Великий льох

"Сліпий" - поема, написана 1845 року в селі Мар'їнське. Пізніше названа - "Невольник". Цей твір історично-побутовий. Основні сюжетні картини й епізоди з життя козацької родини подано на тлі історичних подій другої половини 18 століття — зруйнування запорозької січі. закріпачення українських селян, роздавання Катериною ІІ запорізьких земель старшині й дворянству тощо. Прочитати поему можна за посиланням нижче. Сліпий (Невольник)

"Кавказ" - поема, написана в Переяслові й датована 18 листопада 1845 року, у якій поет засуджує війну Російської імперії проти горців і возвеличує боротьбу народу за свободу. Прочитати поему можна за посиланням нижче. Кавказ

"Наймичка" с оціально-побутова поема. Датується за автографом 13 листопада 1845 року, Переяслав. Прочитати поему можна за посиланням нижче. Наймичка

Розрита могила

Холодний Яр

Заповіт

"Розрита могила" - вірш, написаний 9 жовтня 1843 року в Березані. Це перший відверто антиімперський вірш поета, у якому він висловлює протест проти соціального й національного гноблення українського народу царизмом і картає українське панство й чиновництво, що здійснювали політику самодержавства в Україні. Прочитати вірш можна за посиланням нижче. Розрита могила

"Холодний Яр" - вірш, у якому поет засуджує соціальну несправедливість, викриває фальсифікаторів національної історії і висловлює жаль з приводу того, що нащадки гайдамаків не піднімаються на боротьбу. Прочитати вірш можна за посиланням нижче. Холодний Яр

Заповіт — програмний вірш у формі послання, написаний 25 грудня 1845 року в Переяслові. Вірш є закликом до визвольної боротьби українського народу від поневолення, мав і має великий вплив на українську культуру, зокрема був покладений на музику багатьма композиторами. Перекладений близько 150 мовами народів світу. 18 квітня 2008 року в будинку, де Шевченко написав «Заповіт», відкрито Музей "Заповіту. Прочитати вірш можна за посиланням нижче. Заповіт

Значення «невільницької» поезії Шевченка в історії української літератури обумовлене тим, що в роки 1847-1850, коли після розгрому Кирило-Мефо- діївського товариства художнє слово на Східній Україні майже замовкло, він був чи не одноосібною активно дієвого силою українського літературного процесу. Проте слід врахувати, що Шевченкова поезія періоду арешту і заслання могла реально впливати на розвиток літератури вже після смерті автора, коли більшу частину тих творів було опубліковано в «Кобзарі» 1867 р. У цей час Т. Шевченко глибоко розробляє пісенний жанр. Спираючись на фольклор, він творить свої, позначені яскравою індивідуальністю і високою художньою майстерністю пісні, які перегукуються з усім розмаїттям фольклорних тем, сюжетів, образів. У творах періоду солдатчини він знову звертається до цього джерела, вводячи церковнослов’янські елементи у творах, де використовуються біблійні сюжети, а також у поезіях, що відображають суспільне життя України.

ЦИКЛ

ПОЕМИ

ПОЕЗІЯ

Царі

Меж скалами, неначе злодій

Москалева криниця

Княжна

Сотник

Варнак

"Царі"(«Старенька сестро Аполлона») — поема, написана поетом у 1848 році під час Аральської описової експедиції. Прочитати поему можна за посиланням нижче. Царі

"Меж скалами, неначе злодій" - поема, написана в другій половині 1848 року в Косаралі. Прочитати поему можна за посиланням нижче. Меж скалами, неначе злодій

"Москалева криниця"- побутова поема, в якій автор прагне розв’язати вагомі морально-філософські проблеми - зміст буття, призначення людини, конфлікт праведності з гріховністю й ширше - добра зі злом, кривди, помсти й прощення. Прочитати поему можна за посиланням нижче. Москалева криниця

"Княжна" - соціально-побутова поема, датована з 22 червня 1847 р. до 11 травня 1848 р., орієнтовно: кінець червня — грудень 1847 р., Орська фортеця. Прочитати поему можна за посиланням нижче. Княжна

В поемі «Сотник» Шевченко відобразив і життя бориспільського сотника, хоча в часи відвідин Борисполя вже сотників не було, а тільки жили спогади та легенди про них. Один зі спогадів повідомляє, що поблизу нинішнього базару (нині вулиця Лугова) було володіння сотника, який зганьбив честь своєї рідної дочки. За цей вчинок люди прокляли його. І до наших днів серед старожилів зберігся на вустах вислів «Йти через двір проклятого сотника». Біля двору росли високі тополі, які згадуються в поемі. Збагатившись враженнями у Гоголеві та в Борисполі, Шевченко вже на засланні написав поему «Сотник». Прочитати поему можна за посиланням нижче. Сотник

"Варнак" - ліро-епічна побутова поема на розбійницьку тему, популярну в європейському фольклорі та літературному романтизмі. Написана ймовірно в січні-травні 1848 року в Орській фортеці; основний текст — автограф у Більшій книжці. Порівняно з текстом Малої книжки (Москва, 19-25 березня 1858), автор доопрацював твір: увів вступ, посилив соціальний антагонізм образів, переніс дію з Київщини на Волинь (де діяв і Кармелюк), зняв деякі натуралістичні деталі, ушляхетнив образ «сім'ї» месників. Прочитати поему можна за посиланням нижче. Варнак

В казематі

13. Понад полем іде...

