ФОЛЬКЛОР мого села
ПІДГОТУВАЛА ГАВРИЛЯК ЯНА УМЛФ-11
Start
"Любов до Батьківщини починається з лелеки на стрісі, калини у саду, легкого дотику до рушника на іконі. Живе вона в перших маминих казках, мудрих словах тата, хвацькій приказці дідуся і в листі… тому самому, написаному до болю знайомою мовою, із пожовклим від часу конвертом. Ллється вона через край і з прислів’їв та приказок про рідну землю".
+
Lorem ipsum dolor sit amet, consectetur adipiscing elit, sed do eiusmod tempor incididunt ut labore et dolore magna aliqua.
Фольклор
„Народна творчість — це той ґрунт, на якому виростають і література, і театр, і музика, і образотворче мистецтво — і без якого вони б засохли“ (М. Рильський).
Цей величезний пласт культури містить усі вияви народного мистецтва музику, танець, драматичні дійства, малярство, кераміку, вишивку, витинанку, різьбярство, ткацтво тощо, а насамперед усну словесну творчість.
Фольклор це жива, утілена в образах пам'ять народу, його багатовіковий духовний досвід. У фольклорі віддзеркалилися долі наших пращурів, їхня віра, мрії, надії, набута століттями життєва мудрість.
Словесну народну творчість характеризують передовсім три визначальні ознаки: ♦ колективність творення; ♦ усна форма поширення; ♦ варіативність.
Будь-який фольклорний зразок творив, вочевидь, конкретний автор. Але ці тексти не записували, а передавали усно з уст в уста. Тому кожен співець чи розповідач міг щось змінити в тексті, додати своє. Як наслідок, з’являлося безліч варіантів одного й того ж твору, іноді дуже відмінних. Отже, у фольклорі відображена душа не окремої людини, а цілого народу.
Село Березівка
Lorem ipsum dolor sit amet, consectetur adipiscing elit, sed do eiusmod tempor incididunt ut labore et dolore magna aliqua.
Lorem ipsum dolor sit amet, consectetur adipiscing elit, sed do eiusmod tempor incididunt ut labore et dolore magna aliqua.
На рахунок назви села уже довший час ведеться дискусія. Існує кілька версій щодо першого найменування населеного пункту. Одну з яких пропонує краєзнавець Миронюк. На думку краєзнавця, назва населеного пункту походить від імені боярина Хом'яка. Що ж стосується наступної версії походження першого найменування населеного пункту, то у селі існує кілька легенд, що до першої назви - Хом'яків. В одній із легенд йде мова про те, що село назване в честь перших поселенців братів Хоми і Якова, однак в іншій легенді основний акцент ставиться не на імені, а на прізвищі. В ній розповідається, що назва населеного пункту походить від прізвищ перших поселенців Хом'яків, що сплавляли ліс по річці Бистриці – Надвірнянській і з часом осіли на її березі в околиці Василькових городів. Що до інших версій походження назви села, то багато хто переконаний в тому, що назва походить від того, що нібито колись в цій місцевості водилося багато гризунів - хом'яків, однак ця точка зору не здається правильною. Як відомо, у 988 році Русь була охрещена. Наші предки після хрещення Русі мали практично по двоє власних імен: церковне і світське. Наприклад: Семен, Іван, Михайло, Петро і друге - Хом'як, Муха, Хрущ, Вовк. Так, дещо пізніше починають утворюватись найархаїчніші прізвища, бо і християнські і язичницькі імена у церковні книги нерідко попадали разом: пара слів Пилип Тур, Микола Хрущ, Юрій Вовк починають означати власні ім'я (перша особова назва) і прізвище (друга особова назва). Не вдаючись в полеміку про те, чи прізвище, чи ім'я слово тип «Хом'як», мусимо, однак визнати: в основі топоніму «Хом'яків» - особова назва. Ономаст Д.Г.Бичко у книзі «Походження назв населених пунктів Покуття» схильний виводити назву обговорюваного поселення від «Хомик», або «Хом'як». Присвійний суфікс «ів» (Хом'яків) яскраво говорить нам про приналежність населеного пункту якомусь Хом'яку.
Досліджуючи топоніміку походження назв населеного пункту, не можна не згадати й про топоніми найменувань урочищ Хом'якова (Березівки). Одним із таких в Березівці є урочище «Гора» - це підвищення поверхні землі, що має плоску форму. Це урочище своє найменування отримало від свого природного підвищення. І лише в 1964 році село Хом'яків було перейменоване на Березівку. Перейменуванню села послужило те, що в цей час з укрупненим Тисменицького району в ньому виявилось два села з тотожними назвами Хом'яківка і Хом'яків.
Назва в легенді.
За свідченням львівського краєзнавця Петра Сіреджука вперше село Хом’яків згадується в документах під 1433 р. Цього дня «польський король Владислав Ягайло надав свою власність – села Монастирчани і Хом'яків своєму вірному слузі разом з 200 гривнями (на гривню йшло 48 грош, а за грош можна було купити корову) князю Миткові зі Смоленська». Однак, ця згадка не визначає вік села. Болгарський ономаст В.Заімов свого часу зазначав, що першофіксація назви населеного пункту на сто-двісті років, а то й більше молодша від часу заснування відповідного поселення.
Досліджуючи вік села у статті «Хом'якову (Березівці) - 555 років» краєзнавець М. Миронюк вказує кілька дат - першофіксацій населеного пункту. Спираючись на свідчення львівського краєзнавця П. Сіреджука він вказує 1497 р. під яким зафіксована письмова згадка про с. Хом'яків. Однак цей факт, як і багато інших неточний. Далі автор пише про 1462 рік..
У документі, який зафіксований під цією датою згадується село Хом'яків і село Черніїв. Однак все-таки краєзнавець найпершу письмову згадку про цей старовинний населений пункт відносить до 9 вересня 1433 року, про яку уже згадувалось раніше.
З дарчої королівської грамоти 1433 року Миронюк у своїй топонімічній розвідці доходить до такого висновку: поселення Хом'яків було засноване боярином Хом'яком ще задовго до загарбання нашого краю польськими феодалами в 1349 році, а пізніше забрано у нащадків русича Хом'яка і передане в тимчасове володіння різним особам за певні заслуги перед королем.
До 1964 року село називалося Хом'яків і належало до Черніївської сільської ради Богородчанського району.
ІСТОРІЯ СЕЛА БЕРЕЗІВКА
ВІДОМІ ЛЮДИ-УРОДЖЕНЦІ СЕЛА
- ГАВРИЛЮК Дмитро, 1897 р. н. Стрілець УГА. Похований у меморіальному сквері,м. Івано-Франківськ.
- ПЕТРИШИН Федір, 1898 р. н. Стрілець УГА. Похований у меморіальному сквері,м. Івано-Франківськ.
- БОЙЧУК Онуфрій Іванович, 1922 р. н., с. Березівка Тисменицького району. Рядовий.Загинув у бою у 1945 р.
- КАРПЕЦЬ Петро, син Олени, 1917 р. н., с. Березівка Тисменицького району. Рядовий. Пропав безвісти у 1941 р.
- СТЕФАНЮК Василь Іванович, 1911 р. н., с. Березівка Тисменицького району. Рядовий. Загинув у бою 02.02.1945 р
- ГАВРИЛЯК Петро Миколайович , 1902 р. н., с. Березівка Тисменицького району,українець, малописьменний. Проживав с. Іваниківка Богородчанського району,колгоспник. Заарештований 30.07.1949 р. Звинувачення: кур'єр ОУН. Особливою
- нарадою при МДБ СРСР 22.03.1950 р. суджений на 5 років волі.Реабілітований 21.05.1992 р. (8489 П).
- СКРИПИН Марія Андріївна , 1928 р. н., с. Березівка Тисменицького району, українка, освіта початкова.
Проживала в с. Березівка, селянка. Заарештована 22.02.1946 р. Звинувачення: член ОУН, псевдо «Весела»,
зв'язкова станичної ОУН. Військовим трибуналом військ МВС Станіславської області 03.06.1946 р.
суджена на 10 років років волі та 5 пораження в правах. Реабілітована 29.01.1992 р.(7068 П).
