Want to make creations as awesome as this one?

More creations to inspire you

Transcript

"Захочеш - і будеш. В людині, затям, лежить невідгадана сила"

Віршем «Захочеш — і будеш» поет звертається безпосередньо до кожного, переконуючи, що все в житті залежить від нас самих, від нашої цілеспрямованості та бажання: «Захочеш — і будеш. В людині, затям, Лежить невідгадана сила». В кожній особистості закладена міць - сила надзвичайної величі, яка допомагає приймати вольові рішення.

21 липня - 115 років від дня народження Олега Ольжича


Рядки з віршів:

Лицар української ідеї


...

...

...

...

+ INFO

+ INFO

(1907-1944)

Творча спадщина О.Ольжича, якщо не брати до уваги його наукових праць, невелика: три поетичні збірки, низка публіцистичних статей та кілька нарисів про культуру. Але, як стверджує Зенон Городиський, соратник О. Ольжича з національно-визвольної боротьби, вона "багата за змістом, бо в ній він глибоко з’ясував ідеологічні засади і напрями культурної політики".

За життя О. Ольжич видав лише дві книжки поезій: "Рінь" (Львів, 1935) та "Вежі" (Прага, 1940). Третя збірка "Підзамчя", упорядкована самим автором, побачила світ уже після його смерті.

Поетична творчість О. Ольжича має безпосередній зв’язок із його ідеологічними та політичними переконаннями. Саме у поетичних формах він намагався скристалізувати власні ідеологічні й навіть політичні концепти.

Ольжич вважав, що прогрес та відносне матеріальне благополуччя зіпсували людину, а бездуховність або ж фальшива соціалістично-інтернаціоналістська культура вбивала у ній творчі потенції. Саму ж людину він хотів бачити якісно оновленою.

Товаришу любий мій, брате,

Дивися у вічі рабам.

Як будете так воювати –

Вкраїни не бачити вам.

("Грудень 1932")


Дванадцять літ кривавилась земля

І сціпеніла, ствердла на каміння.

І застелило спалені поля

Непокориме покоління.

("Брати")

Вперед, Україно! В Тебе — тяжкі стопи,

Пожари хат димляться з-під них.

Ні Росії, ні Європі

Не зрозуміти синів Твоїх!

Нащо слова? Ми діло несемо.

Ніщо мистецтво і мана теорій.

Бо ж нам дано знайти життя само

В красі неповторимій і суворій.

("Нащо слова? Ми діло несемо")


Захочеш – і будеш.

В людині, затям,

Лежить невідгадана сила.

Зрослась небезпека з відважним життям,

Як з тілом смертельника крила.

І легко тобі, хоч і дивишся ниць,

Аби не спіткнутись ні разу,

І нести солодкий тягар таємниць

І гостру петарду наказу.


Навчишся надать блискавичность думкам

І рішенням важкість каміння.

Піти чи послати і стать сам-на-сам

З своїм неблаганним сумлінням.

("Захочеш – і будеш")



Не зірвеш сонця, кат, з небес,

Не зірвеш України стяга!

На нашім боці сам Зевес,

На нашім боці перевага.

("Не зірвеш сонця, кат, з небес")

Олег Олександрович Ольжич (Кандиба), український поет, археолог, політичний діяч, народився у Житомирі 21 липня 1907 року. Батько — відомий поет і письменник Олександр Олесь (Кандиба), мати — Віра Антонівна Свадковська, гімназійна вчителька. Змалку Олег відрізнявся особливими здібностями: чудово малював, грав на піаніно та скрипці. У три роки навчився читати, у п’ять – написав невеличку п’єсу на три дії і сам її проілюстрував.Середню освіту здобував в трудовій школі, мешкаючи в Пущі-Водиці поблизу Києва, але закінчити середнє навчання довелося лише в Празі. Наприкінці 1922 року він разом із матір'ю виїхав з України у Берлін, де 3 січня 1923 року нарешті зустрівся з батьком, який у лютому 1919 року був змушений поспіхом емігрувати до Австрії, використавши придбаний дипломатичний паспорт з повноваженням аташе з культури при консульстві УНР у Будапешті. У 1923 р. родина Кандиби переїхала до Праги, пізніше до Ржевниців під Прагою, далі — до Горніх Черношинець. Восени 1923 року Олег разом з матір'ю повернувся до Праги. Батько залишився в Горних Черношинцях, де він організував гурток з науковців, поетів і письменників. Олег Кандиба вступив на платні річні матуральні курси Українського Громадського Комітету в Празі, які закінчив 11 грудня 1924 з відзнакою. Це надавало йому можливість записатись вільним слухачем на безкоштовній основі у будь-який вищий навчальний заклад. Документи студента Кандиби не збереглися, однак лишилися спогади його вчителів і колег. Л. Винар віднайшов конспекти Олега з археології, які проводив професор Вадим Щербаківський. Тоді ж записався вільним слухачем філософського факультету Карлового університету в Празі. Влітку 1926 року, склавши додаткові іспити з латини, став звичайним студентом університету. Роки навчання — 1924 - 1929. У 1928році отримав грант від Наукового Товариства імені Шевченка у Львові на експедицію в Більче Злоту. У неповні 23 роки захистив докторську дисертацію в Карловому університеті у Празі за темою "Неолітична розписна кераміка Галичини". Він першим розробив типологію форм і орнаментів, що дозволило знайти аналогії з українською розписною керамікою і створити її загальну класифікацію. Загалом діапазон наукової діяльності О. Кандиби охоплював, окрім археології, історію, етнографію, літературу, історію мистецтва.