12. Чи ми ще зійдемося знову?

11. В неволі тяжко, хоча й волі...

10. Рано-вранці новобранці...

9. Не спалося, а ніч, як море...

7. Весеннє сонечко ховалось...

6. Ой три щляхи широкії...

5. Чого ти ходиш на могилу?

8. Садок вишневий коло хати

4. Не кидай матері, казали...

1. Ой одна я, одна...

2. За байраком байрак...

3. Мені однаково, чи буду...

"В казематі" - цикл поезій, написаних, крім вірша «Згадайте, братія моя», в казематі ІІІ відділу в Петербурзі під час слідства над учасниками Кирило-Мефодіївського братства між 17 квітня—30 травня 1847 року. Включає тринадцять пронумерованих поезій.

«Садо́к вишне́вий ко́ло ха́ти…» — вірш, написаний 1847 році. Вважається перлиною української та світової ліричної поезії. Садок вишневий коло хати Садок вишневий коло хати, Хрущі над вишнями гудуть, Плугатарі з плугами йдуть, Співають ідучи дівчата, А матері вечерять ждуть. Сім'я вечеря коло хати, Вечірня зіронька встає. Дочка вечерять подає, А мати хоче научати, Так соловейко не дає. Поклала мати коло хати Маленьких діточок своїх; Сама заснула коло їх. Затихло все, тільки дівчата Та соловейко не затих.

Вірш, написаний в 1847 році в Петербурзі, в Казематі, вперше надрукований в 1860 році в журналі «Народное чтение». Ой одна я, однаОй одна я, одна,Як билиночка в полі,Та не дав мені богАні щастя, ні долі.Тілько дав мені богКрасу – карії очі,Та й ті виплакалаВ самотині дівочій.Ані братика я,Ні сестрички не знала,Меж чужими зросла,І зросла – не кохалась!Де ж дружина моя,Де ви, добрії люде?Їх нема, я сама.А дружини й не буде!

"За байраком байрак..." - вірш у якому поет осуджував гетьманів II-ї половини XVII ст., які допомагали своїм іноземним союзникам: як-то туркам і татарам, брати в полон українське населення. Прочитати вірш можна за посиланням нижче. За байраком байрак

«Мені однаково чи буду» — вірш, написаний 17-19 травня 1847 року у Санкт-Петербурзі. Мені однаково, чи буду Мені однаково, чи будуЯ жить в Україні, чи ні.Чи хто згадає, чи забудеМене в снігу на чужині —Однаковісінько мені.В неволі виріс між чужимиІ, неоплаканий своїми,В неволі, плачучи, умру.І все з собою заберу,Малого сліду не покинуНа нашій славній Україні,На нашій — не своїй землі.І не пом’яне батько з сином,Не скаже синові: — Молись,Молися, сину, за ВкраїнуЙого замучили колись. —Мені однаково, чи будеТой син молитися, чи ні...Та неоднаково мені,Як Україну злії людеПрисплять, лукаві, і в огніЇї, окраденую, збудять...Ох, не однаково мені.

«Не кидай матері, казали» — вірш, написаний 17-19 травня 1847 року у Санкт-Петербурзі. Прочитати вірш можна за посиланням нижче. Не кидай матері, казали

«Чого ти ходиш на могилу?» — вірш, написаний 17-19 травня 1847 року у Санкт-Петербурзі. Прочитати вірш можна за посиланням нижче. Чого ти ходиш на могилу?

"Ой три шляхи широкії" - вірш, у якому втілено психологічно близькі поетові мотиви розлуки з рідним краєм. Ой три шляхи широкії Ой три шляхи широкіїДокупи зійшлися.На чужину з УкраїниБрати розійшлися.Покинули стару матір.Той жінку покинув,А той — сестру, а найменший —Молоду дівчину.Посадила стара матиТри ясени в полі,А невістка посадилаВисоку тополю.Три явори посадилаСестра при долині...А дівчина заручена —Червону калину.Не прийнялись три ясени,Тополя всихала;Повсихали три явори,Калина зов'яла.Не вертаються три брати,Плаче стара мати,Плаче жінка з діточками— В потопленій хаті.Сестра плаче, йде шукатиБратів на чужину...А дівчину зарученуКладуть в домовину.Не вертаються три брати,По світу блукають,А три шляхи широкіїТерном заростають.

«Весеннє сонечко ховалось» — вірш, написаний 17-19 травня 1847 року у Санкт-Петербурзі (з дописом на початку "Н. Костомарову"). Весеннє сонечко ховалось Веселе сонечко ховалось В веселих хмарах весняних. Гостей закованих своїх Сердешним чаєм напували І часових переміняли, Синємундирих часових. І до дверей, на ключ замкнутих, І до решотки на вікні Привик я трохи, і мені Не жаль було давно одбутих, Давно похованих, забутих, Моїх кровавих тяжких сльоз. А їх чимало розлилось На марне поле. Хоч би рута, А то нічого не зійшло! І я згадав своє село. Кого я там, коли покинув? І батько й мати в домовині... І жалем серце запеклось, Що нікому мене згадати! Дивлюсь — твоя, мій брате, мати, Чорніше чорної землі, Іде, з хреста неначе знята... Молюся! Господи, молюсь! Хвалить тебе не перестану! Що я ні з ким не поділю Мою тюрму, мої кайдани!

