Want to make creations as awesome as this one?

More creations to inspire you

Transcript

1888-1939

Макаренко А. С.Письменник і педагог-практик

13 березня - 135 років від дня народження

Історія трудової колонії ім. М. Горького починається у вересні 1920 року, коли губернський відділ освіти пропонує Антону Семеновичу організувати і очолити новий заклад для перевиховання підлітків з кримінальним минулим. Колонія знаходилася під Полтавою, а про її «безславний початок» добре відомо зі сторінок «Педагогічної поеми» – головного літературного твору Макаренка. Педагогічна тактика – якомога більше вимогливості до людини, якомога більше поваги до неї – поступово давала свої плоди. Провідною стратегією було включення вихованців у «загальний рух» господарчого розвитку колонії. Вихованці закладу протягом декількох років відбудовують напівзруйновану поміщицьку економію, розвивають за новими агрономічними і зоотехнічними вимогами власне господарство, борються за оренду великого парового млина, організовують низку кустарних майстерень. Незабаром колонія перетворюється на потужний виховний центр, що здійснює культурну і господарську експансію на всій прилеглій території. Макаренко змальовує перед своїми вихованцями привабливу колективну і особистісну перспективу. Колонійська школа надсилає найкращих своїх випускників у середні і вищі навчальні заклади. Перемоги колонії ім. М. Горького стають предметом уваги і обговорення широкої громадськості, а її завідуючого нагороджують званням Червоного героя праці.

Влітку 1935 року педагога переводять до Києва помічником начальника Відділу трудових колоній НКВС України. Сучасні дослідники вважають це призначення намаганням керівництва комуни усунути Макаренка, який усіляко перешкоджав перетвореню блискучого виховного закладу на звичайне промислове підприємство. Потерпаючи від незвичної «паперової» роботи, Антон Семенович і у Києві знаходить можливість для власної виховної практики – бере на себе керівництво Броварською колонією неповнолітніх правопорушників №5 і перетворює педагогічно занедбану установу на ефективний виховний заклад з міцним дитячим колективом. Постійні намагання залишити роботу у органах НКВС на початку 1937 року увінчуються успіхом: Макаренко переїздить до Москви і присвячує себе літературній і громадсько-політичній діяльності. Наступні два роки він публікує «Прапори на баштах», «Книгу для батьків», нариси, рецензії, статті. Педагог активно виступає перед своїми читачами, педагогічною громадськістю і студентами, веде обширне листування, бере участь у роботі Президії Союзу письменників. 30 січня 1939 року А. С. Макаренко «за видатні успіхи і досягнення у галузі розвитку радянської художньої літератури» нагороджується орденом Трудового Червоного Прапора. 1 квітня 1939 року, сідаючи у потяг на підмосковній станції Голіцино, Антон Семенович Макаренко помирає від серцевого нападу. Залишилися безліч незакінчених, або лише розпочатих літературних творів, і не була написана головна книга усього життя педагога – методика виховного процесу.

