Віталій Бартош

Народився Віталій Бартош у селі Рахни, що на Вінничині. Маючи лише 14 років, вирішив бути військовим, бо змалку любив усіх захищати, а загострене почуття справедливості лише ще більше сприяло вибору майбутнього фаху. Пішов навчатися до Тульчинської загальноосвітньої школи з посиленою військово-фізичною підготовкою. Згодом вступив у львівську академію, а ще за якийсь час перевівся у 128-му окрему гірсько-штурмову Закарпатську бригаду на посаду командира гірсько-штурмового взводу. Закінчивши львівську академію, відразу ж пішов у зону АТО. У неповних 20 років він вивів 120 людей з оточення – згодом за це отримав першу нагороду.

6 березня Віталій у складі 128 гірничо-штурмової Закарпатської бригади прийняв останній важкий бій із ворогом. З ранку ще всі вітали Віталія з з першою річницею весілля, а ввечері його вже не стало. Саме 6 березня 2021 року Віталій Бартош одружився. Молода дружина Ангеліна залишилася сама, тільки із спільними мріями про дітей.

Указом Президента України старший лейтенант Віталій Бартош нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня (посмертно) – за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі.

У Віталія Бартоша залишилась 13-літня сестра Анастасія, яку він маленьким просив у батьків. Він для неї був і братом, і другом, і батька їй заміняв, коли його не було вдома. Вона дуже зараз за ним сумує і водночас гордиться.

Кращі з кращих падають від куль, прикриваючи землю своїми грудьми…

Щирі співчуття рідним та слава Герою!

Герої України: Віталій Бартош

Михайло Матюшенко

Як зазначили в Командуванні Повітряних Сил ЗСУ, "Привид Києва" – це збірний образ пілотів 40 бригади тактичної авіації Повітряних Сил.

Військовий Михайло Матюшенко народився 08.01.1961, жив у Бучі. Мріяв стати професійним льотчиком, і його мрія збулася. До війни працював керівником однієї з українських авіакомпаній. Був успішною людиною, ніколи не хвалився тим, чим займається насправді. Маючи активну громадянську позицію, очолював громадське формування охорони правопорядку. Керував багатьма типами військових та цивільних літаків. Свій безцінний досвід роботи Михайло Матюшенко – позивний "Дід" – передавав молодшому поколінню.

Полковник Михайло Матюшенко був командиром 40-ї бригади тактичної авіації, що прикривала Київ від російської авіації. Полковник віддавав накази так, що всі "Привиди" поверталися живими після бойових виходів.

Згодом він прийняв рішення посилити південний та східний фронти: «Коли Дід дізнався про безповоротні втрати підготовлених екіпажів бомбардувальників, рішення було прийнято. Так почалася нова операція», – розповідають товариші по службі. Для 61-річного Михайла Матюшенка це була остання місія. Він не повернувся з чергового вильоту і військового льотчика довго шукали.

Герой 2 жовтня вирушив в останню дорогу додому, до Бучі. Церемонія прощання з льотчиком пройшла на Алеї Героїв.

Місцеві мешканці висловили щирі співчуття родині загиблого та особисто дружині Ларисі Матюшенко, депутатці Бучанської міської ради.

Тепер ми маємо право розказати правду: "Привид Києва" очолював льотчик з Бучі.

Вічна слава герою!

Країна ніколи не забуде своїх синів, котрі захищали Батьківщину!

Бобанич Тарас

У 2011 році закінчив юридичний факультет Львівського державного університету внутрішніх справ, де здобув фах за спеціальністю «Правознавство».

Працював правником у ТзОВ "Юридична компанія «Де Лекс» у 2011-2015 роках. Член партії «Правий сектор» та керівник Львівського обласного осередку «Правого сектора».

Брав активну участь у Революції гідності.

Балотувався на позачергових виборах народних депутатів України 2014 року.