«Не спалося, а ніч, як море» — вірш, написаний 1847 року у Санкт-Петербурзі. Прочитати вірш можна за посиланням нижче. Не спалося, а ніч, як море

«Рано-вранці новобранці» — вірш, написаний 1847 року у Санкт-Петербурзі. Прочитати вірш можна за посиланням нижче. Рано-вранці новобраці

«В неволі тяжко, хоча й волі» — вірш, написаний 1847 року у Санкт-Петербурзі. Твір пронизаний роздумами автора про своє тяжке становище в неволі . Шевченко порівнює своє життя до та під час його перебування в казематі . Поет звинувачує себе за те що його зареаштували. В кінці твору митець сумує від думки що вже ніколи не зможе потрапити на рідну землю. В неволі тяжко, хоча й волі В неволі тяжко, хоча й волі, Сказать по-правді, не було; Та все-таки якось жилось Коло людей та коло поля Тепер же злої тії долі, Як Бога, ждати довелось. І жду її і виглядаю, Дурний свій розум проклинаю Що дався дурням одурить, В калюжі волю утопить. Холоне серце, як згадаю, Що не в Украйні поховають, Що не в Украйні буду жить, Людей і Господа любить

«Чи ми ще зійдемося знову?» — вірш, написаний 1847 року у Санкт-Петербурзі. Ідея твору – заклик любити Україну, молитися за неї, які б не були тяжкі умови. Чи ми ще зійдемося знову? Чи ми ще зійдемося знову Чи вже навіки розійшлись? І слово правди і любові В степи і дебрі рознесли! Нехай і так. Не наша мати, А довелося поважати. То воля господа. Годіть! Смирітеся, молітесь богу І згадуйте один другого. Свою Україну любіть, Любіть її… Бо время люте, В остатню тяжкую минуту За неї господа моліть.

«Понад полем іде» — вірш, написаний 1847 року у Санкт-Петербурзі. Прочитати поему можна за посиланням нижче. Косар

Мені тринадцяти минало

І виріс я на чужині

Ми в купочці колись росли

І золотої й дорогої

"Мені тринадцяти минало"або N. N. ("Мені тринадцяти минало...") - вірш, написаний 1847 року. Прочитати вірш можна за посиланням нижче. Мені тринадцяти минало

"І виріс я на чужині" - вірш, написаний 1848 року у Кос-Аралі. Прочитати вірш можна за посиланням нижче. І виріс я на чужині

Одним із кращих творів Шевченка про гірку долю кріпацьких дітей є вірш "І золотої, й дорогої" (1849р.), де особиста доля автора невіддільна від долі дітей-сиріт. Поетове колишнє дитяче горе, його поранена душа, яка оживала в ньому внаслідок несвідомих репресій, була в ньому саме тим другим “я”, тим його “серцем”, що так часто плакало в ньому і навіювало якийсь важкий сум на душу”. Тож роздуми автора, що апелюють до читацького співпереживання, – основа творчого задуму вірша. І золотої, й дорогої І золотої й дорогоїМені, щоб знали ви, не жальМоєї долі молодої;А іноді така печальОступить душу, аж заплачу.А ще до того, як побачуМалого хлопчика в селі.Мов одірвалось од гіллі,Одно-однісіньке під тиномСидить собі в старій ряднині.Мені здається, що се я,Що це ж та молодость моя.Мені здається що ніколиВоно не бачитиме волі,Святої воленьки. Що такДаремне, марне пролетятьЙого найкращії літа,Що він не знатиме, де дітисьНа сім широкім вольнім світі,І піде в найми, і колись,Щоб він не плакав, не журивсь,Щоб він де-небудь прихиливсь,То оддадуть у москалі.

"Ми в купочці колись росли" - вірш, написаний 1849 року у Кос-Аралі. Прочитати вірш можна за посиланням нижче. Ми в купочці колись росли

У період творчості останніх років життя (1857—1861) Шевченко багато працював як художник, майже цілком присвятивши себе мистецтву офорта, багато в чому збагативши його художньо-технічні засоби. До активної поетичної творчості Шевченко повернувся не відразу: 1858 р. у Петербурзі написав лише два вірші, 1859 р. — 11 і велику поему, а 1860 р. — 32. Ще 1858 р. почав клопотатися про дозвіл на друкування творів. Сподівався видати зібрання творів у двох томах, де другий том включив би твори, написані після арешту 1847 р., однак домігся дозволу цензури лише на перевидання давніх своїх поезій. У січні 1860 р. під назвою «Кобзар» вийшла збірка, яка складалася із 17 написаних до заслання поезій (з них тільки цикл «Давидові псалми» повністю опубліковано вперше). Того ж року вийшов «Кобзарь Тараса Шевченко в переводе русских поэтов». А 1859 р. у Лейпцигу видано (без участі поета) збірку «Новые стихотворения Шевченка», де вперше надруковано шість нелегальних поезій Шевченка, зокрема «Кавказ» і «Заповіт».