Одним із найцікавіших соціально-педагогічних проектів А. С. Макаренка, своєрідним рефреном його педагогічної біографії була ідея укрупнення і об’єднання інтернатних закладів, до якої він у процесі своєї діяльності повертався неодноразово. Безперечні успіхи горьківської колонії давали підстави сподіватися на універсальність створеної і апробованої виховної системи. Тому 8 серпня 1925 року А. С. Макаренко звертається з доповідною запискою до Головного управління соціального виховання Наркомосвіти України, у якій ретельно обґрунтовує недоцільність і неекономічність дрібних виховно-трудових закладів і пропонує ідею заснованого на великому виробництві потужного виховного підприємства, що об’єднує вихованців усієї України у єдиний трудовий колектив. В цілому, підтриманий владою проект, вилився тоді у такі практичні форми: у травні 1926 р. колонію ім. М. Горького було переведено на базу більш численної, але вкрай занедбаної Харківської трудової колонії ім. 7 листопада; влітку 1927 р. всіх вихованців інтернатних установ Харківщини, близько 6 тисяч осіб, було об’єднано у так званий Трудовий дитячий корпус, керівництво яким покладалося на А. С. Макаренка. Однак, очікуваного розповсюдження ефективної «горьківської» системи виховання тоді так і не відбулось: влада не схвалила майже жодного із запропонованих Макаренком статутних документів корпусу і помітно урізала його кошторис, а в окремих закладах недостатньо підготовлені і недбалі педагоги почали спотворювати головні засади макаренківської педагогіки. Невдовзі і його самого як позапартійного було усунуто від керівництва корпусом. З кінця 1927 р., не залишаючи колонії ім. Горького, А. С. Макаренко погоджується взяти на себе завідування, створеною на гроші працівників українського НКВС, зразкової дитячої комуни ім. Ф. Е. Дзержинського. Після зруйнування ідеї трудового корпусу, особливо загострюється ідейне протистояння педагога з керівними освітніми інституціями і офіційною педагогічною доктриною. Безпрецедентно, ефективно сформована ним виховна система піддається огульному цькуванню, до якого залучаються навіть найвпливовіші особи тогочасної радянської освіти: М. Скрипник, Н. Крупська, А. Луначарський. Не в змозі більше терпіти цього, А. С. Макаренко вирішує залишити горьківську колонію, але налякана масштабами дитячої безпритульності і злочинності влада умовляє його залишитись хоча б до очікуваного влітку 1928 року візиту М. Горького. Триденне перебування письменника у колонії і комуні ім. Дзержинського, а також повна підтримка «горьківської» системи виховання, стали своєрідним тріумфом педагогічного новаторства Макаренка. Протягом наступних 7 років діяльність Антона Семеновича пов’язана із комуною ім. Дзержинського, де його «безпритульній педагогіці дали висловитись до кінця». Тут він працює до 1932 р. завідуючим, а наступні три роки начальником педагогічної частини комуни. Згуртувавши дитячий колектив, Макаренко робить ставку на велике сучасне виробництво як провідний фактор виховання. Незабаром, комуна відкриває власні заводи, що виробляли надзвичайно рентабельну на той час продукцію – електродрилі та перші в країні плівкові фотоапарати (славетна марка ФЕД). Даючи державі мільйонні прибутки, заклад переходить на повну самооплатність. Потужний виховний потенціал комуни ім. Дзержинського, що не мав аналогів, стрункість і блиск колективу дітей роблять її відомою далеко за межами СРСР.

Перше кохання прийшло до Антона у 20-річному віці. Він був у жахливих стосунках з однолітками, внаслідок чого хотів покінчити життя самогубством. Щоб утримати юнака від такого вчинку, його духівник Григорович провів з ним не одну бесіду, залучаючи до розмов і свою дружину Єлизавету. Незабаром молоді люди зрозуміли, що закохані. Панотець не був проти роману молодих людей. Але коли про це дізнався батько Антона, то вигнав його з дому. Макаренко не захотів кинути старшу на 8 років кохану Єлизавету. Пізніше вони разом працювали в колонії імені Горького. Їхні стосунки тривали протягом 20 років і завершилися з ініціативи Макаренка.

Офіційний шлюб педагог узяв лише у віці 47 років. З майбутньою дружиною, Галиною Стахівною Салько, він познайомився на роботі. Вдова міністра легкої промисловості працювала інспектором Наркомнадзора і одного разу приїхала в колонію з перевіркою. Від попереднього шлюбу у Галини був син Лев, якого Макаренко усиновив і виховував як рідного. Також він прийняв у родину свою племінницю Олімпіаду (доньку брата). Білогвардійцю Віталію Макаренку довелося ще в молодості покинути Російську імперію. Він емігрував до Франції, залишивши на батьківщині вагітну дружину. Після смерті Антона Семеновича Галина Салько організувала лабораторію його імені та опублікувла творчу спадщину Макаренка 59 мовами світу.