- СТЕФАНЮК Євдокія Дмитрівна, 1926 р. н., с. Березівка Тисменицького району, українка, освіта неповна
середня. Проживала в с. Березівка, продавець магазину ССТ. Заарештована 22.02.1946 р. Звинувачення:
член ОУН, псевдо «Вечірня», станична ОУН. Військовим трибуналом військ МВС Станіславської області
03.06.1946 р. засуджена на 10 років позбавлення волі та 5 років пораження в правах із конфіскацією майна.
Реабілітована 29.01.1992 р. (7068 П).
ТКАЧУК Іван Григорович, 1899 р. н., с. Березівка Тисменицького району, українець, освіта початкова.
Проживав у с. Березівка, селянин. Заарештований 21.08.1947 р. Звинувачення: розповсюджував бофони.
Військовим трибуналом військ МВС Станіславської області 23.09.1947 р. засуджений на 10 років
позбавлення волі та 3 роки пораження в правах із конфіскацією майна. Реабілітований 16.07.1992 р.(9380 П).
СТЕФІНИН Анастасія Дмитрівна, 1926 р. н., с. Березівка Тисменицького району, пропагандист кущової ОУН,
псевдо «Люба», загинула 14.02.1946 р. в с. Братківці Тисменицького району.
Церковно-релігійне життя села
Згідно з архівним документом, який свідчить про вiзитацію (інспекторську перевірку) Ста- ніславської єпархії на 30.11.1887р., довідуємось, що церква дерев'яна, крита гонтами, з трьома хрестами. Престол повернутий до сходу два роки перед тим мальований (1885р.), вiвтарiв
два: перший від
Атанаса Шептицького, другий - два роки перед тим по від митрополита Михайла Левицького. Фелонів 13, чаші три, дзвінків п'ять, не вистачає Євангелія, Літургікона, Часослова та Великого Псалтиря. Іконопис - один.
Церква не є асикурована. Її вартість 2550 злотих. Ого роджена. Дзвіниця окремо. Дерев'яна, гонтами побита, в досить кепському стані, дзвонів чотири. Одна частина інвентарної книги ще в суді, а друга в актах. Число душ 809.
Згідно з документом іншої візитації Станіславськоï Єпархії - вiзитатор - Теодор Госькевич, довідуємось, що на 01.11.1898 р. церква уже асикурована (застрахована) на 1000 злотих. У церкві на той час зберігалися такі канцелярськi документи: iнвентарна книга, церковна метрика, список жителів села, протокол подавань.
Історія села словами очевидців.
Ганна Гураль. "У жнива 1946 року ,коли мама годувала мою маленьку сестру Орисю,до хати увірвались москалі,шукали партизанів ,а також їжу.Знайшли баньку з яйцями ,хотіли забрати.Однак мама втррутилась і сказала:"Не забирайте їжу- в мене четверо маленьких дітей".Тоді москаль вдарив ногою маму в груди,не зважаючи на те ,що вона годувала дитину.Мама впала,їй перехопило дихання.Думали ,що вона помре.Ми почали голосно кричати.Прибіг із двору батько.Вибіг на вулицю ,якою якраз ішов їхній головний старшина.Батько йому пожалівся , і він пообіцяв покарати того ,хто вдарив маму.
ЇЇ довелось відвезти до лікарні.На другий день приїхала машина "бобик".Мене і батька питали ,чи ми пізнаємо солдата ,який вдарив маму .Батькові наказали з*явитися в Лисець.Там зробили йому очну ставку.Тато впізнав винуватця,але нічого не сказав,бо знав ,що з того могла бути велика біда.
Наступого дня знову вночі прийшли москалі.Ми спали на поді , і всіх нас за барки ,як мишей ,поскидали з печі.Нам звеліли стати до стіни і сказали ,що якби ми були когось впізнали ,то нас би зараз усіх розстріляли.А так дарують нам життя.
Коли 1946 року в полі перед Тисменичанами застрілили Чопляка і Хмару(опришівського хлопця),їх повезли на станцію.Покликали вбитих на снігу головами донизу , в окіп, а ногами догори.Виставили охорону.І чекали ,хто прийде забирати тіла.
Марія Струтинська пропонувала викрасти тіло Чопляка й поховати .Але там цілодобово була охорона , і вона цього зробити не могла.Через тиждень їх забрали в Лисець і кинули в колодязь,куди скидали тіла й інших повстанців.Чи є якісьсліди того колодязя сьогодні ,я не знаю.
1949 р. всіх жителів Хом*якова змушували записуватись до колгоспу.Люди не хотіли записувати ,щоб робити на москалів.Батьків вдома не було ,тож мене 20-річну змушували підписати заяву про вступ до колгоспу.Я заяву не підписувала.І мене в сильний мороз водили по цілому селу,щоб я виділа ,як люди підписують заяви.Теплого одягу на мені не було.Вони мене штовхнули в річку ,і все на мені замерзло.А потім далі водили по селі.Довели аж до краю села.І я побачила ,що все є багато підписаних заяв до колгоспу.Аж тоді і я змушена була поставити свій підписпід заявою.Тато казав ,що як будуть люди підписувати , то й ми підпишемо.
1950 року я вступила до колгоспу ,того ж року вийшла заміж.Виховала двох дітей.Працювала ланковою багато років,аж до самої пенсії."
Зі слів Г.Гураль записали Євдокія Бойчук і Тетяна Скрипин 13.11.2012року.
+ info
Ut enim ad minim veniam, quis nostrud exercitation ullamco laboris nisi ut aliquip.
Історія села словами очевидців
Із спогадів найстаршого живого свідка історії села Згоби Івана Федоровича 1918 р.н.
"Я народився в селі Хом*яків(Березівці)1918 poкy у сім* ї Федора і Анастасії.Називали нас у селі Олексишині .Було нас 6 дітей.У школі навчвся один рік. З малих років життя допомагав батькам по господарству.Найбільше мені запам*яталося коли мені було 6 років.В той час був голод,не було що їсти, і я приходи до сім'ї Бунь Панька і Марини. Вони мене підгодовували і не тільки мене.Давали додому хліб. Він був пекарем на пекарні Станіславі і вони багато людей рятували від голоду. Люди в той час їли все, щурів, псів і котів.
Коли мені було 15 рокiв, ще до війни, я жив і помагав Сіятовському. Разом ми працювали на городі. Вiн до нас приїхав з Росії. Там він напевне працював суддею. Приїхавши сюди вiн познайомився і одружився з жінкою з нашого села. Вона працювала учителькою у сільській школі. У них були двоє дітей: донька Дарка i син Ярема.
Коли мені виповнилося двадцять, то з нашого села забирали молодих дівчат, жiнок, чоловіків і хлопцiв пiд керівництвом Цьомбала (Римика Михайла) на роботи в Німеччину. В Нiмеччині я працював у газди. В ного була дуже велика господарка: 50 корiв, стайня з свинями. Я працював на різних роботах 5 років. Після війни повернувся у Хом*яків. Були вже органiзовані колгоспи, і я пішов туди працювати. Дуже багато років відпрацював на фермі, годував худобу, чистив у стайнях,випасав літом худобу на пасовищах. У 25 років одружився з дівчиною Оленою.
Прожили ми багато років. Виховали двох доньок Марію і Ганну. У мене є чотири онуки і три правнуки. Порівняти колишне життя з теперішнім- неможливо. Зараз люди живуть дуже добре і заможно . Але не мас у людей тої доброти ,поваги і розуміння як у людей в давні часи. Одні другим допомагали чим могли, поважали шанували одні одних. І це їх рятувало і допомагало часи,вижити в тяжкі часи.
3і слів автора записали Євдокія Бойчук та Тетяна Скрипин (23.11.2012р.)
Історія села словами очевидців
Із спогадів Василя Івановича Симчука
"Я народився 27 лютого 1924 року ceni Хом*якові (Березівці у сім'ї селян:Івана і Євдокії Симчукiв. При церкві була школа,в якій я закінчив 1 клас. Від малих літ допомагав батькам по господарству, пас худобу. Так і пройшли мої дитячі та юнацькі роки. 20-літнього мене забрали на війну. Ми йшли пішки до Польщі, а потім дiйшли до руки Одер де точилися великі бої.