З початку 1930-х років О. Кандиба заявив про себе як самобутній і оригінальний поет. Співпрацював у львівських періодичних виданнях: «Літературно-науковий вісник», «Вісник», «Обрії», «Напередодні», празьких: «Студентський вісник» і «Пробоєм». Працював на кафедрі археології Українського вільного університету, в археологічному відділі Чеського національного музею у Празі, брав участь в експедиціях. А його дослідження друкувалися у спеціалізованих виданнях Англії, Німеччини, Чехії, Югославії. Розробив періодизацію трипільських пам’яток Дністровського регіону, актуальну й донині. Читав лекції у Гарвардському університеті, отримав запрошення на роботу в Римі. Там познайомився з Євгеном Коновальцем. Очолював культурно-освітню референтуру Проводу Українських Націоналістів (ПУН) (1937) і Революційний Трибунал ОУН (1939–1941). Наприкінці 1930-х років редагував часопис «Самостійна думка», перетворивши його на орган ПУН. У 1938—1939 роках брав активну участь у діяльності короткочасного державного утворення — Карпатської України — в її збройній боротьбі проти угорських окупантів. Його заарештували солдати угорської армії і він провів три дні у Тячівській в'язниці. Після листа угорських вчених на його захист уряд Угорщини розпорядився випустити Олега Кандибу.

У 1941—1942 роках О. Кандиба жив у Києві, налагоджував підпільну мережу ОУН в Україні, став одним з організаторів політично-громадського центру — Української Національної Ради у Києві. З початком гітлерівських репресій проти українських націоналістів Кандиба переїхав до Львова. У травні 1942 року Почаївська конференція ОУН обрала Олега Кандибу заступником голови ПУН та головою Проводу на українських землях. 2 серпня 1943 року у віддаленому селі Яблінка-Вижня біля Турки на Бойківщині одружився з дочкою літературознавця, професора Леоніда Білецького Катериною (Калиною), та їхній шлюб був недовгим. Уже після його смерті народився син Олег.

У січні 1944 року, після того, як німці повністю ізолювали Голову ПУН Андрія Мельника, та відправили його до німецького концтабору Заксенгаузен, Олег Ольжич перебрав посаду Голови ПУН ОУН. 25 травня 1944 року його заарештувало гестапо у Львові. Його ув'язнили у «бараці» Целленбау — окремому блоці для особливо важливих в'язнів на території концентраційного табору Заксенгаузен. Загинув під час чергового допиту в ніч проти 10 червня 1944 року.

Про Олега Ольжича зняли повнометражний двосерійний художньо-документальний фільм-трилогію за сценарієм Леоніда Череватенка, режисер Аркадій Микульський «Я камінь з Божої пращі…», що об'єднує стрічки: «Ольжич» (1996 рік), «Доба жорстока, як вовчиця», «Незнаний воїн» (2000 рік). Фільму присудили Національну Шевченківську премію 2002 року.

1994 року відкрили наукову бібліотеку імені Ольжича у м. Києві та встановили меморіальну дошку на будинку № 15 по вулиці де він жив.

2007 року Обласній універсальній науковій бібліотеці в м. Житомирі присвоїли ім'я Олега Ольжича.

На честь Олега Ольжича назвали вулиці у Житомирі, Дрогобичі, Золочеві, Львові, Рівному, Заліщиках, Чернівцях, Кропивницькому, Сумах, Миколаєві, Старому Самборі, Новому Бузі та Києві.

2007 року НБУ викарбував та ввів до обігу пам'ятну монету на честь Олега Ольжича номіналом 2 гривні.

27 жовтня 2017 року в Житомирі на розі вулиць Перемоги та Ольжича відкрили пам'ятник Олегові Ольжичу.

21 липня 2017 року на державному рівні в Україні відзначалась пам'ятна дата — 110 років з дня народження Олега Ольжича (1907—1944), письменника, науковця, політичного діяча.


Незважаючи на те, що ім'я Олега Ольжича входить до числа найбільш видатих українських літераторів XX ст., його творчість все ще не дуже широко відома. Це виданння знайомить широке коло читачів з незвичайним та багатогранним талантом Ольжича, показує його в образі проникливого поета і уважного публіциста. До книги увійшли вибрані вірші,оповідання, нариси, публіцистичні статті та особиста переписка автора. Особливе зацікавлення може викликати авторська орфографія та пунктуація, збережена редакторами збірника.



