Анастасій Єгорович Зайкевич

Анастасій Єгорович Зайкевич

Матяшівка на мапі, середина ХіХ ст.

Анастасій Єгорович Зайкевич, український вчений-агроном, фізіолог рослин, етнограф, один з перших організаторів сільськогосподарської дослідної справи народився у 1842 році на хуторі Матяшівський (нині – с. Матяшівка Лубенського району Полтавської області).

Епоха новаторів

Зайкевич жив і працював у ті часи, коли класична вітчизняна сільськогосподарська наука лише народжувалась і вузької фахової спеціалізації ще фактично не існувало. Тож він потрапив до тієї славетної когорти першопрохідців, кожен з яких виплекав стільки, що їхнього персонального доробку вистачило б, здається, на цілі наукові центри й установи! Зрештою, такі установи тоді ще треба було створювати. Саме до процесу створення вітчизняних науково-дослідницьких осередків наш співвітчизник долучився найактивніше.

Анастасій Єгорович закінчив Київське військове училище, потім, в 1870 році, – Новоросійський університет в Одесі, де був залишений для підготовки до професорського звання. У 1872–1874 роках перебував у науковому відрядженні за кордоном. А з 1876 року працював у Харківському університеті (з 1884 р. – професор освітнього закладу).У 1877-1915 роках, будучи завідувачем кафедри агрономії Харківського університету, він організував профільну лабораторію.

Сучасники про А.Є.Зайкевича

(Є. Чикаленко, «Спогади. (1861-1907)». – Нью-Йорк, 1955.– С.113).

«Я подав ректорові прохання, і він по свідоцтву реальної школи прийняв мене вільним слухачем на природничий факультет, на якому я пробув три роки, охоче й пильно студіюючи під керуванням лубенського українця, професора агрономії Зайкевича спеціальне сільське господарство у всіх його галузях. Під проводом професора ми гуртом кілька разів їздили оглядати найкращі господарства … на Харківщині та Кочубея на Полтавщині»

Ось як про цей період діяльності науковця-освітянина згадує у своїх мемуарах Євген Чикаленко, визначний український громадський діяч, меценат та публіцист:

«Професор А.Є.Зайкевич був одним із перших із нас переконаним розповсюджувачів самої ідеї організації дослідних полів і незмінним другом Полтавського дослідного поля».

Також доцільно процитувати другого директора Полтавського Дослідного поля В.М.Дякова, який в 1909 році писав:

Дійсно, повернувшись на Полтавщину, вчений продовжував науково-дослідницьку роботу. На початку 1920 року в селі Солониця Лубенського району, в колишньому маєтку Зайкевича, створюється показове насіннєве господарство, яке забезпечувало навколишнє селянство добірним насінням люцерни, конюшини та інших культур. Тут було організовано першу на Україні дослідницько-селекційну станцію кормового буряка.

Також за його активної участі неподалік Лубен, у селі Березоточа, 1916 року організована перша вітчизняна дослідна станція лікарських рослин, яка діє й сьогодні (зараз це Дослідна станція лікарських рослин Інституту агроекології і біотехнології УААН).

«З перших же днів і весь наступний час в особі Анастаса Григоровича ми постійно з почуттям радості зустрічали симпатичного, поблажливого, але завжди вдумливого і ідейного критика, який глибоко вірив в успіх дослідного поля»

Засновник Полтавської дослідної станції

Справедливі слова. Адже саме А.Є.Зайкевич першим на Другому з’їзді господарів Полтавської губернії нагадав присутнім про заповіт князя Л.В.Кочубея про необхідність організації Полтавської дослідної станції.

Але головна заслуга А.Є. Зайкевича – створення дослідного поля в Полтаві. В.М.Дьяков далі:

Після цього кожного року, виступаючи публічно, Анастас Єгорович озвучував дану ідею, поки в листопаді 1881 року Полтавське сільськогосподарське товариство запросило його до Полтави і питання про створення дослідного поля нарешті вирішилось. При цьому саме Зайкевич виклав проект устрою Дослідного поля і його Програму. Разом з тим потрібно відмітити, що Анастасу Єгоровичу належать головні зусилля по вибору місця розміщення Дослідного поля.