Ми всі були поховалися по окопах, нам ще дуже
допомагали "катюші" артилерія. Цей бій тривав цілу добу. Після цiєi великої бойні від крові навіть не було видно снігу. У тому бою ми перемогли лішли далі на Берлін. Під німецькою столицею було дуже багато наших вбито та поранено. Мене послали за пораненим солдатом на передову, однак і мене самого поранив у ногу німецький снайпер, роздробило кістку, і я потрапив у госпіталь.Поки я лiкувався, оголосили, що війна вже закінчується. Нас направили в Чехію для очищення лiсів від залишків німецького війська.
У Чехії я пробув до 1947 року i пiсля демобілізації мене відпрвили додому. Коли я повернувся , в Хом*яків ,то дізнався, що мама і сестра Параска були засудженні на 25 років за те, що переховували "Шпійона". Сестра пробула на заслані 10 років,а мама- лише 5 років. Мене листом повідомили, щоб через стан та здоров'я матері я забрав її додому. Приїхав поїздом під саму тюрму,і дочекавшись, побачив дуже страшну картину: маму, яка була ще молодою, несли вже на ношах. Лікарка супроводжувала нас аж до Москви. Коли поїзд в*їав на територію УкраЇни, то мамі навіть стало легше дихати, казала: "Нарешті вже на рiднiй землі..." Приїхали ми на станцію Братківці. Я побiг додому, взяв фіру i поїхав за матір'ю.
Після тяжких поневірянь мати прожила вдома недовго. Через місяць я її поховав .Оскільки мати була засудженою за зв'язки з УПА, то облавники не давали спокою мені. Одного разу мене так побили пiд корчами, що я був ледь живий. Вони мене кинули під корчі і підпалили їх, аби я згорів. Я підліз від палаючого куща і так врятувався.
1950 року коли ми з дружиною везли в Тисменичани хрестити дитину, то нас знову обступили облавники. Мене вдруге жорстоко побили і коней у нас відібрали, але дружину й дитини вони не чипали. Я дуже любив співати. І не раз на весіллях співав
як українських народних, так повстанських пісень. Мене завжди після того викликали в район, штрафували, тримали по декілька діб закритим в ізоляторі, а потім відпускали додому. Однак я й далi незважаючи на погрози та побиття, співав наших пісень. Одну з них пам'ятаю до цього часу:
В степу під Херсоном високії трави,
В степу під Херсоном курган.
Лежить одинокий в могилі глибокій
Максим Залiзник-партизан.
. Одружився я 1949 року з Ганною Костишин. Через рік у нас народився син Iван, а згодом донька Параска i син Михайло. Нині маємо 5 онуків і б правнуків. Увесь свiй вiк пропрацював у колгоспі. Разом з дружиною ми спільно прожили вже 63 роки. Дякую Богу, що ми ще живемо радіємо нашим нащадкам."
Зі слів В. Симчука записали Євдокія Бойчук та Тетяна Скрипин(13.11.2012р.)
СИМВОЛІКА СЕЛА БЕРЕЗІВКА
- ГЕРБ-Форма герба у вигляді розпростертої берестяної грамоти (польська форма герба) у верхній частині якого знаходиться напис про дату заснування села – 1433 рік; в нижній частині – синя стрічка річки Бистриця з написом «Березівка», під написом 5 листків берези (п'ять беріз які росли в центрі села, що послужило наступній назві села при перейменуванні у 1964 році), ліворуч і праворуч зображення великих листків берези та китиць калини, ближче до середини з обох боків старослов'янські літери «Х» і «Я» (літери імен засновників села братів Хоми і Якова); в центрі – зображення старої дерев'яної церкви села з куполами.
- ПРАПОР-Прапор стандартної прямокутної форми синьо-жовтого кольору (два з'єднані трикутники, що утворюють правильної форми прямокутник, у верхній частині світло-синього кольору, у нижній частині жовтого кольору. По периметру з’єднання кольорів – світло-зелена смуга у розмірі 15% стандартної площі прапора, з лівого нижнього до правого верхнього кінця зображення прапора. У лівому верхньому кінці прапора (1/4 частина прапора) на світло-синьому фоні зображення Берези – Березині – Богородиці – мироносиці у вишиванці з голубом у руках у золотистому колі зірки Сонця з 8-ми променями.
ГІМН СЕЛА БЕРЕЗІВКА
Де луги зелені й Бистриця ріка, Срібною водою швидко протіка Там в садах і квітах розквіта село Скільки щастя й втіхи ти нам принесло. ПРИСПІВ: Живи в любові й радості Домівонько моя Село Хоми і Якова Березівко моя. Хай в здоров’ї і добрі Квітне кожна сім’я Село Хоми і Якова Березівко моя. Як на тебе гляну - чудо із чудес, Хочеться злетіти до самих небес Роботящі руки творять дива в нас Розквітай село моє нині й повсякчас
ПРИСПІВ: Живи в любові й радості Домівонько моя Село Хоми і Якова Березівко моя. Хай в здоров’ї і добрі Квітне кожна сім»я Село Хоми і Якова Березівко моя. І лунай піснями, наповняйсь людьми Радуй нас батьками, молоддю й дітьми Розвивайсь і квітни, багатій завжди Спішимо до тебе ,ти нас тільки жди.
ПРИСПІВ: Живи в любові й радості Домівонько моя Село Хоми і Якова Березівко моя. Хай в здоров’ї і добрі Квітне кожна сім’я Село Хоми і Якова Богом благословенна земля!
Давнє традиційне житло в нашому селі
"Народне житло належить до фундаментальних галузей традиційноï культури будь-якого етносу в тому числі й українців. Українське житло сягає своїми початками у ранньослов*янський період. Воно прошло тривалий шлях розвитку - від напівземлянкового (заглибленого) однокамерного до наземного багатокамерногою. Археалогічні та етнографічні матеріали засвідчують, що основу традиційного житла становило однокамерне приміщення , в одному з кутів якого розміщували опалювальний пpистрій- піч, a в iншому прості та первісно нерухомні меблі: піл (своєрiдний дощаний тапчан) для спання, стіл, полицю для посуду. Такі житла тривалий час побутували в украiнському селі.
"
Хом'яків (Березівка), село на межі Бойківщини та Покуття. Тут побутували два варіанти житла: трикамерне планування, де, власне, житлове приміщення розташовувалось мiж сiньми та коморою (комора - хата -сіни), як на Бойківщині. Інший варіант поширеного житла складався з двох житлових кімнат, розділених сіньми (хата-сiни-хата), як на Покутті. Найважливішим елементом інтер'єру житлового приміщення українців була піч - основний опалювальний пристрій українськоï хати. Її розміщували в передньому кутку хати справа від дверей. Вона також слугувала, як пристрій для приготування їжі.
іКрім того, на печ спали діти і старші члени сім*ї. У кімнаті було два вiкна, між якими на стінах вішали два образи, прикрашені рушниками з вишивкою. Під одним з вікон розмiщувались вузькі лави (ослони).Зліва відь дверей стояло ліжко (дощаний тапчан), устелене соломою і прикрите домотканим покривалом (веретою). Також предметом для нічлігу була лавиця (бамбетель).
Неподалік ліжка стояла скриня для зберігання святкового одягу й цінних речей (куфер). У сінях з лівого боку від дверей в стіну були забиті цвяхи, на які вішали повсякденний одяг. Сiни були малими, і в них більше нiчого не було. Комора слугувала місцем для зберiгання харчових продуктів.
У ній зберігали збіжжя, овочi та молочні продукти. Будiвельний матеріал, з якого зводили житло будинки, залежав значною мірою від місцевих природних ресурсів і від заможності конкретного селяна. В Хом'якові для будiвництва житла використову дерево, глину, солому. Каркас зводили з дерева, який обмазували глиною, перемішаною з соломою. Стіни бiлили набіло вапном. Стелю виготовляли з дерева,яку також обмазували глиною з соломою і також білили вапном. Долівка в хаті була глиняною.