З липня 2014 року – командир 2-го запасного батальйону Добровольчого Українського Корпусу «Правий сектор», котрий в лютому 2016 року, згідно з наказом Командира ДУК ПС, переформовано у 2-гу резервну сотню ДУК ПС. Брав участь у бойових діях на Донбасі.

У 2015 році був одним з координаторів акції «Громадянська блокада Криму» – товарної блокади адміністративного кордону з тимчасово окупованим півостровом Крим.

30-го листопада 2019-го року призначений заступником Командира ДУК ПС з питань діяльності резервних підрозділів.

У 2020 році був обраний членом Проводу Національно-визвольного руху «Правий сектор». Тарас Бобанич активно долучався до патріотичного виховання молоді Львівщини, був членом Координаційної ради з питань національно-патріотичного виховання молоді Львівської ОВА. Спільно з відділом молодіжної політики управління молоді і спорту Львівської ОВА щорічно проводили вишкільний табір для молоді «Золоті Леви», організовували спільні зустрічі молоді з добровольцями сучасної війни. Брав участь у бардовому вечорі Львівського обласного молодіжного центру до Дня Гідності.

У словесному арсеналі Тараса Бобанича «Хаммера» одна з його легендарних фраз: «За оцей плач дітей виправдання може бути тільки одне – тотальна перемога».

Загинув 8 квітня 2022 року в бою проти російських військ під час виконання бойового завдання підрозділом на Ізюмському напрямку (Харківська область), прикривши собою побратимів. Йому було 33 роки. Отримав звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (24 серпня 2022, посмертно) – за особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народу.

Прадід Тараса був Українським січовим стрільцем. Дух свободи живе у кожному поколінні справжніх українців!

Львів попрощався з Тарасом Бобаничем 13 квітня.

Слава Герою! Смерть ворогам!

Військову службу проходив на посаді начальника розвідки штабу 299-ї бригади тактичної авіації Збройних Сил України. Він був простим і справжнім. Дуже любив матір. Звичайний хлопець із села на Коломийщині прийшов у штурмову авіацію не тому, що хтось проштовхнув чи порадив, а тому що мріяв понад усе. А «дірвавшись» до справи свого життя, став у ній одним із найкращих… Сотня бойових вильотів із перших днів війни. У колективі авіаційний воїн мав бойовий позивний «Кочегар». Як кочегар завантажує паливо в топку локомотива, так і Олександр закидав москалів ракетами і бомбами. Знищував ворога на північному, південному, східному напрямках.

У ході відбиття російського вторгнення в Україну виконав 100 бойових вильотів, знищив понад 20 танків, близько 50 бойових одиниць бронетехніки та інших засобів, а також більше 300 осіб живої сили противника.

26 липня Олександр Кукурба загинув, захищаючи українське небо.

Професійний штурмовик, хороший друг, люблячий син, Герой України… Йому було 28 років….

Слава героям! Вічна слава!

Найкращий пілот України 2019 року.

Підкорювати небо та стати льотчиком було мрією Антона, та його шлях за штурвал був непростим. Тяга до неба була сімейною рисою, батько Антона також військовий льотчик, генерал ЗСУ. У 2010 хлопець підписав контракт із ЗСУ, здобув вищу освіту в Харківському національному університеті Повітряних сил ім. Кожедуба (2013 – 2018) став військовим пілотом вищого класу. Після 2014 року, коли гібридні війська РФ напали на Україну, виконував завдання у зоні АТО.

Під час військового параду у Києві на честь 30-річчя незалежності України він очолював авіаційну колону, що пролетіла над Хрещатиком.

З перших хвилин широкомасштабного вторгнення росіян капітан Антон Листопад – на захисті Свободи та Незалежності України. «Антон Листопад був одним із найкращих молодих пілотів. Хоробрий, вірний, відчайдушний!, - Так про нього відгукувалися товариші по службі. За виявлену мужність, відвагу та професіоналізм за кілька днів до загибелі був відзначений президентом високою державною нагородою – орденом за мужність 3-го ступеня”.