ТРИПТИХ

ПОЕМИ

ПОЕЗІЯ

Неофіти

Юродивий

Марія

"Нефіти" - історико-філософська поема. Дія відбувається за часів перших християн у Стародавньому Римі. Сам поет не називає навіть приблизно час дії, але висуває припущення, що події відбуваються за часів Декія (Деція) чи Нерона (потім пише «Нехай за Не́рона»). Прочитати поему можна за посиланням нижче. Неофіти

"Юродивий" - незакінчена поема. Датується орієнтовно: грудень 1857 р., Нижній Новгород. Прочитати поему можна за посиланням нижче. Юродивий

"Марія" — соціально-філософська поема з елементами біблеїзму, написана у 1859 році. Розповідь про народження Ісуса і страждання, яких зазнала Марія зі своїм сином. Ідея поеми – засудження тоталітарного режиму, який нівечив і гнобив людей. Поема «Марія» продовжує собою ряд творів з наскрізною темою жінки-матері. Прочитати поему можна за посиланням нижче. Марія

Доля

Муза

Триптих

Слава

Триптих Т. Шевченка являє собою поетично-філософський синтез цілої лінії попередньої лірики. З’явився на початку нового етапу творчості Т. Шевченка і став цілком закономірним явищем для тодішнього психологічного й творчого стану поета. Пройшовши випробування засланням, він набув нового психологічного й життєвого досвіду, ще міцніше утвердився на своїх ідейних і морально-естетичних позиціях, поновому почав оцінювати свій життєвий і творчий шлях.

За жанровими ознаками «Доля» – вірш медитативного характеру, витриманий у формі звернення поета до власної долі. Доля Ти не лукавила зо мною,Ти другом, братом і сестроюСіромі стала. Ти взялаМене, маленького, за рукуІ в школу хлопця одвелаДо п'яного дяка в науку."Учися, серденько, колисьЗ нас будуть люде",— ти сказала.А я й послухав, і учивсь,І вивчився. А ти збрехала.Які з нас люде? Та дарма!Ми не лукавили з тобою,Ми просто йшли; у нас немаЗерна неправди за собою.Ходімо ж, доленько моя!Мій друже вбогий, нелукавий!Ходімо дальше, дальше слава,А слава — заповідь моя.

Другою частиною триптиха є «Муза», у якій поет розкриває, чим була і є в його житті поезія, які творчі радості вона йому дарувала. Муза А ти, пречистая, святая,Ти, сестро Феба молодая!Мене ти в пелену взялаІ геть у поле однесла.І на могилі серед поля,Як тую волю на роздоллі,Туманом сивим сповила.І колихала, і співала,І чари діяла… І я…О чарівниченько моя!Мені ти всюди помагала,Мене ти всюди доглядала.В степу, безлюдному степу,В далекій неволі,Ти сіяла, пишалася,Як квіточка в полі!Із казарми нечистоїЧистою, святоюПташечкою вилетілаІ понадо мноюПолинула, заспівалаТи, золотокрила…Мов живущою водоюДушу окропила.І я живу, і надо мноюЗ своєю божою красоюГориш ти, зоренько моя,Моя порадонько святая!Моя ти доле молодая!Не покидай мене. Вночі,І вдень, і ввечері, і раноВитай зо мною і учи,Учи неложними устамиСказати правду. ПоможиМолитву діяти до краю.А як умру, моя святая!Моя ти мамо! положиСвого ти сина в домовинуІ хоть єдиную сльозинуВ очах безсмертних покажи.

«Слава» – це своєрідний підсумок, критичний погляд на сказане в двох попередніх частинах триптиха. Тут ідеться про істинність слави. З іронією автор застерігає себе від самозвеличування, наголошуючи на тому, що говорити про славу треба диференційовано, розрізняючи славу справжню й славу фальшиву. СлаваА ти, задрипанко, шинкарко,Перекупко п'яна!Де ти в ката забариласьЗ своїми лучами?У Версалі над злодіємНабор розпустила?Чи з ким іншим мизкаєшсяЗ нудьги та з похмілля.Горнись лишень ти до мене,Та витнемо з лиха;Гарнесенько обіймемосьТа любо, та тихоПожартуєм, чмокнемосяТа й поберемося,Моя крале мальована.Бо я таки й досіЗа тобою чимчикую:Ти хоча й пишаласьІ з п'яними кесарямиПо шинках хилялась,А надто з тим МиколоюУ Севастополі, —Та мені про те байдуже;Мені, моя доле,Дай на себе подивитись,Дай і пригорнутись,Під крилом твоїм любенькоВ холодку заснути.

Сон

Тече вода з-під явора

І Архемед, і Галелей

Я не нездужаю, нівроку

Сестрі

"Сон" (На панщині пшеницю жала...) - вірш, написаний у Петербузі 13 липня 1858 р. , після повернення з заслання. Сон На панщині пшеницю жала,Втомилася; не спочиватьПішла в снопи, пошкандибалаІвана сина годувать.Воно сповитеє кричалоУ холодочку за снопом.Розповила, нагодувала,Попестила; і ніби сном,Над сином сидя, задрімала.І сниться ій той син ІванІ уродливий, і багатий,Не одинокий, а жонатийНа вольній, бачиться, бо й самУже не панський, а на волі;Та на своїм веселім поліСвою-таки пшеницю жнуть,А діточки обід несуть.І усміхнулася небога,Проснулася — нема нічого…На сина глянула, взялаЙого тихенько сповилаТа, щоб дожать до ланового,Ще копу дожинать пішла.