Роль оберегів виконували також прикраси, якi доповнювали стрiй (вiнок, стрічки). З плином часу роль ба-гатьох оберегових елементів одягу була забута, вони почали виконувати здебільшого естетичну функцію. З обереговою функцією тісно пов'я зана обрядова. Вона відображає світоглядні уявлення етносу, його духовні традиції норми обрядовоï поведінки. У весiльнiй обрядовості такими атрибутами можна вважати рушники, вінок. Істотне місце в обрядовому одязі посідали колористика і наявність чи вiдсутнiсть прикрас.
Етнографічна функцiя одягу виявлялася в тому, що засвідчувала належність людини до певноï етнічноï спільноти. Статево-вікова функція одягу пов'язана з характером дiяльностi рiзних за статтю та вiком людей, а отже, і їх становищем у суспiльствi.
Найзагальнішою класифiкацiєю одягу є його поділ за статтю людини на чоловiчий і жіночий.
Щодо чоловічого одягу, то в Хом'якові був поширений
такий :
-натільний: сорочка - виготовлена з домотканого лляного полотна ,вишита з відкидним коміром.Комір підв*язано стрічкою,защінкано(зав*язано) китайкою;
-поясний: штани - виготовлені з товстого сукна(райтки)
-нагрудний: з рукавами та без рукавів із грубого сукна,пояси;
-взуття :чоботи буксові з високими халявами.Крім чобіт носили ще черевики;
-головні убори: - капелюх, шапка,солом*яний бриль
Жіночий одяг:
-натільний : сорочка;
-поясний:запаска,спідниця,майка;
-нагрудний: з рукавами - кептар і без рукавів - камізелька;
-взуття:чоботи
-головні убори: хустка,стрічка.
Давній традиційни одяг у Березівці
КАЛЕНДАРНО-ОБРЯДОВІ ПІСНІ.
Календарно-обрядові пісні — фольклорні твори, які виконувались під час різних народних свят та обрядів. Ці пісні тісно зв'язані з язичницькими віруваннями. Слов'яни вірили в сили природи, в духів природи та вважали, що обрядовими піснями можуть вплинути на них та примусити їх діяти в бажаному напрямку.
СВИРНЮК ОЛЬГА КОСТЯНТИНІВНА
СЕМЦІВ МАРІЯ МИХАЙЛІВНА
80 років с. Березівка,.
Народилася в с. Березівка на вул. Нова, але радянська влада вигнала її сім’ю звідти, тому вони преселилися на вул. Лесі Українки. З того часу місце проживання не змінювала. Закінчила 7 класів, але до школи ходила тільки весною, бо, як згадує пані Ольга, що жили вони бідно і не було теплого одягу та взуття. Професії не отримала, працювала в колгоспі 39 років. Улюбленими заняттями є вишивання, малювання й співи. На питання від кого засвоїла фольклорні знання відповідає, що від Бога.
76 років с. Березівка
Народилася в с. Березівці 1945р. Місце проживання не змінювала. Закінчила 7 класів, професії не здобула, працювала в колгоспі 40 років.
Улюбленими заняттями є вишивання, співи та робота на земній ділянці.
Фольклорний матеріал засвоїла ще в молоді роки від старших людей. Признається,що виконує фольклорні твори не дуже часто, пояснює це тим, що має погану пам’ять. Частину своїх фольклорних знань передала доньці Оксані та онучці Марії.
Я запитала пані Ольгу та пані Марію чи знають вони щось про календарно-обрядовий фольклор. Відповіддю було те,що знають небагато, але можуть розповісти про андріївські вечорниці та розваги молоді у цей день:
А це одна з пісень, яку колись виконували на вечорниця. Цю пісню пані Ольгу навчила співати мама її друга, Михайла Гороховського. Жінки кажуть, що назва цієї пісні "Як їхав мій милий" і вона є суспільно-побутова. Наукова назва жанру:суспільно-побутова пісня(співали при проводах в армію)
Пропоную переглянути відео,з Андріївських вечорниць:
Пізніше Ольга Костянтинівна та Марія Михайлівна почали говорити про Різдво і вирішили заколядувати одну із найпопулярніших колядок у Березівці,до того ж їх улюблену,яку почули від колядників ще в малому віці("Ходить Господь по раю")
Співають в Березівці і жартівливі колядки. Наприклад"В місті Вифлеємі"- про Гаврила,який злізав із драбини і вломив ногу.
Коля́дки — величальні календарно-обрядові пісні зимового циклу свят, переважно у слов'янських народів. Первісно колядки супроводжували язичницькі обряди, дуже стійкими виявились обряди Коляди, пов'язані з ушануванням новонародженого сонця, культом предків
ХІМЕЙЧУК ОЛЬГА МИХАЙЛІВНА
67 РОКІВ с. Березівці, вулиця Гагаріна.
Народилася в с. Берізівці 11 серпня 1954 року у сім’ї селянина, Хімейчука Михайла Васильовича(1928 р.н.), який у 14 років був вивезений до Німеччини на роботу до Бауера. В 17 років дядько по маминій лінії взяв пані Ольгу до Нового Роздолу( Львівська обл.), де вона проживала 32 роки. В Березівку повернулася 2003 році, бо «…схотіла вернутися в своє гніздо.» Отримала професійно-технічну освіту. Працювала на заводі «Сигнал». Дуже любить співати, жаліє, що не закінчила музичну школу. Також ЇЙ приносить задоволення співати у церковному хорі. Також пише пісні.
Фольклорний матеріал засвоювала ще з дитинства. Ольга Михайлівна чи Оля Дякова, як називають її в селі, згадує, як вона в маленькому віці, чуючи як співають колядники, всі колядки намагалася запам’ятати. Багато матеріалу засвоїла на весіллях. На питання, як часто вона виконує фольклорні твори, отримую відповідь: «Скільки в голову влізе. Я постійно співаю. Постійно… Чи як готую, чи прибираю, чи відпочиваю…» Свої фольклорні знання передає онучечкам, які часто роблять відео- чи аудіозапис бабусиних пісень. Засвоїла фольклорні твори донька Маряна та онучка Діана.
Ольга Михайлівна про Великдень та гаївки
Гаївку "Ой на горі жито-жито" жінка знає вже давно. Просить записати, чому в ній звучать такі слова, як " на жида хвороба". Це пояснюється тим, що жиди розіп'яли Ісуса.
Гаївку "А ви хлопці криво п'єте" Ольга Михайлівна навчилася співати вже у більш зрілому віці, ще коли жила у Львові.
"Вербовая дощечка"-одна з улюблених, признається пані Ольга.Співала її ще як ходила до школи.
Ой на ставу, на ставочку" теж знає давно. Ця гаївка подобається жінці через те, що "вона така рухлива"
гаївки - пісні, що виконувались тільки у час великодніх свят.
МАРТИНЮК АНТОНІНА МИХАЙЛІВНА
68 років с. Грабич, вул. Закрівецькa
Народилася в с.Березівка 1953 р в сім’ї селян. Тато її дуже любив співати,тому прозвали його Вовчиком. В 1978 р. переїхала в с. Грабич, бо там купила новий будинок за допомогою батьків.Незважаючи на свій переїзд, часто бувала в Березівці. Здобула середню освіту, професія- кондитер. Працювала багато років на фабриці солодощів. Улюблене заняття- співати. Більшість фольклорних знань засвоїла від тата, але чималу частину- від мами Ганни. Дуже любить співати, тому фольклорні твори виконує часто. Свої знання передала донькам, яких було аж 4, та сину.
Також Антоніна Михайлівна захотіла заспівати жниварські пісні
На жаль, я не мала доступу до джерел,за допомогою яких я могла зробити аудіо- чи відеозапис, тому змушена цитувати пані Антоніну
""Вгору,сонечко,вгору!
Най ,я нивоньку дожну.
Дивувалисі ліси.
Де сі поділи вівси.
Женчики познижали
Залізними серпами.
Залізними серпами,
Біленькими руками"
"А колгоспи трударі
Працювали до зорі.
А ми хлопці молодці-
Вже пшениця на тоці.