Велика заслуга вченого і в підборі і рекомендації кандидатури першого директора Полтавського дослідного поля. В особі Бориса Петровича Черепахіна новостворена інституція отримала справжнього трударя-новатора, піонера дослідної справи. А наукову школу Черепахін пройшов, працюючи в агрономічній лабораторії Харківського університету, і на Студенківському дослідному полі, де брав участь у проведенні колективних дослідів із сортовипробування різних сільськогосподарських культур саме під керівництвом Зайкевича. Тож 31 березня 1885 року саме за рекомендаціями наставника Черепанов був обраний директором Полтавського дослідного поля.

«…А.Є.Зайкевич не був безпосередньо в рядах працівників станції, але його вплив і участь зіграли величезну роль в її становлення і розвитку.»

Неможна не відмітити, що А.Є.Зайкевич три терміни вибирався в Раду Дослідного поля (1884-1887, 1905-1908, 1909-1911). Цей факт чудово підтверджує думку професора Б.Н.Рождественського:

При цьому відмічалось, що Анастас Єгорович – «…головний ініціатор дослідної справи на Полтавщині і по всій Україні», за що в 1930 році він був удостоєний високого звання Герой праці.

В зв’язку з цим варто відмітити, що в матеріалах, присвяченим урочистостям з нагоди 40-річчя Полтавської сільськогосподарської дослідної станції (29-31 травня 1925 року), постійно повторювалася думка про значення діяльності А.Є.Зайкевича. Разом з тодішніми керівниками України він був обраний в почесні члени пленарного засідання.

Науковийдоробок

Як учений-агроном Анастас Єгорович особливу увагу приділяв фізіології дихання коріння рослин. Водночас його по праву вважають одним із провідних селекціонерів цукрових буряків: брав активну участь в організації мережі дослідницьких полів Всеросійського товариства цукровиків (впродовж 1881-93 створив 33 дослідницьких поля у різних губерніях), в 1891 р. розробив перший програмний документ, який визначав розвиток буряківництва, зокрема такі його засади, як рядкове внесення суперфосфату, селекція й насінництво цукрових, напівцукрових та кормових буряків.

Так, переданий ним на Дослідну станцію посівний матеріал нового сорту люцерни (пізніше дороблений співробітником станції В.М.Рабиновичем) отримав назву Люцерни Грімм-Зайкевича і був районований в 1931 році. А м'ята, завдяки селекційній діяльності Анастасія Єгоровича (він є автором сорту Мітчам), стала однією з найважливіших ефіромасляних рослин. До речі, з цим пов’язана цікава сторінка історії Полтавщини.

Успішно працював нащ земляк і над виведенням нових сортів м’яти та деяких інших культур.

М'ятна історія

Той вид м’яти, що культивується людиною, у природі не зустрічається – його штучно вивели у Великобританії ще у XVII столітті (не дарма її ще називають англійською м'ятою). У Російській імперії м'ята з'явилася і поширилася у другій половині ХІХ століття. І так сталося, що Полтавський регіон став центром промислового вирощування м'яти. Саме Зайкевич посприяв цьому, роздобувши кілька корінців англійської м'яти з містечка Мітчам (власне, звідси і назва сорту) і розпочавши її розведення на дослідному полі під Лубнами.

До розвитку культивування м'яти долучився відомий хімік Костянтин Дебу, що на Харківщині у родовому маєтку розводив м'яту і збудував невеликий завод з її переробки. Приклав свою руку до цього і всесвітньо відомий математик Георгій Вороний, який надіслав матері на Полтавщину сотню кореневищ м'яти. В результаті, до кінця XIX століття на Полтавщині було налагоджено виробництво власної м'ятної олії: і неочищеної, і фільтрованої і навіть ректифікованої, до того ж відмінної якості.