"Тече вода з-під явора" - вірш, написаний у Петербурзі 7 листопада 1860 . Це поетична розповідь ліричного героя про вимріяне гармонійне життя людини серед чудової природи. Тече вода з-під явора Тече вода з-під явора Яром на долину. Пишається над водою Червона калина. Пишається калинонька, Явор молодіє, А кругом їх верболози Й лози зеленіють. Тече вода із-за гаю Та попід горою. Хлюпощуться качаточка Помеж осокою. А качечка випливає З качуром за ними, Ловить ряску, розмовляє З дітками своїми. Тече вода край города. Вода ставом стала. Прийшло дівча воду брати, Брало, заспівало. Вийшли з хати батько й мати В садок погуляти, Порадитись, кого б то їм Своїм зятем звати?

"І Архемед, і Галелей" - вірш, написаний у Петербузі 24 вересня 1860 р. І Архемед, і Галелей І Архімед і ГалілейВина й не бачили. ЄлейПотік у черево чернече!А ви, святії предотечі,По всьому світу розійшлисьІ крихту хліба понеслиЦарям убогим. Буде битеЦарями сіянеє жито!А люди виростуть. УмрутьЩе незачатії царята...І на оновленій земліВрага не буде, супостата,А буде син, і буде мати,І будуть люди на землі.

"Я не нездужаю, нівроку" - вірш, написаний у Петербузі 22 листопада 1858 р. Я не нездужаю, ніврокуЯ не нездужаю, нівроку,А щось такеє бачить око,І серце жде чогось. Болить.Болить, і плаче, і не спить,Мов негодована дитина.Лихої, тяжкої години,Мабуть, ти ждеш? Добра не жди,Не жди сподіваної волі —Вона заснула: цар МиколаЇї приспав. А щоб збудитьХиренну волю, треба миром,Громадою обух сталить,Та добре вигострить сокиру —Та й заходиться вже будить.А то проспить собі, небога,До суду божого страшного!А панство буде колихать,Храми, палати мурувать,Любить царя свого п'яного,Та візантійство прославлять.Та й більше, бачиться, нічого.

"Сестрі" - вірш, написаний у Черкасах 20 липня 1859 р. СестріМинаючи убогі селаПонаддніпрянські невеселі,Я думав: — Де ж я прихилюсь?І де подінуся на світі? —І сниться сон мені: дивлюсь,В садочку, квітами повита,На пригорі собі стоїть,Неначе дівчина, хатина.Дніпро геть-геть собі розкинувсь!Сіяє батько та горить!Дивлюсь, у темному садочку,Під вишнею у холодочку,Моя єдиная сестра!Многострадалиця святая! —Неначе в раї спочиваєТа з-за широкого ДніпраМене, небога, виглядає.І їй здається — виринаєЗ-за хвилі човен, доплива...І в хвилі човен порина.— Мій братіку! Моя ти доле! —І ми прокинулися. Ти...На панщині, а я в неволі!..Отак нам довелося йтиЩе змалечку колючу ниву!Молися, сестро! будем живі,То бог поможе перейти.

«Кобзар» видають повне зібрання українських поезій Шевченка з додатком двох російських поем «Тризна (Безталанний)» та «Сліпа». Перші «Кобзарі», до 1908 року, містили твори тільки українською мовою. Всього за життя Шевченко створив 235 поетичних творів: віршів, поем та балад, при цьому, деякі з віршів поета мають декілька дуже відмінних один від одного варіантів, кожен з яких вважається окремим твором. Прочитати повне зібрання можна за посиланням нижче Кобзар

Третє видання

Сучасні українські видання

Публікація в журналі "Основа"

Українські видання з 1918-1960

Видання української діаспори

Перше видання «Кобзаря» видруковане в приватній друкарні Є. Фішера в Петербурзі накладом 1000 примірників на кошт П. І. Мартоса. З них перших 100 примірників мали 115 сторінок тексту, але більшість з них, після втручання цензора, були вилучені і знищені ще до початку продажу, та близько десяти, які Шевченко подарував друзям — лишились. Нині єдиний відомий примірник, що має 115 сторінок тексту, який належав Шевченку і був вилучений у нього під час першого арешту, зберігається у Петербурзі, а решта книжок мають 114 сторінок. До першого видання «Кобзаря» ввійшло вісім ранніх творів: "Думи мої, думи мої, лихо мені з вами" "Перебендя" "Катерина" "Тополя" "Думка. Нащо мені чорні брови..." "До Основ'яненка" "Іван Підкова" "Тарасова ніч" Зі всіх прижиттєвих видань творів перший «Кобзар» мав найпривабливіший вигляд: якісний папір, зручний формат, чіткий шрифт. Примітна особливість цього «Кобзаря» — офорт на початку книги за малюнком В. І. Штернберга: народний співак — кобзар із хлопчиком-поводирем. Це не ілюстрація до окремого твору, а узагальнений образ кобзаря, який і дав назву збірці. Після арешту Шевченка в 1847 році «Кобзар» був заборонений в Російській Імперії і вилучався як з бібліотек та книгосховищ, так і в окремих громадян, що зробило це видання рідкісним ще за життя поета. У світі збереглося лише кілька примірників «Кобзаря» 1840 року. Один з них (114 сторінок) зберігається у Національній бібліотеці України ім. В. І. Вернадського, ще один — в Черкаському музеї «Кобзаря», є також, в Музеї Визвольної боротьби ім. С. Бандери в Лондоні та в Бібліотеці Гарвардського університету (США). «Кобзар» переписували і навіть продавали в рукописах. Зберігся примірник «Кобзаря», переписаного і розмальованого друзями Шевченка, який вони подарували йому, замість вилученого охранкою, після повернення із заслання.