Працювали ми завзято
І тепер прийшли на свято"
Цю пісню часто виконувала мама Антоніни,тому вона запамятала її. пісня називається "Вгору,сонечко,вгору"(за словами Антоніни)
Цю пісню співали чолоівіки, але одного разу пані Антоніна почула,як її співають і запамятала, бо пісня простенька і легка. Наукове визначення жанру: обжинки(дожинки)
Жниварські пісні — музично-поетичні твори, що оспівують початок, хід та завершення жнив. Жниварські пісні співали переважно жіночі гурти або окремі виконавці одноголосно без інструментного супроводу. Нині виходять навіть із пасив репертуару співаків старшого покоління і незабаром стануть реліктовим календар. жанром.
ПОБУТОВИЙ ФОЛЬКЛОР
Родинно-побутові пісні-найдавніші за походженням, пройшли багатовіковий розвиток і побутують у народі до наших днів. Родинно-обрядові пісні супроводжують людину все життя — від народження й до смерті.
САВЧИН МАРІЯ МИКОЛАЇВН
75 років с. Березівка, вул. Гагаріна.
Народилася 1946 року в с. Березівка. Місця проживання не змінювала. Закінчила 8 класів. Працювала в колгоспі 40 років, 10 з них була дояркою. Улюблені заняття- вишивати, співати ( «співала-м би і день, і ніч»). Фольклорний репертуар засвоїла від старших людей, особливо від сім’ї Костюків, від сестри та її чоловіка, що дуже любили і вміли співати. Донька Люба, філолог, дуже любить слухати мамині розповіді та пісні.
"Ой чого ти,мамо" Навчилася співати від своєї мами в юні роки Жанру пісні не знає. Його наукове визначення:родинно-побутова пісня.
"Ой,вербо,вербо" Не пам'ятає від кого навчилася співати цю пісню. Жанр:родинно-побутова пісня.
"Там за гаєм зелененьким" Також навчила співати мама цю пісню. Жанр: родинно- побутова пісня. Часто співали в колгоспі.
Родинно-обрядовий фольклор.Весілля
Родинно-обрядова творчість — це система ритуально-обрядових дій у пісенно-музичному супроводі, які виконуються з нагоди основних етапів життя людини. У наші дні ці обряди становлять частину народних традицій. У минулому ж вони не сприймались лише як традиція і кожному їх елементові надавалось важливого утилітарного чи магічно-ритуального значення.
Традиці́йне украї́нське весі́лля — весільний обряд у системі сімейної обрядовості, як складової духовної культури українців, є одним із найбільш давніх та складних. Весілля, як указує назва, це радісний та веселий обряд подружнього єднання молодих.
Весільний обряд село березівка
Сучасне весілля-це синтез усіх можливих традицій,як і давньоукраїнських ,так і західних.
Наші предкі дотримувались чистоти традицій та їхньої автентичності.Окремі весільні обряди дійшли до нас із сивої давнини (сватання ,заручини,весільний коровай ,вишитий рушник.)
В березівці завжди існував,можливо ,дещо дивний для сучасних людей обряд "оглядини"-огладання сватами обійстя нареченої ,аби дізнатися ,яке придане вона собі надбала.Звісно ж,одяг підбирали на повсякденний ,однак і не було в ньому чогось особливого.На час весілля звичні стрічки на голові дівчини змінювали на вінок з барвінку ,а згодом -на хустку ,яку мали носити всі молодиці.
Характерно .що записана в Березівці весільна пісня ,досить точно зафіксувала цей утверджений віковими традиціями звичай- брати шлюб саме у вівторок.У зв*язку з цим відповідно переписувались й інші етапи весілля:
В понеділок вінки шиють,
Бо сі зачинає.
У вівторок йдуть до шлюбу,
Бо так сі то має.
А в середу завивают
Молодицю з дівки.
А в четвер сі посходили
Свати на горівку.
У п*ятницю колачини,
Молоду дарують.
А в суботу п*ють, співають.
гуля.ть ,танцюють.
У неділю ще сі сходять ,
Миски розбирають.
В понеділок ще сі сходять,
Тиждень відбувають
Пізніше в Березівці утвердилась традиція справляти весілля в неділю, у вільний від роботи час.А от гуляти весілля в суботу вважалося недоречним ,бо субота за народним повір*ям-удовиця.
Перед весіллям, по неділях молодих відправляли на запрошення родичів до інших сіл.Перед відправленням молодих відбувалося благословення:молодята і дружка сідали на подушки,на коліна клали калачі ,оповиті віночоком з барвінку.Благословляв староста:
Тату,мамо, брати ,сестри!
Родино далека і близька,
Простіть мені
І до весілля благословіть!
-Хай Бог благословить
Староста кропить свяченою водою молодих.День перед весіллям ,увечері дівчата і хлопці сходились на плетіння вінка.Вінок з мирти або з барвінку плела найвірніша подруга молодої або хтось близький із родини.Дівчата співали пісню:
Стелися,стелися , зелений барвінку
Як той лист по воді,
Не утішайтеся ,тяжкі вороженьки
Та й у моїй пригоді.
Бо ммоя пригода-то студена вода
Як та рання роса.
Як вітрець повіє ,сонечко загріє,
Вона на землю спаде вся.
Коли вінок був сплетений ,його клали на калач, а наступного дня- нареченій на голову.Молода із дружкою запрошувала людей у своєму селі на весілля.Для дівчат і хлопців накривали стіл,на якому були клач .печеня й каша.Співали пісню:
Ой повилося ,ой повилося
В нашім городчику зілля ,
Починається,починається
А в цім домі весілля.
Ой хто ж то те весілля починає?
Рідненька мама,рідненький тато.
Най їм Бог помагає.
+ info
Ut enim ad minim veniam, quis nostrud exercitation ullamco laboris nisi ut aliquip.
ОБРЯД БЛАГОСЛОВЕННЯ
До шлюбу було благословення старости:
-Дорого батьки - тату і мамо, сьогодні ваша дитина стала перед вувами,як рожева квітка перед образами.Прийшла та днина і година,щоб ви її до шлюбу благословили
-Хай Бог благословить!
-Тату і мамо! Може ,ваша дитина часом вас не послухала ,огнівила.Простіть її і до шлюбу благословіть по першому разу.
-Хай Бог благословить!
-Діду ,бабо ,сестри,брати!Може ,ваша дитина часом вас не послухала ,огнівила.Простіть її і до шлюбу благословіть по першому разу.
-Хай Бог благословить!
-Всі рідні,сусіди близькі і далекі!Може ,ваша дитина часом вас не послухала ,огнівила.Простіть її і до шлюбу благословіть по першому разу
Донька цілує маму й тата в руки ,в коліна і ноги.Потім староста кропить свяченою водою , і молоді йдуть до шлюбу.
Наречені при свідках дякують батькам за все і просять благословення на перехід у новий стан- у стан сімейних,одружених людей.Якщо когось із батьків на час весілля вже немає в живих,молодята навідуються до його могили,щоб попросити благословення.
Кланятись заведено не лише батькам ,але й бабусям-дідусям та хресним.
Бабусі , дідусі,батьки відповідають "Хай Бог благословить"Цей ритуал повторюється тричі
Щоразу батьки "малюють" символічний хрест хлібом чи іконою над голоаою нареченого.Наступний поклін молодого - сусідам та родичам ,які завітали подивитись на урочистіть.
Виходячи із дому з дружбами або дружками,вони вклоняються тричі всім ,хто зустрінеться на їньому шляху.Коли молодий приїздить до молодої,тут уже кланяються вони удвох,адже він забирає її,від батьків.Обряд у домі нареченої урочистіший і триваліший,бо тепер присутні дві родини,які об*днуються в одну.Батьки сідають в ряд із хлібами або образами.
А розпочинає обряд "кланання" староста приблизно ось такими словами: «Молода пapa просить благословении на щастя, здоров*я, на добру долю перший pаз!" Молоді вклоняються батькам, цілують хліб, в руку,в обличчя рідних людей. Над ними малюють символічний хрест ііконою або хлібом, при цьому відповідають: "Хaй Бог благословить". У деяких випадках жiнки в цей час починають співати зворушливих до сліз обрядових, весільних пісень. Староста просить про благословення тричі: перед кожним колом молоді зупиняються навпроти родичів і вклоняються їм разом. Якщо молодята вклонялись хлібам,то за традицією їх піднімали на кожному порозі та ,щоб молоді пройшли попід ними.Молоді виходять на вулицюя і йдуть до шлюбу:молода - із дружбами по боках,молодий - із дружками.Всі разом знову вклоняються присутнім надворі,а також усім, хто стрінеться по дорозі.