Антон Семенович Макаренко народився 1 (за новим стилем 13) березня 1888 року у місті Білопіллі, Харківської губернії, нині районному центрі Сумщини. В сім'ї було 5 дітей: старші сестри - Серафима (пішла з життя ще немовлям) і Олександра та молодші - сестра Наталія (померла у дитинстві) і брат Віталій. Батько був спадковим робітником, а мати походила зі збіднілої дворянської родини Дергачових. Початкову освіту Антон отримував спочатку у Білопільському 2-х класному залізничному училищі, а згодом, після переїзду родини до Крюкова, у Кременчуцькому чотирикласному міському училищі, яке закінчив у 1904 році. У цьому ж закладі він навчається на однорічних педагогічних курсах. По закінченню його призначають учителем до Крюківського двокласного залізничного училища. У 1911 році він переводиться учителем до залізничного училища станції Долинська Херсонської губернії. Восени 1914 року Антон Семенович вступає до щойно відкритого Полтавського учительського інституту. У 1917 році, блискуче закінчивши навчання, перерване на нетривалий час призовом до війська, Макаренко знаходить місце учителя у міському зразковому училищі при інституті, а також обіймає посаду діловода у останньому. Перебуваючи на цих посадах Макаренко продовжує наполегливо і систематично займатися самоосвітою: художня література і історія, філософія і літературна критика, соціологія і природознавство – ось не повне коло його інтересів. Революція і початок громадянської війни повертають його до Крюкова на посаду інспектора Крюківського двокласного залізничного училища, де колись починав свій педагогічний шлях. У закладі створюються учнівський кооператив, трудова дружина, з виховною метою вводяться військовий стрій, оркестр і прапор. Після захоплення Крюкова Добровольчою армією Денікіна, Макаренко несподівано залишає місто і переїздить до Полтави (ще раніше зайнятої Денікіним), де на пропозицію міської управи очолює 2-ге нижче міське початкове училище ім. князя Куракіна. До осені 1920 р. він обирається членом правління міської профспілки учителів російських шкіл, короткий час працює заступником начальника відділу трудових колоній при Полтавській губнаросвіті.

Державний музей-заповідник видатного педагога та письменника Антона Макаренка розташований у селі Ковалівка Полтавського району на території колишнього маєтку родини Трепке. Саме тут з січня 1921 року до травня 1926 року розміщувалася створена Макаренком колонія для неповнолітніх правопорушників та безпритульних. Музей-заповідник був відкритий за рішенням ЮНЕСКО 25 лютого 1988 року, напередодні святкування 100-річчя з дня народження педагога. Збереглися Червоний і Білий будинки, флігель та ряд малих меморіальних об’єктів – вхідна арка, альтанка, колодязь, погріб, сходи до річки, пристань. У восьми залах Червоного будинку розміщена основна експозиція, яка розповідає про життя Антона Семеновича та керованих ним виховних колективів, творчу діяльність педагога, долі його вихованців, втілення в життя його педагогічних ідей. У Білому будинку – меморіальна частина. Тут відновлено навчальні класи, спальню дівчат, клуб, майстерні, робочий кабінет Макаренка, в якому були написані перші сторінки "Педагогічної поеми". Старовинні будівлі маєтку Трепке зберегли декоративну ліпнину ХІХ століття.

8 липня 1951 році у Кременчуці в будинку Макаренків відкрився музей Антона Семеновича. Тут він мешкав у 1905 - 1911, 1917 - 1919 роках. Будівля була зведена у 1905 році, коли у родини з’явилися кошти на будівництво внаслідок великих зарплат, які виплачувались батькові Антона - майстрові мілітаризованого заводу, що виконував замовлення на потреби російсько-японської війни. У музеї зберігається 34 тисячі унікальних експонатів: картини, меблі та книги батьків письменника, твори Макаренка, його особисті речі (шахи, окуляри, сурма, скрипка). Найбільшою цінністю вважаються метрика і фотографія приїзду в місто Кременчук у 1937 році. На будівлі музею у 1976 році було відкрито меморіальну дошку.

«Педагогічна поема» — найвідоміший твір Антона Макаренка, в якому він розповідає історію колонії імені Горького, засновану 1920 року поблизу Полтави. Вихованцями цієї колонії були неповнолітні правопорушники та безпритульні діти. Макаренко створив і застосував нову педагогічну систему, зміг домогтися позитивних результатів у перевихованні своїх непростих підопічних.