17 вересня льотчику виповнився б 31 рік. Посмертно йому надано військове звання "майор". На жаль, війна забирає найкращих…

Слава героям! Вічна слава!

РУСЛАН БОРОВИК

Боровик двічі брав участь у місіях в Іраку у 2004—2005 роках, тому згодом і отримав позивний «Багдад».

Потім кілька років працював інкасатором у банку. Під час подій Майдану щовечора був у центрі столиці разом із українцями. Багато фотографував, допомагав і матеріально, і фізично. У 2014 році був мобілізований до лав ЗСУ, проходив службу в 90-му батальйоні на базі 95-ї окремої аеромобільної бригади (тепер Десантно-штурмові війська), був гранатометником, під час боїв за Донецький аеропорт отримав поранення в ногу-куля «прошила» ногу і не вийшла. Навіть у госпіталі у палаті фотографував хлопців. Виживши в донецькому пеклі, воїн повернувся до мирного життя та родини — дружини Людмили та двох доньок. До речі, одна з них — Анечка — у 2021 році на День Незалежності брала участь у Марші захисників України.

Руслан захоплювався фотографією. Навіть під час важких боїв він знаходив можливості зробити кілька кадрів на згадку. Виставки його робіт відбувалися навіть у стінах Верховної Ради. Руслан - автор унікальної книжки «ДАП», проданої на аукціоні за 70 тисяч гривень. Гроші пішли на допомогу ЗСУ.

На війні з Росією 2022 року з першого дня… Воював гідно і не розлучався з фотоапаратом.

Він загинув у ніч із 30 квітня на 1 травня. Руслана Боровика поховали на Берковецькому цвинтарі поряд із побратимами з 90-ї окремої аеромобільної бригади. У героя залишилися дружина та дві донечки.

Йому був 41 рік…

Руслан Боровик був добрим другом нашої бібліотеки. З болем і сумом переживаємо втрату. Висловлюємо щире співчуття родині Героя.

На жаль, війна забирає найкращих…

Слава героям! Вічна слава!

Офіцер ГУР МО України мав низку нагород: «За мужність при виконанні спецзавдань», «За воїнську доблесть», «За відданість воєнній розвідці», «Захиснику Вітчизни», «За участь в антитерористичній операції», медаль ООН, та кілька пам’ятних відзнак. Мав пенсію за вислугу років, однак став на захист України у 2014 році.

У розмові зі своїми побратимами він говорив: «Ми зібралися за одним принципом: «Батьківщина. Захищати. Треба». Таким він і був — вірним побратимом, відважним до останнього подиху.

На момент повномасштабного вторгнення Руслан Попов перебував у Маріуполі. Наприкінці березня йому вдалося вийти з оточення, але все ж повертався туди у складі евакуаційних рейсів вивозити поранених з «Азовсталі».

7 травня 2022 року загинув під час спецоперації на півдні України, прикриваючи відступ групи.

21 липня 2022 року його поховали у місті Бровари Київської області. Посмертно Руслан отримав ще дві нагороди: звання «Героя України» указом №505 Президента України та орден «Золота зірка».

Герої не вмирають! Вічна пам’ять!

Олег Романович Мороз народився 8 червня 1993 року у Миколаєві.

Після завершення навчання вступив до лав 79-ї окремої десантно-штурмової бригади десантно-штурмових військ Збройних сил України. Згодом Олег став командиром відділення і вже сам почав готувати особовий склад до виконання складних завдань.

З початком російсько-української війни підрозділ Олега виконував бойові завдання на сході країни. Брав участь у визволенні Красного Лиману. У липні 2014 року під час рейдових дій поблизу україно-російського кордону десантники неодноразово вступали в бойові зіткнення з підрозділами регулярної армії РФ поблизу населених пунктів Довжанське, Маринівка, Краснодон.