Від шлюбу всі гості йдуть до молодої.Стають під порогом хати ,і мамм обходить молодих з калачами за ходом сонця.Всіх присутніх гостять калачем з медом .п*ють горілку.
Найперше мама молодої п*є до зятя ,а свахи співають:
Хитю вода,хитю.
Дай ти Боже здоров*яка,
Молоденький зятю.
Мама бере молодих за руки і заводить до хати.Дає тарілку з медом ,щоб вони їли.Потім молодий зі своїми гостями йде додому,а молода залишаються в себе.
Продовжується весілля в молодої і в молодого.
Люди гостяться,співають про молоду .про дружок жартівливих пісень:
Молодій
Там ,де молода сидить,
Там ся стіночка блищить
Від вінка золотого
Від личка рум*яного.
Молодому
Там ,де молодий сидить,
Там ся стіночка блищить,
Від личка рум*яного
Від букета зеленого.
На весільну гостину запрошували чи не всіх мешканців села ,адже створення нової сім*ї було неабияким святом для всієї громади.А бувало й таке, що сходилася челядь і з сусідніх сіл та міст. Зазвичай «чужі" гості або "запорожці" приходили "під весілля», якщо грали на ньому хороші музики. Страви зі святкового столу та алкоголь їм виносили надвiр, однак танцювати ж на весільному подвірї вони могли скільки душа забажає. Молодь ішла на весілля, щоб завести нові знайомства, повеселитися й потанцювати, старші люди - щоб подивитися на розваги молоді, а діти - грали в "жмурки», довгої лози» або ж і самі створюючи власний гурт, вчилися танцювати.
Перед ранком молодий приходить з боярами по молоду.Гості одні одним виспівують:
Ой ми до вас не їхали,
Але прийшли пішки.
То дайте нам горівочки
Хоч по півкілішка.
Та дайте нам горівочки.
Язик помочити
То будуть ся співаночки
Самі торочити.
Молодий забирає молоду додому.Знову все супроводжаується весільними піснями:
Втвори ,матінко, ліску , ведемо тобі невістку
Високу,як тополя,червону ,як калина.
Від стелі до порога-встелена доріжка.
Ходить мама ,заглядає ,чи файна невістка.
Та наприкинці XIX - упродовж ХХ ст. весільна обрядова традиція починає зазнавати змiн пiд вливом таких чинників ,як поширення писемності,урбанізації,зближення народного та професійного мистецтв.Зокрема,українські весільні звичаї руйнувалися під тиском політики радянсько-більшовицького та польського режимів ,які нищили сформовані віками звичаї та обряди українського села
Наприкінці весілля молоду садили на крісло ,на якому була подушка ,знімали вінок ,обрізали, косу і молодий зав*язував молоду тієї хусткою,що купив.При цьому співали:
Ліпше було дівочити,ніж молодичити.
Ліпше було косу русу ружев покосичити.
Ой червоний бурячок ,зеленая гичка.
Вчора була дівчинонька - нині молодичка.
Ой заплачеш,дівчинонько. в перший понеділок
Як ти знімуть із голови зелений барвінок.
Ой заплачеш ,дівчинонько, у другий вівторок,
Як ти прийде на головк загадочок сорок.
Ой заплачеш ,дівчинонько, і в третю середу,
Як ти будеш виганяти у поле череду.
ІСТОРИЧНИЙ ФОЛЬКЛОР
This paragraph is ready to hold stunning creativity, experiences and stories.
МАНДЗЮК МАРІЯ РОМАНІВНА
73 роки с. Березівка, вулиця Заставна .
Народилася в с.Березівці в 1948 р. Від тоді місця свого проживання не змінювала. Закінчила 7 класів, професії не отримала, працювала дояркою в колгоспі. Дуже любить забавлятися зі своїми маленькими правнучатами, які залюбки слухають прабабусині історії та пісні.
Фольклорний матеріал засвоїла ще досить юною від однолітків.Передала його своїйм донькам Надії та Любові і онучкам Марії та Анні. Фольклорні твори виконує дуже часто, особливо тоді, коли в неї гостюють рідні.
На відповідь , чи знає вона якісь пісні про Сталіна чи про Леніна ,Марія Романівна відповіла , що так, деякі знає , але не так часто їх виконує .Попри те,що Сталіна народ знає з поганого боку,як ката, пісні про нього складали хвалебні, як згадує жінка,бо " в тій владі ми не мали права бути проти правителя... Я зараз спробую якісь згадати"
Гей ,в тисяча дев*ятсот сімнадцятім році
Та в місяці жовтні
В городі Петрограді,
На широкому майдані,
В неділю рано-пораненьку,
Та ще й до схід сонця,
Ленін,Сталін,виходжали,
В гучні труби золотії вдарили-заграли,
Словами промовляли:
"Гей, з заводів трударі,
З підземелля щахтарі
І ви ,селяни-бідняки
Та нездолені батраки!
Добре ви дбайте
Зброю вірную до рук забирайте,
Разом з нами в бій рушайте,
Ворога лютого та ненависного проганяйте!
А годі вже перед ним на коліна вставати,
Вже ж бо час настав кайдани розірвати,
Волю здобувати!"
"
Цей уривок із пісні "Про Леніна та Сталіна"(за словами пані Марії) вона почула ще давно по телебаченні чи радіо.Жанру не знає, але його наукове визначення -історична пісня.
78 років с. Березівка, вул.Гагаріна
Народився в с.Березівка. Місця проживання не змінював. Закінчив 7 класів. Професії не отримав. Працював у колгоспі та на будівництвах. Обожнює співати народні пісні, а також цікавиться різними містичними речами. Фольклорних творів трохи навчився у колгоспі,але більшості навчився вже у зрілому віці, завдяки різним джерелам. Свої знання передав доньці Любі та онукові Івану. Народні твори виконує дуже часто, а особливо «коли тєжко на душі». Іван Петрович захотів трохи розповісти про хрестини в Березівці: "Під час хрестин перших новонароджених хлопчиків називали іменем діда, а дівчинку — іменем баби. Щодо мішаних подруж, то існував такий закон: коли українець женився з полькою, то їх вінчали в костелі, а коли поляк - з українкою, то в церкві; мати-полька ходила з дочками до костелу, а тато-українець з синами — до церкви; дочку в мішаних подружжях хрестили за маминим віросповіданням, а сина - за татовим. ". Можна додати до родинно-обрядового фольклору.
РЕКРУТЯК ІВАН ПЕТРОВИЧ
Також він згадав пісню про панщину:
"Добре було нашим батькам на Вкраїні жити,
Дак не знали наші батьки панщини робити.
Зразу були добрі пани, легкі на роботу:
Цілий тиждень собі роби, панові в суботу
. Як настали лихі пани, тяжкі на роботу, —
Цілий тиждень на панщині, толоку в суботу,
А в суботу на толоку, в неділю на варту.
«Ой дай мені, орендарю, горілки хоть кварту!»
Сів я собі коло столу та горілки пити,
А вже стали до церковки всі дзвони дзвонити.
А в неділю з полудня всі дзвони дзвонять,
А савула з козаками на панщину гонять.
Зберемося, пане-брате, та й ходім до пана,
А вже би нас неділонька ось та не скарала
. Прийшли-бо ми перед пана, стали говорити...
Береть савула з козаками по сто палок бити
71 рік с. Березівка, вул.Гагаріна
Народився у Березівці 1950 року. У 1970 р переїхав у Кіровоград, адже звідти була його дружина.Після розлучення із жінкою,а саме у 1986 р., вертається назад до рідного села, де й живе досі. Здобув середню освіту, за професією- педагог-організатор. Подобається акторська діяльність та розповідання гуморесок. Свої фольклорні знання він отримав завдяки мамі, Ользі,яка була дуже талановитою співачкою. Співала вона завжди, особливо церковні пісні. На жаль,пан Микола залишився сам,адже із жінкою розлучився,а мама померла, тому свої знання передає всім охочим, які бувають у нього вдома. Микола Іванович дуже любить увагу людей, тому ділиться своїми фольклорними знаннями щоразу,коли його хтось відвідує.