"Книжка для батьків" - присвячена проблемам виховання. Автор ділиться своїми думками про стосунки дітей та батьків, розглядає різні приклади життєвих ситуацій та сімейних конфліктів, дає поради досвідченого педагога: - як виховати єдину дитину в сім'ї; - якими мають бути взаємини у багатодітних сім'ях; - як виховати в маленькій людині вміння та бажання працювати; - як навчити дитину розумно ставитися до грошей; - як уникнути зайвої авторитарності у стосунках та навчитися довіряти власним дітям; - як підійти до розмови з дитиною про взаємини чоловіка та жінки; - як справлятися з дитячим егоїзмом; - як з дорослішанням дитини зберегти авторитет батьків; - як навчити дитину взаємодіяти з однолітками. Книга написана чудовою літературною мовою. Поради та рекомендації А. С. Макаренка є актуальними, оскільки світ змінюється, а вічні проблеми батьків і дітей залишаються незмінними.

Дія книги розгортається в роки першої радянської п'ятирічки. Країну заполонили безпритульні. Діти займаються дрібними крадіжками, хуліганством і грабунками. Дороги трьох малих злочинців сходяться в трудовій колонії імені Першого травня. Спільне життя змінює їхні характери і перетворює в гідних громадян молодої Радянської Республіки.

Центр-музей Антона Семеновича знаходиться при Курязькій виховній колонії для неповнолітніх імені Макаренка у селищі Подвірки Дергачівського району Харківської області. Колонію отримала назву від річки Куряж та поселення Куряжанка, біля яких у 1673 році збудований Преображенський монастир. Після 1917 року його, як і багато інших культових споруд, було використано для розміщення дитячого будинку. 15 червня1926 року до нього з-під Полтави переїхала дитяча колонія імені Максима Горького. Так був заснований новий трудовий заклад. Колишні безпритульні навчалися у школі і працювали на сільськогосподарському виробництві. Досвід роботи у перевихованні юної людини педагог-новатор описав у книзі «Педагогічна поема». Музей був відкритий до 100-річчя з дня народження педагога 13 березня 1988 року, коли під егідою ЮНЕСКО педагогічна громадськість всього світу відзначала цю подію. На території колонії Макаренку встановлено пам’ятник.

Ці та інші книги за даною темою ви можете знайти у фондах Полтавської обласної бібліотеки для юнацтва імені Олеся Гончара та в електронному каталозі на сайті бібліотеки 1. Антон Макаренко // Видатні постаті в історії України ХХ століття: короткі біографічні нариси / В. І. Гусев – Київ : Вища школа, 2011. – С. 234-236. 2. Антон Семенович Макаренко // Видатні українці. – Харків : Фактор, 2008. – С. 108-109. 3. Антон Семенович Макаренко // 22 видатних українських педагоги. –Київ : Професіонал, 2004. – С. 504-529. 4. Сисоєва С., Соколова І. Антон Макаренко / С. Сисоєва, І. Соколова // Нариси з історії розвитку педагогічної думки. – Київ : ЦУЛ, 2003. – С. 229-234. 5. Бойко А. Освітні і наукові позиції полтавських педагогів Григорія Ващенка та Антона Макаренка / А. Бойко // Рідна школа. – 2018. – № 1-2. – С. 21-28. 6. Буйда О. Український педагог-новатор, письменник Антон Макаренко / О. Буйда // Шкільна бібліотека. – 2013. – № 3-4. – С. 24-25. 7. Гончар О. Світоч вітчизняної педагогіки : (до 130-річчя від дня народження Антона Семеновича Макаренко) / О. Гончар // Історія в школі. – 2018. – № 2-3. – С. 1-6. 8. Коляда І. "...Я не маю дару винайти закон мого кохання..." Антон Макаренко. Кохання. Жінки: (до 130-річчя з дня народження видатного укрнаїнського педагога-експерементатора) / І. Коляда // Історія в школі. – 2020. – № 6. – С. 24-44. 9. Макаренко Антон Семенович / авт.-упоряд. А. Ю. Хорошевський // Проект "Україна". Галерея національних героїв. – Харків : ТОВ "Бібколектор", 2012. – С. 156-158. 10. Макаренко Антон Семенович / за ред. І. Ф. Кураса // Провідники духовності в Україні : довідник – Київ : Вища школа, 2003. – С. 487-488. 11. Ткаченко А. Сучасний погляд на педагогічну драму Антона Макаренка / А. Ткаченко // Слов'янський збірник. Вип 7. – Полтава : Слов'янський клуб, 2008. – С. 160-175.