Дане видання є найповнішою на сьогодні збіркою творів Олега Ольжича (Кандиби) – одного з найвидатніших українських поетів ХХ століття, публіциста, ідеолога українського націоналізму, політичного і революційного діяча, закатованого у німецькому концтаборі Саксенгаузен. До книги увійшли подані за першодруками поетичні збірки "Рінь", "Вежі" та "Підзамча", широкий ряд віршів з-поза збірок, вибрані оповідання, публіцистика та листування Ольжича. Окремий розділ становить вражаюча підбірка спогадів, літературно-критичних нарисів його сучасників та творів, присвячених його пам’яті, що вперше публікуються в Україні. Збірка призначена для студентів, викладачів та широкого кола зацікавлених осіб. Може бути використана як посібник у школах та вищих навчальних закладах.

Збірка оприявнює різнобарвний доробок письменника, науковця, політичного діяча: вірші, прозу, літературознавчі розвідки, організаційні відозви, листування під спільною палітуркою. Все це було розпорошено у десятках періодичних видань, нині напівзабутих, у книжках, що давно вже стали раритетами, у державних та приватних архівах.

Поезії, що ввійшли до цього видання є класичними зразками філософської лірики. Внутрішні монологи душі, роздуми над величчю світу, над його божественною природою, над можливостями людського духу поєднані з гарною ритмікою і багатством образів. Людина має багато дарів на землі – творчість, любов, вогонь самопосвяти. Варто лише обрати вірний шлях, стати сам на сам зі своїм сумлінням, захотіти – і просто бути у цьому світі. «Рудько» — оповідання з підзаголовком «Життєпис одного півня» сповнене духом неспокою та любов'ю до всього живого на землі.

Для широкого кола читачів.

"Українська історична свідомість. Дух руїни"розповідає про дух міжусобиць, внутрішнього розбрату, котрий впродовж тисячі років відігравав фатальну роль у боротьбі українців за державність. Олег Ольжич написав цей есей у 1940 році після розколу ОУН на мельниківців та бандерівців, котрий призвів до безглуздої ворожнечі її частин у часи Другої світової війни. Але нині стаття знову актуальна, як і гостре питання автора: що заважало українцям упродовж тисячі років мати власну державу? Відповідь втілено у брошурі «Дух руїни»: міжусобиці, внутрішній розбрат, патологічна неспроможність політиків забути про особисті інтереси та об'єднати зусилля. «Смолоскип» перевидав цю глибоку й блискучу працю, доповнену вступною статею Осипа Зінкевича та післямовою (ґрунтовною розвідкою до 100-річчя від дня народження О. Ольжича) академіка Івана Дзюби. Тема, на жаль, не втратила свіжості — національно-демократичні сили сучасної України вкотре повторюють помилки своїх попередників. Тож мета цього видання — нагадати можновладцям про трагічну і руйнівну роль міжусобиць в українській історії. Статті призначені для політиків, політологів, творчої молоді та найширшого кола читачів.


Ці та інші книги про Олега Ольжича, антології та збірки його творів ви можете знайти у фондах Полтавської обласної бібліотеки для юнацтва імені Олеся Гончара:


1. Далекі зірниці. Українська література першої половини ХХ ст : навч. посіб. / упоряд. Шкляр В. І., Орленко П. П. - Київ : Грамота, 2001. - 479 с.

2. Жулинський М. Г. Слово на сторожі нації / М. Г. Жулинський. - Київ : Український письменник, 2015. - 1016 с.

3. Ольжич О. Незнаному Воякові : Заповідане живим / О. Ольжич. - Київ, 1994. - 430 с.

4. Ольжич О. Рудько (Життєпис одного півня) : оповідання / О. Ольжич. - Київ : Веселка, 2006. - 32 с.

5. Ольжич О. Твори / О. Ольжич // Українське слово : в 4 кн. : Кн. 2. - Київ : Аконіт, 2003. - С. 684-725

6. Ольжич О. Цитадели духа / О. Ольжич. - Братислава, 1991. - 240 с.

7. Стріла : суб'єктивна антологія / упорядник В. О. Базилевський. - Київ : Український письменник, 2013. - 1099 с.

8. Усі українські поети / упорядник Ю. І. Хізова, В. В. Щоголева. - Харків : Торсінг Плюс, 2008. - 448 с.

Електронна книга. Містить перелік творів за програмою Міністерства освіти та науки України для уроків та позакласного читання учнів середніх загальноосвітніх навчальних закладів. Автор - велична постать в українському громадсько- політичному житті, в українській поезії, в українській науці. Видатний археолог із європейським ім 'ям, він володів дев'ятьма мовами, а його дослідження не втратили сенсу і понині. Видатний діяч Організації українських націоналістів - він був помітною дійовою особою в побудові української держави в умовах нацистської окупації території України. Видатний співець національної свободи і незалежності - він сказав нове слово в українській літературі.