РОМАНЮК МИКОЛА ІВАНОВИЧ
Микола Іванович мав чудове почуття гумору,тому розказав нам ще кілька анекдотів:
"— Бабо,а Ленін був хороший? — Хороший, онуче, хороший. — Бабо, а Сталін був поганий? — Поганий, дуже поганий. — Бабо, а Хрущов який? — Коли вмре, тоді і взнаєм".
"— Хто твій батько? — питає вчителька учня. — Товаріщ Сталін! — А хто твоя мати? — Радянська Батьківщина! — А ким ти хочеш стати? — Сиротою!"
75 років с.Березівка, вул. Гагаріна
Народився в с. Березівці,місця проживання не змінював. Освіту здобув середню спеціальну. Професія- маляр-штукатур та інженер авіатехніки. Улюбленим заняттям є догляд за господарством. Фольклорні знання засвоїв від односельчан свого віку та трохи від колег. Фольклорні твори використовує часто,особливо коли приходять гості у їх дім. Свої знання передає онукам та дітям. Дуже багато від нього перейняв онук Роман, який обожнює слухати дідові історії з життя.
МЕЛЬНИЧУК ВОЛОДИМИР ЮРІЙОВИЧ
На питання чи знає він якісь історичні пісня пан Володимир відповів,що знає про Довбуша,Дорошенка та Сагайдачного:
Ой на горі та женці жнуть,
А попід горою,
Яром-долиною Козаки йдуть
. Гей, долиною, Гей, широкою, Козаки йдуть
. Попереду Дорошенко Веде своє військо,
Військо запорізьке, Хорошенько. Гей, долиною,
Гей, широкою, Хорошенько.
А позаду Сагайдачний,
Що проміняв жінку На тютюн та люльку,
Необачний. Гей, долиною, Гей, широкою, Необачний
. "Гей, вернися, Сагайдачний, Візьми свою жінку, Віддай тютюн-люльку, Необачний! Гей, долиною, Гей, широкою, Необачний!"
"Мені з жінкою не возиться,
А тютюн та люлька Козаку в дорозі Знадобиться!
Гей, долиною, Гей, широкою, Знадобиться.
Гей, хто в лісі, озовися!
Та викрешем вогню, Та закурим люльку, Не журися! Г ей, долиною, Гей, широкою, Не журися!"
Ой попід гай зелененький
Ходить Довбуш молоденькийНа ніженьку налягає,
Топірцем ся підпирає.
Ой, ви, хлопці, свистом-свистом,
Засипає стежки листом
. Ой, ви, хлопці, бігом-бігом,
Замітає стежки снігом.
Аби Кути не минути,
До Космача повернути
. До Космача, та й до Дзвінки,
До Штефанової жінки.
Добрий вечір, Штефанова!
Чи вечеря вже готова?
А вечеря не готова,
Бо Штефана нема вдома.
Він поїхав петлювати,
Мабудь буде ночувати .
Штефан пішов на роботу,
Повернеться у суботу
Жанр-:історичні пісні
Релігійно-світоглядний фольклор
Світогляд – це система поглядів на світ і місце в ньому людини, на ставлення людини до дійсності, що її оточує, та до себе самої, тобто найбільш узагальнені погляди на сенс життя, на мету людської діяльності.
Релігійні свята РІЗДВО ХРИСТОВЕ + ФОЛЬКЛОР
У січні Березівка святкує три празники: Різдво,Василя і Йордан.Святкування Різдва починається з Святвечора ,на який готують 12 пісних страв: кутю,гриби,пироги,вар,рибу,картоплю в лушпині і борщ.В давнину все це варили в печі ,кухні не було.Вареники були з картоплею,капустою,маком.Перед вечерею господарі несуть свічки на цвинтар і запрошують померлих родичів,для яких на столі клали ложки.Господар обходив усе господарство, пригощав хлібом худобу,псів,котів ,курей.
Традицією стало,що на столі під скатеркою були сіно,обов*язкого - велика головка часнику,гроші.Вечеряють при свічці.Раненько всі сім*ї поспішають до церкви на відправу.В церків обов*язково стояла ялинка,прикрашена прикрасами.Церква була вся у квітах із кольорового паперу.Дуже гарно звучать перше привітання священика:"Христос ся рождає" ,перші колядки "Бог Предвічний","Во Вифлиємі новина","Нова радість",.Десь після обіду йде по селі Шопка(Вертеп),яка ніколи не обходиться без жида і жидівки , та смерті.Йшли колядувати на церкву сестриці і браття ,дівчата і хлопці.Діти колядували під хатами.За колядою в хаті ,чи під хатою ,треба було гарно повіншувати газдів:
"Від сонця -тепла,
Від людей-добра,
Від милої-вірності,
Від всіх інших -справедливості.
Бажаю ,щоб було щастя на порозі,
А біда загубилась в дорозі."
+ info
Ut enim ad minim veniam, quis nostrud exercitation ullamco laboris nisi ut aliquip.
Сільський вертеп,записаний з уст Василя Шимчука 1943 рік ,переданий його дідом (на жаль,немає більше інформації про це)
Заходять шопкарi, пастушки, Ангел, три царі і співають:
Рiздво Твоє, Христе Боже наш, засвітило світло розумiння, в ньому бо ті, що звіздам служили, вiд звiзди навчилися поклонятися Тобі, сонцю правди і пізнавати Тебе, схiд з висоти, Господи, слава Тобі!
1 Пастушок: Ідо вас з колядою, З новинов велоселов ,Несем вiстку дуже гарну, Що Христос-Спаситель світу 3 Пречистоï воплотився, Чи нас пустите до хати, Чи до інших людей йти,Христа Бога вихваляти?
2 Пастушок: Пас я Вівці в полонині, Нам прекрасно жилось. Минулося теє щастя, Лихо нам скоïлось. Прийшла до нас зима люта ,і люті морози Де не глянеш - по хатинах, Ллються людські сльози. Плачуть батьки з матерями I тяжко зітхають.Від податків та видатків,світа не видають.
Коляда:
Як матір Божа по світу ходила,
Малого Ісуса в животі носила.
Ой пішла Пречиста до міста славного,
Народила вона хлопчика багатого.
Вночі-опівночі зоря засіяла-
То пречиста Діва Ісуса Христа мала.
Вночі-опівночі звізда засвітила-
То Пречиста Діва Христа народила....
1 Пастушок:
Наніс Ірод на людей
Всяких лих під міру,Щоби дух їх зламати І Їхнюю віру.З цею ціллю він як може ,Християн карає,Як і Бога ,так святих,Усіх висміяє.
2 Пастушок:
Май же ,Боже ,Милосердя,Зглянся Ти над нами,І по своїй волі ,зміни це життя погане,Треба їх прийняти.
(Коляда Вселенная ,веселися)
2 Цар:
Ми, три царі, приходимо зі сходу, Щоб поклонитися Цареві-Дитяті,
Що мав народитись для щастя народу.
Ірод:
Я Тут цар єдиний,
А царя-Дитяти не знав і не знаю.
Хто вам таке мовив?
3 Цар: Привела нас зоря у твою країну.
2 Цар: Тут народився цар цього світу.I жде нашого привiту.
Ірод: Цар цього світу? То треба питати- У наших жидів - Вони це мали б знати.
Жидiвка: Є, є! Чому би не було?
Така вістка є межи нашими жидками, Що мало народитись в Вифлиємі
Дитятко у Мами.
Ірод: Чули, царі, що говорять? Так ідіть і поклоніться,
І до мене поверніться.
Три царi разом: Ми iдем в Вифлиєм і повернемся.
Ірод: А бодай ви серед дороги
Поламали руки й ноги. Воïне, йди прикажи жовнірам Повсюди шукати,
І дітям дволітнім голови стинами.
Смерть: Ох ми, роде-невiроде, Перебрав ти гріхи міри.
I coгрівшив, що страх тобі тепер не поможе
Пiдем, небоже, на Суд Божий.
Чах! Дорогу мах! (Смерть пiдходить до Ірода i погрожує косою).
Чорт: Ха-ха-ха, братчику коханий!
Погиб ти у гріхах. Тепер останешся зі мною,
Ген у пеклі закипиш смолою!