У жовтні 2014 року Олег відправився на ротацію в Донецький аеропорт. Там цілодобово точилися важкі бої. Кожного дня бойовики проводили штурмові дії за підтримки бронетехніки і танків. Маючи певний досвід, сержант Мороз брав активну участь в організації оборони летовища. Отримав поранення, але повернувся на фронт та здійснив декілька ротацій у район проведення ООС.

Ранок 24 лютого 2022 року Олег зустрів на позиціях поблизу населеного пункту Щастя. Единим шляхом пересування ворожої техніки і особового складу загарбників через водну перешкоду біля їх позицій – річку Сіверський Донець – залишався автомобільний міст, було вирішено його підірвати.

Олег сам сів за кермо машини та з вимкненими фарами самотужки поїхав на міст. Вантажівку помітили і почали обстрілювати прямою наводкою. Герой заїхав на міст, швидко вискочив із машини і під свист куль побіг до якоїсь канави. І вже там, сховавшись у кущах, привів у дію вибуховий пристрій, який практично повністю зруйнував міст. Олег неушкодженим повернувся до своїх, а окупанти були шоковані.

10 березня 2022 року Указом президента України за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності Україні, вірність військовій присязі головний сержант взводу був нагороджений званням Героя України із врученням ордена «Золота Зірка».

Загинув 29-річний Герой України Олег Мороз 10 червня у бою під Слов’янськом. Група саперів, у складі якої перебував Олег, потрапила в засідку ворога. Зав’язався запеклий близький бій, під час якого головний сержант зазнав смертельного поранення. Вдома на Миколаївщині в нього залишилися мама і сестра. Для них це важка втрата, як і для його бойових побратимів, з якими він разом кожного дня ходив під смертю.

На жаль, війна забирає найкращих…

Слава героям! Вічна слава!

Дитинство майбутній герой провів на полігонах. Вибір професії був очевидним. Після училища служив в Умані. Якоїсь миті вирішив повернутися до громадянського життя. Вийшов на пенсію, влаштувався працювати. Але у 2014 році зрозумів, що ще потрібний, і став на захист Батьківщини. Відновився на службі. Служив на посаді начальника служби повітряно-вогневої та тактичної підготовки 40-ої бригади тактичної авіації.

З першого дня війни з росією брав участь у бойових діях у складі бригади тактичної авіації. Саме цих льотчиків за успішні повітряні бої та численні збиті літаки назвали збірним чином «Привид Києва». Маневруючи в зоні ураження ППО противника, майор ракетним ударом знищив три БМП окупантів.

Після цього його літак 8 березня 2022 року був обстріляний ворожими ракетами та збитий, льотчик не встиг катапультуватися й загинув. «Хлопці, будемо жити!»,- побратими розповіли, що саме з такими словами Андрій Люташин направив винищувач, що горить, на колону окупантів, яка йшла на Київ. Виконавши завдання, Андрій Люташин припинив просування супротивника до столиці України. Перед смертю йому вдалося знищити чимало ворожої техніки та живої сили супротивника.

Поховали 47 річного майора на Алеї слави 7 квітня 2022 року у місті Мукачеві Закарпатської області.

Посмертно начальнику служби повітряно-вогневої і тактичної підготовки бригади тактичної авіації Андрієві Люташину присвоєно звання Героя України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (Указ Президента України від 11 квітня 2022 року № 228/2022).

Слава героям! Вічна слава!

Павло Лі

Останньою роллю Павла в кіно став фільм Ахтема Сеітаблаєва “Мирний-21”, воєнна драма, заснована на реальних подіях, які відбулися у червні 2014 року з луганським прикордонним загоном. Поки невідомо, коли вийде стрічка, але ми запам'ятаємо 33-річного актора відважним воїном у реальному житті.

Загинув Павло Романович 6 березня 2022 року під обстрілами в Ірпені.

«Паша зняв свій бронежилет і одягнув на дитину, яку ніс на руках. Ворожа куля обірвала його життя», — описують загибель актора та воїна колеги.

Джерело

Вічна пам'ять Герою!