У Лубенському, Пирятинському та Прилуцькому повітах Полтавської губернії було створено Товариство зі збуту м'ятної олії, яка мала посадки м'яти на багатьох десятках гектарів і виробляла олію на п'яти заводах. Полтавська м'ятна олія станом на 1914 рік експортувалася закордон і продавалася за світовими цінами. Та, хоча 65% усієї олії Російської імперії отримували тоді в Україні, на жаль протягом ХХ ст. ця галузь як промислова поступово занепала. Тим не менше, можна сказати з упевненістю – на Полтавщині збереглися м'ятні традиції та було виведено чи не найкращі сорти м'яти у світі.

Не рослинництвом єдиним

Долучився Зайкевич і до розвитку вівчарства на Полтавщині. Так, на засіданні Полтавського сільськогосподарського товариства у 1908 році Зайкевич висловився про надання роботі з каракульськими вівцями наукового характеру. Він, зокрема, запропонував, щоб Полтавське губернське земство в заповіданому йому маєтку Бойко в Гадяцькому повіті зосередило всіх племінних каракулів, де б під керівництвом досвідченого фахівця провело спостереження за їх утриманням і годівлею. На жаль, ці слушні пропозиції знаного фахівця не були втілені в життя.

З 1886 року А.Г.Зайкевич – Почесний член Полтавського сільськогосподарського товариства. Також його обирали своїм почесним членом Кобеляцьке, Лохвицьке та Лубенське сільськогосподарські товариства (членом Засульського товариства на Лубенщині Зайкевич був разом зі своїм сином Романом та сестрою Олімпіадою Єгорівною Зайкевич). Класик сільськогосподарської науки часто друкувався в часописі Полтавського сільськогосподарського товариства – журналі «Хуторянин».

Варто зазначити, що Анастасій Зайкевич був надивовиж різносторонньою особистістю. Захоплювався етнографією, записував народні пісні Лубенщини для Миколи Лисенка, добре знав і пропагував творчість Тараса Шевченка. Досліджував гончарні промисли, зібрав першу колекцію опішнянської кераміки, за якою підготував перший в Україні альбом українського орнаменту – видав працю«Мотивы малороссийского орнаментагончарного производства».Був співзасновником Миргородського керамічного технікуму (1896).

вулицязайкевича у полтаві

Пам'ять

На честь Зайкевича названо вулицю в Полтаві, також його ім’я вшановане меморіальними дошками, зокрема, на будівлі головного корпусу Полтавського інституту агропромислового виробництва, на фасаді Музею мистецької родини Кричевських, що входить до структури Національного музею-заповідника українського гончарства в смт Опішня та на будівлі клубу у селі Солониця.

Посилання для завантаження книги В. М. Самородова та С. В. Поспєлова "А. Є. Зайкевич і Полтавщина: факти, документи, бібліографія"

При підготовці презентації були використані такі видання: Самородов В. М., Поспєлов С. В. А. Є. Зайкевич і Полтавщина : факти, документи, бібліографія / за наук. ред. В. М. Самородова. - Полтава : Дивосвіт, 2022. - 76 с. Самородов В. М. Полтавське сільськогосподарське товариство (1865-1920 рр.) : історія, звитяги, першопостаті : монографія / В. М. Самородов, С. Л. Кигим. - Полтава : Дивосвіт, 2015. - 159 с. Вергунов В. А. Від Погарського навчально-зразкового господарства до Гадяцької сільськогосподарської дослідної станції, або історія подарунку купця В. В. Бойка Полтавській громаді : до 150-річчя Полтавського товариства сільського господарства та 95-річчя Полтавської державної аграрної академії / В. А. Вергунов. - Вінниця : Корзун Д. Ю., 2015. - 111 с. Історія Полтавського товариства сільського господарства в біографіях визначних членів / НААН України, Національна наукова сільськогосподарська б-ка ; уклад. В. А. Вергунов. - Вінниця : Корзун Д. Ю., 2014. - 173 с. Історія освіти, науки і техніки в Україні : матеріали IX Всеукраїнської конференції молодих учених та спеціалістів, (м. Київ, 22 трав. 2014 р.) / НААН України, Національна наукова сільськогосподарська б-ка . - К. : Корзун Д. Ю., 2014. - 346 с.