Жид: Панцю рогатий !
Жидівка: Що, що, Абруме?,
Я до тебе не звертаюсь,
Я говорю до Грицька.
1 Пастушок: Не п'ють, Хайко, чарки. Краще в ній втопися
Або з своїм Мошком нею задавися.
Жидiвка: Ну i ну!
Що ж ти, Грицьку, менi грозиш ?
Ти знаєш, як сюди прийде пан-цар Ірод бородатий,
Цілком не так заговориш.
(Входить (Ірод)
Ірод: Я Ірод, цар жидівський,
Володар в цьому краю. Я і вам досить сала за шкуру заллю.
1 Цар: Три царі просяться до хати,
Бо мають щось важне розказати.
ірод: Як Так, то проси,
Бо як далі доведеться Так нам доживати,
To бyдуть Teбe (показує на ангела)
I святих усіх висміяти
. Ангел: Покинь журбу, жаль i тугу,
Бо Старий Завіт наш нині закінчився,
А новий прийшов -
Г людям шлях до неба відчинився. (співають коляду "Сталося велике чудо").
Заходить Жид: Хандили, хандили!
Хто що має, проміняє За старі флязі, онучі,
Даю коралики блискучі.
(звертається до першого пастушка)
А-а-а, добрий день тобі, Грицуню. А ми по що такий веселий,
емся.
1 Пастушок:
Що ти,жиде!Ти про це не чував,Що наш Бог з небес Месію Свого же зіслав?
Жид:
Ну і ну!Що то за Месія?Чи вельможних син панів?
1 Пастушок:
Бідних,скривджених Надія-Так нам ангел сповістив.
Жид:
Ну що ж ти мені ,дурний Грицьку ,грозиш?Ти ж міністра образив,І задарма ,моя Гіндо,тут он Ірода ганьбив.Чи є щось в тебе?Може,що купиш чи продати?
Чорт: Купи собі Ірода - він великий грішник.
Жид: Ану ходи, моя Гіндо, Подивися, чи можна його купити, Чи буде чим на шабаш мала помастити.
Жидiвка (оглядає Ірода): Апчхи! То грішне. Я задурно не хочу. Краще підеш, старий, до бабаки Купим курка, яйка. Ото добре і смачне
. BOїH: Що то за гамір, що за крики, Нині день такий великий. Kpaщe kuньмо ми цi спори - Треба далі нам іти, Про Вифлиємське чудо ВIСТЬ i радiсть Всім нести .
Ангел: Веселу Всюди несем новину: Пречиста Діва зродила Сина. Ходім до Нього, поклін Віддаймо. I разом пiсню Йому заспіваймо
. Віншую Вас, добрі люди, Нехай Бог помiж Вами буде! Кожноï днини, кожноï години Най Бог благословить, біда на щезає, Худiбка, пчілка нехай ся тримають, Огонь, град, тучі нехай Вас минають. Нехай ся зародять жито і пшениця, Всяке збіжжя, Всяка пашниця. А ми ся збираймо - пiдем в дальню дорогу, 1 Враз заспіваймо на славу Божу
Коляда "У Вифлиємі днесь Марія Пречиста"
Йордан (Водохрестя)
Теж це велике свято починалося Святвечором. А вранц іперед Святвечором святили воду в церкві. Кожен ніс баньку гарно прибрану вівсом, васильком квітами. Господар кропив свяченою водою подвір'я перед вечерею, стайню, прибирав хрестик на воротях (брам). Приходив до хати, кропив усі кімнати і говорив: "Хай зло щезає, добро прибуває". Тоді вся сім'я, помолившись, сідала вечеряти. 19 січня ціле село завжди спішило раненько до церкви. Після вправи з хоругвами йшли на річку, на якій напередодні увечері хлопці клали вирізаний з льоду хрест. Він був гарно прибраний квітами. Після посвячення наливали в халяви взуття води, набирали в баньки і несли Води люди вмивалися, додому. Попробувавши свяченої води, сдали до обіду. Свячену воду тримали цілий рік: нею кроплять молодих, що йдуть до шлюбу, новонароджених дітей.
Старий Новий Рік
Другим празником є Стариц Новий рік- Василя на 14 січня.Здавна,як жінки ,так і дівчата робили прості віночки з гілок смереки і прикраша їх квітами з кольорового паперу.
Збиралися по кутках (вулицях) і Пропускали жодного Василя (бідного чи багатого), вітали всіх з Новим роком, Василієм:
Старий рік минає, новий наступає. Христос ся рождає! Пане господарю, пустіть нас до хати заколядувати. Ми заколядуєм, гарно повiншуєм, Та дайте з полиці хліба-паляниці, Та ще щось до того зі столу святого.
Танцювали під пательню або покришку від баняка дерев'яну ложку. А іноді попадали до Василя, що грав на цимбали та бубен, то вже було веселіше.Всі були дуже дружні, любили й поважали одне одного. Колядували, співали. Іноді бідні Василіаще приго- щали краще нiж багачі. Хлопчики йшли ранками по хатах засівати:
Віншую вам, добрі люди! Хай Бог поміж вами буде Кожної днини, кожної години. Добро най ся зародить, Біда хай щезає. Хай родить жито-пшениця І всяка пашниця.На щастя, на здоров я, На Новий рік! Хай Вам зародить краще, як торік .Коноплі під стелю, льон по коліна, Щоб вас, українців, голова не боліла.
Пропоную послухати Розколядку від березівського ансамблю
У нашому селі ,є дві берегині давніх українських пісень - дует сестер Бунів, Євдокії та Марії Паньківських.
На жаль,записати та взяти інтерв*ю в мене в них не вийшло,тому пропоную переглянути відеоролик ,який я знайшла в ютубі.
https://www.youtube.com/watch?v=2RDsMnTS4bc&t=11s
Гавриляк Євдокія Дмитрівна(моя бабуся)
с.Березівка, вулиця Бистрицька 11 ,76років ,8 травня 1946 рік.
Народилась село Березівка, у сім*ї домогосподарки Софії та колгоспника Дмитра.Закінчила 10 класів Березівської школи ,на жаль, вищу освіту здобути не змогла ,але це не заважило у її житті.У дорослому житті ,а саме віком 17 років почала працювати у колгоспі ,через деякий час працювала санітаркою у поліклініці, також організовувала святкові виступи у сільському клубі.
В 1966 році одружилась з Гавриляк Василем.
Фольклор любила здавна ,змалечку .але на жаль, багато чого не змогла здатати.
Все про весілля та обряди розповідає бабуся
Казка "Три долі" -наукове визначення жанру:родинно-побутова.Євдокія,знала цю казку ,ще за молодості.
Кілька поговірок/прикмет,які Євдокія пам*ятає до сих пір.
ВИСНОВОК
Найбільш поширений жанр фольклору у моєму селі це-календарно-обрядові пісні ,мені розказувала бабуся ,що найчастіше виконують саме пісні різних календарних циклів і це повторюється рік у рік,найменшим поширеним жанром з підсумку моєї практики є - історичний фольклор,на жаль, більшість людей які пережили історичні події повмирало ,тому інформації і носія її,важко було найти.Так ,обряди збереглись, і найбільш поширеним ,і якого дотримуються зараз є весілля ,бабуся розповідала ,що весілля досі так відбуваються ,як я описала у даній практиці.Найбільш поширені пісні це були про Дорошенка ,Довбуша та Сайгадчного ці пісні несуть глибокий внесок у розвиток українського історичного фольклору.Найбільш поширені анекдоти у моєму селі ,є на історичну тематику ,люди зі сміхом їх розповідають.Найпоширеніша казка ,яку мені розповіла бабуся це ."Три долі",яка містить у собі повчальний та цікавий сенс.
Носіями фольклору є люди віком 60-80 років ,так як вони більше цікавились стариною,тай проживали не в легкий для України час,тому із задоволенням поширюють фольклор.
Завдяки фольклорній практиці, я дізналась дуже багато цікавої інформаціі про своє село Березівка.На жаль,я не змогла записати багато відео та взяти інтерв*ю ,так як находжусь закордоном.Найбільше ,мене зацікавило весілля, я дізналась різні обряди і їх відбування