Після повернення Шевченка із заслання в 1858 році він розсварився з П. І. Мартосом (згідно із спогадами останнього, опублікованими у 1863 році на сторінках київського журналу "Вестник Юго-Западной и Западной России", нібито за дорікання за «розгульне життя» поета) і з третього видання «Кобзаря» 1860 року, яке містило вже 17 творів і було надруковане за кошти П. Ф. Симиренка, посвята Мартосу була знята. Симиренко, з яким Шевченко познайомився під час своєї останньої подорожі Україною в 1859 році у Млієві — був відомим в Україні цукрозаводчиком і меценатом , він виділив для видання «Кобзаря» 1100 рублів. Це видання було значно повніше від попередніх: сюди увійшло 17 творів. На початку — портрет Шевченка. Проте поеми «Сон», «Кавказ», «Єретик», вірш «Заповіт» і подібні до них твори не потрапили до видання через цензуру

1844 року під назвою «Чигиринський Кобзар» вийшов передрук першого видання «Кобзаря» з додатком поеми "Гайдамаки"

У січні–грудні 1861 року в журналі «Основа» (книги I—XII) за редакцією В. М. Білозерського було надруковано невпорядковану добірку 69 поезій Шевченка. Кожна з публікацій мала заголовок «Кобзар». Текст надрукований кулішівкою і має наголоси на словах із кількома складами (за винятком букви «і», на якій не завжди друкарня могла позначити наголоси з технічних причин). Книга I з'явилася за життя Шевченка, а у лютневій книзі II був опублікований некролог. У 1867 році вийшов у світ «Кобзар», виданий на кошти російського видавця Д. Ю. Кожанчикова. Це було на той час найбільш повне видання «Кобзаря», укладене М. І. Костомаровим та Г. С. Вашкевичем. 6 червня 1867 року І. Т. Лисенков подав до Петербурзького окружного суду позов, звинувативши Д. Ю. Кожанчикова в незаконному виданні творів Шевченка. Микола Некрасов, М. І. Костомаров і О. М. Пипін виступили на суді експертами. Процес, який тривав десять років, закінчився на користь Д. Ю. Кожанчикова. Більш розширеним (містило багато раніше не друкованих творів поета) було празьке видання «Кобзаря» 1876 року, здійснене за дорученням київської «Громади» О. О. Русовим. Він привіз до Києва з Кирилівки братів Шевченка — Йосипа й Микиту. Громадівці викупили у них право на видання всіх творів. 24 жовтня 1874 року в Києві уклали «купчу». За її умовами протягом чотирьох років Шевченки мали отримати 5 тисяч рублів — величезну на ті часи суму. 1875 року О. О. Русов виїхав до Праги, де надрукував «Кобзар» (1875—1876) у двох томах. Російська імперська цензура дозволила ввезти на територію Росії тільки перший том. У другому томі вперше з'явились 18 поезій (з Більшої книжки). 1878 — у Женеві М. П. Драгоманов видав кишеньковий варіант «Кобзаря» репринтним способом. Розмір книжки 9 на 5 см. До України книги були завезені контрабандно в упаковках з-під цигарок. 1880 — М. П. Драгоманов видав версію «Кобзаря» українською латинкою[12]. 1889 — «Кобзар» уперше був виданий у Києві. У 1907, 1908 та 1910 роках вийшло порівняно повне видання «Кобзаря», підготовлене українським ученим В. М. Доманицьким. За редакцією того ж науковця 1911 року було надруковано двотомний «Кобзар» у видавництві В. І. Яковенка в Петербурзі, присвячений 50-річчю з дня смерті Шевченка. Титульну сторінку до видання з портретом Шевченка виконав І. М. Крамськой, а малюнки підготували С. М. Дудін і М. С. Ткаченко. 1914 — у Львові накладом Наукового товариства ім. Т. Г. Шевченка було здійснене репринтне видання невеликої кількості фототипій першого видання з 1840 року (114 с.), які сьогодні також є рідкісними. Відрізняються від першодруку нижчою якістю паперу. На окремій сторінці були вказані вихідні дані цього видання — видавець, рік репринтного видання, наклад. Книжки з цією сторінкою — дуже рідкісні. 1914 — вийшло видання латинкою під редакцією В. Ю. Охримовича.

1918 — харківське видавництво «Рух» видало «Кобзар» з обкладинкою та 12 ілюстраціями-ліноритами у виконанні чеського художника К. Немеца. Для фронтиспісу він використав картину К. О.Трутовський «Шевченко над Дніпром». 1919 — вийшов «Кобзар» з обкладинкою художника М. С. Погрібняка. 1921 — М. А. Кирнарський, учень Г. І. Нарбута, «прикрасив» обкладинку «Кобзаря», який вийшов у Київському державному видавництві серпом і молотом, що мало «символізувати революційність» Шевченка. 1925 — харківське видання з подвійною назвою: «Поезія „Кобзар“ — „перша спроба дати справжній, канонічний текст Шевченка“» за редакцією І. Я. Айзенштока і М. А. Плевака. 1926 — побачив світ «Кобзар» Київського видавництва «Сяйво». Обкладинка оформлена майстром графіки А. Х. Середою за мотивами традиційної української народної картини «Козак Мамай». 1927 — видання «Кобзаря» харківської «Книгоспілки». Обкладинка А. Х. Середи (кобза у овальній формі з квітами навколо). 1927 — «Кобзар» Державного видавництва України. Обкладинка (портрет Шевченка) художника Ф. С. Красицького, внучатого небожа поета. 1928 — на замовлення видавництва «Радянське село» у Харкові вийшло видання, ілюстроване роботами Шевченка, І. С. Їжакевича, П. Д. Мартиновича, М. К. Пимоненка, О. Г. Сластіона, Б. В. Смирнова, М. С. Ткаченка та К. О. Трутовського. Художник О. І. Судомора виконав графічну роботу для обгортки «Кобзаря». 1929 — обкладинку до «Кобзаря» видавництва «Книгоспілки», виконав І. І. Падалка (школа М. Л. Бойчука). 1931 — з'явився «Кобзар», оздоблений обкладинкою й багатьма малюнками «бойчукіста» — В. Т. Седляра. 1933 — «Кобзар» із деякими змінами був перевиданий видавництвом «Література і мистецтво» в Харкові. Митець створив чіткі образи різних постатей із віршів Шевченка. Героїв «Кобзаря» — матерів, сиріт, покриток, невільників і вдовиць — Седляр наділив виразами людського болю, розпачу, протесту й теплоти материнської любові до своїх діточок. 1934 — ілюстроване видання «Кобзаря» до 120-річчя народження Шевченка, оформлене видатним графіком празької школи В. І. Касіяном. Цикл малюнків у книзі виконано на сюжети про злиденне життя кріпаків, їхню боротьбу проти кріпацтва, гірку долю жінки і важке дитинство поета. На суперобкладинці — Шевченко з книгою сидить на колоді з накинутою на плечі солдатською шинелею. 1939 — з нагоди 125-річчя Урядовий ювілейний комітет ухвалив видати у Харкові («Держлітвидав України») повну збірку поезій і п'ятитомне зібрання всіх творів. Форзац до видання виготовив В. Г. Кричевський. Над виданням оформленням працював І. С. Їжакевич. 31 малюнок Їжакевича присвячено боротьбі покріпаченого народу проти поміщиків. Малюнки надруковано засобом мецо-тинто на поліграфічній фабриці у Києві. 1962 — Академія наук УРСР видала фототипічне відтворення унікального примірника «Кобзаря» 1840 року. Станом на 1985 рік в Україні збірка виходила 124 рази загальним накладом понад 8 мільйонів примірників.

1922 — у видавництві «Українське слово» у Берліні було надруковано ілюстровану збірку віршованих творів Шевченка під назвою «Кобзар» із життєписом і передмовою Б. С. Лепкого. 1940 — Українським видавництвом в Кракові було здійснене унікальне видання «Кобзаря» латинською абеткою.

2006 — видавництво "Корбуш" створило три «Кобзарі». Перший — колекційне видання: шкіряна оправа із золотим тисненням. Друге — доступніше, але теж вишукане. А третє — перекладене англійською. Усі три видання містять всі твори Шевченка та малюнки, слайди яких надав Національний музей ім. Т. Г. Шевченка. 2009 — київські видавництва "Дух і Літера" та "Оранта" видали «Кобзаря» Шевченка зі всіма (в тому числі з 18 кольоровими) ілюстраціями В. Т. Седляра. 2012 — видавничий центр "Просвіта" видав літературно-художнє видання «Кобзаря». Видання здійснено під гаслом — «Кобзар у кожну сім'ю»

Цитати Шевченка – це крилаті вислови з творів чи життя автора, які хоч раз у житті чув та використовував кожен українець. Ці вислови та афоризми показують патріотизм Шевченка, його любов до своєї країни, свого народу та мови.

Борітеся – поборете, Вам Бог помагає! За вас правда, за вас сила І воля святая!

В своїй хаті своя й правда, і сила, і воля.

Учітесь, читайте, І чужому научайтесь, Й свого не цурайтесь.

Кохайтеся ж, чорнобриві, Та не з москалями.

Поховайте та вставайте, Кайдани порвіте І вражою злою кров’ю Волю окропіте.

Свою Україну любіть. Любіть її… Во врем’я люте. В останню тяжкую минуту За неї Господа моліть.

Нема на світі України, Немає другого Дніпра.

А ти, моя Україно, Безталанна вдово.

І возвеличимо на диво І розум наш, і наш язик…

Не одцуравсь того слова, Що мати співала, Як малого повивала.

А на москалiв не вважайте, нехай вони собi пишуть по-своєму, а ми по-своєму.

Не вмирає душа наша,Не вмирає воля. Й неситий не виореНа дні моря поле.

Ми серцем голі догола!

Наш-бо селянин, двигаючи на собі почесний тягар вікових національних обов’язків і бувши фактично спадкоємцем періодично відмираючої шляхти, – є, може, найбільшим аристократом серед селянства Європи.

Погано дуже, страх погано! В оцій пустині пропадать. А ще поганше на Украйні Дивитись, плакать – і мовчать.

Світ, бачся, широкий,Та нема де прихилитисьВ світі одиноким.

Страшно впасти у кайдани, Умирать в неволі, А ще гірше – спати, спати, І спати на волі…

Я так її, я так люблю мою Україну убогу, що проклену святого Бога, за неї душу погублю!

Доборолась Україна до самого краю. Гірше ляха свої діти її розпинають.

Благо тобі, друже-брате, як є в тебе хата. Благо тобі, як у хаті є з ким розмовляти. Хоч дитина немовляща, і воно вгадає твої думи веселії…

Жить би, жить, хвалити Бога, кохатися в дітях, так же ні…

Ну що б, здавалося, слова… Слова та голос — більш нічого. А серце б’ється — ожива, Як їх почує!..

Цитати, вислови про Тараса Шевченка – видатного українця належать багатьом його сучасникам, класикам, відомих людей та історикам.

«Народ Шевченка не забуває і ніколи не забуде. Поет живе в серцях свого народу». "Народ знає Тараса, любить Тараса, співає його пісні, пересилає з уст в уста оповіді про нього, як про живого сучасника і учасника на­шої дійсності". Максим Рильський.

"Тарас Шевченко! Досить було однієї людини, щоб урятувати цілу націю!" Остап Вишня

"Він був сином мужика — і став володарем в царстві Духа. Він був кріпаком — і став ве­летнем у царстві людської культури". «Коли б мені прийшлося одним словом схарактеризувати поезію Шевченка, то я сказав би: се поезія бажання життя. Свобідного життя, всесторонній, нічим не опутаний розвій одиниці і цілої суспільності, цілого народу, – се ідеал Шевченка, котрому він був вірним ціле життя». Іван Франко

"Шевченко як поет — це був сам народ, що продовжував свою поетичну творчість. Шевченкова пісня була сама по собі народною піснею, яку міг заспівати тепер увесь народ, яка повинна була вилитись з народної душі відповідно до стану сучасної народної історії." М. Костомаров

"Тарас Шевченко народився на українській землі, під українським небом, проте він належить до тих людей-світочів, що стають дорогими для всього людства і що в пошані всього людства знаходять своє безсмертя." «Шевченко – це той, хто живе в кожному з нас. Він – як сама душа нашого народу, правдива і щира…Поезія його розлита повсюдно, вона в наших краєвидах і внаших піснях, у глибинних, найзаповітніших помислах кожного, чий дух здатен pозвиватись». О. Гончар

"Я радий, що можу додати свій голос до тих, що вшановують великого українського поета Тараса Шевченка. Ми вшановуємо його за великий вклад у культуру не тільки України, яку він дуже любив і так промовисто описував, а й культуру світу. Його творчість є благородною частиною нашої історичної спадщини". Джон Ф. Кеннеді

«У Шевченкові я бачу і відчуваю всю красу людської душі, це справжній співець свого народу» К. Станіславський

"Можна викинути всі демократичні нотки з його творів (та цензура довго так і чинила) — і Шевченко залишиться тим, чим створила його природа: сліпучим прецедентом, що не дозволяє українству відхилитися від шляху національного ренесансу." Володимир Жаботинський

"Шевченко цілком заслуговує на почесті, якими оточується. Він був більше, ніж українець — він був державним мужем і громадянином світу. Він був більше, ніж поет — він був хоробрим войовником за права і волю людей." Ліндон Джонсон, президент США

«Огненне слово його наскрізь проймало серце не тільки тих, кому близьке було народне горе, а й тих, кому й байдуже було до того. Всі дивувалися красі та силі тієї простої мови, якою Шевченко виливав свої вірші. Увесь світ став прислухатися до його мови, а на Вкраїні вірші приймали як благовісне, пророче слово». П. Мирний

«Любіть свою Батьківщину і рідну мову так, як любив покійний Тарас Шевченко. Для його пам’яті це буде найкращою нагородою і нерукотворним пам’ятником». А. Р. Церетелі

Не поет – бо це ж до болю мало, Не трибун – бо це лиш рупор мас, І вже менш за все – «Кобзар Тарас» Він, ким зайняло і запалало. Є. Маланюк

«Невмирущий дух поета, як і раніше, витає над рідною Україною, невмовкаюче роздається його віще слово і сіє на народній ниві живе насіння оновлення». Павло Грабовський

«Феномен Шевченка відбиває нашу національну природу, наше світосприйняття, наше минуле і нашу надію на майбутнє. Він символізує душу українського народу, втілює його гідність, дух і пам’ять…». Є. Сверстюк

«Сьогодні думи Шевченка є невіддільні від дум нашого народу. І тому народ так часто, так охоче звертається до свого поета. Гуманізм Шевченка, його ставлення до людини, його постійна турбота за пригноблених – як це зараз нам співзвучно!» Павло Тичина