Want to make creations as awesome as this one?

More creations to inspire you

Transcript

21 жовтня - 350 років від дня народження

Пилип Орлик - гетьман в еміграції

+ info

+ info

(1672-1742)

"Природним правом є визволятися від гноблення і трудитися, аби повернути те, що несправедливістю та переважною силою було забрано". Пилип Орлик

2

3

1

4

  • Конституція Пилипа Орлика ставила заслін зловживанню владою, здирництву: «ясновельможний гетьман не повинен мати жодного права і не зазіхати ані на військовий скарб, ані на надходження до військової скарбниці; не обертати їх на власну користь, а вдовольнятися власними чиншами і доходами, передбаченими для гетьманської особи й булави».
  • Конституція обмежувала привілеї гетьмана та старшини, вирівнювала козаків у правах, зберігаючи при цьому окремий статус запорожців. Окрім того, передбачала політичну незалежність України від Московії та розбудову незалежної української Церкви.
  • Конституція вперше запропонувала розподіл влади на окремі гілки. Законодавча влада – Генеральна Рада, до якої мали входити генеральна та полкова старшина, представники козацьких полків (генеральні радники) і Запорозької Січі. Генеральна Рада мала скликатися тричі на рік – на Різдво, Великдень та Покрову. Впродовж часу «між сесіями» повноваження Генеральної Ради виконували гетьман і Рада генеральної старшини – вища виконавча влада. Суд за Конституцією мав бути незалежний. Уперше Орлик застосовує поняття «вільний народ», тобто населення конкретної території, яке має самоврядні права.
  • У ній є статті щодо припинення утисків і гноблення козаків та іншого населення України. Заборонялося старшині та «всяким військовим і посполитим урядникам» використовувати козаків і посполитих селян на своїх господарських роботах, притягувати або силою змушувати до продажу, забирати за які-небудь провини людське майно або обертати людей за це собі на роботу. За такої конституції кріпацтво стало б неможливим.
  • Передбачалась державна турбота про козацьких вдів та осиротілих козацьких дітей, тобто захист соціально не забезпеченої верстви.
  • На жаль, втілити Бендерську конституцію у життя не вдалось.

  • Пам’ять про Конституцію Орлика почала повертатись лише в незалежній Україні. 28 червня 2011 року, в день 15-річчя з дня ухвалення Конституції України, в Києві відбулося урочисте відкриття пам'ятника.
  • Пам'ятний знак на честь 300-річчя першої Конституції України Пилипа Орлика, встановлений у 2010 році на території воєнно-історичного меморіального комплексу «Бендерська фортеця» в місті Бендери (Молдова, Придністров’я)
  • У Швеції, в місті Крістіанстад, де якийсь час жив Орлик, – теж відкрито пам’ятник Конституції.

21 жовтня 1672 року народився Пилип Степанович Орлик – політичний і державний діяч, публіцист, Гетьман Війська Запорозького у вигнанні. Народився майбутній політик на Віленщині (нині територія Білорусі). Батько – походив із литовсько-чеського старовинного баронського роду Орликів, мати – із сім’ї Малаховських – українка, тому й сина охрестили за православним обрядом. Рано втратив батька (загинув під Хотином в польсько-турецькій війні), вихованням сина займалася мати. Підлітком його відправили до Києва, здобувати вищу освіту. Там він вступив до Київської Колегії (Києво-Могилянська Академія). Наука давалася легко, всі іспити складав на відмінно. Тоді прокинулися таланти до поезії й ораторства. Філософія й література стали найулюбленішими дисциплінами. Був справжнім поліглотом – володів українською, польською, церковнослов’янською, болгарською, сербською, латинською, італійською, німецькою, шведською, французькою, російською, старогрецькою, новогрецькою і турецькою мовами. У 1693-му Пилип став до служби консисторським писарем при Київській митрополії. Завдяки наполегливій праці Орлик зумів здобути собі пошану серед вищих кіл суспільства. Згодом він перейшов до гетьманської канцелярії. Того ж року одружився. Його обраницею стала Анна (1683 - 1752) , донька полтавського полковника Павла Герцика. Подружжя мало вісім дітей. Завдяки цьому шлюбу Пилип ще ближче наблизився до козацької старшини. А коли в молодій родині народився первісток, хрещеним батьком запросили гетьмана Івана Мазепу. Трохи згодом Орлик отримав почесне місце старшого військового канцеляриста. Орлик не тільки бездоганно виконував свої прямі обов’язки, але й усім серцем був відданий Україні й палко підтримував її визвольний напрямок. Незабаром Пилип дістав призначення на уряд генерального писаря. Восени 1707 року Мазепа довірив Орлику свої плани щодо повстання проти Московського царства і щодо укладення союзу зі шведами. Той в усьому підтримав гетьмана й зайнявся активною пропагандою й дипломатією серед козаків в Криму, Туреччині та Польщі. Завдяки своїм умінням йому вдалося залучити чимало людей на сторону Гетьмана. Після поразки шведсько-українських військ під Полтавою Орлик зберіг вірність опальному Мазепі. Вони відступили на турецьку територію в Бендери (місто в Молдові). Ця поразка, окрім розгрому армії, стала справжньою катастрофою українських національно-визвольних змагань. Коли ж помер Мазепа (2 жовтня 1709-го) виникло цілком логічне запитання: що робити далі й хто стане намісником гетьмана? Історик Борис Крупницький писав: “Дві справи цікавили тоді українську еміграцію: хто буде гетьманом після смерті Мазепи, і кому дістанеться той значний маєток в золоті, дорогоцінностях і гетьманських інсигніях, які привіз з собою Мазепа до Бендер. Загально панувала думка, що це майно старого гетьмана має послужити на користь державної української справи та війська, що зібралось на турецькій території. В цім відношенні особа Андрія Войнаровського, племінника Мазепи й наслідника приватного майна гетьмана, виступила само собою на перший плян. На нього дивилися і шведські кола, і гетьманське оточення, як на будучого гетьмана України”. Проте, Войнаровський навідріз відмовився від гетьманства, але скарби дядька охоче прибрав до рук, залишивши українців без грошей й надії на реванш. Петро I назначив Івана Скоропадського на місце Мазепи в Україні. Емігранти ж на противагу обрали Пилипа Орлика, 5 (16) квітня 1710 року він став гетьманом. У цей день новий гетьман проголосив “Пакти і Конституцію прав і вольностей Війська Запорозького”. Орлик все життя присвятив боротьбі з Московією. Вступав у перемовини зі Швецією, Кримським ханством і Туреччиною, намагаючись схилити ці країни до війни проти Петра I з єдиною метою – визволення України. У 1711 році запоріжці здійснили похід на Правобережну Україну, внаслідок якої кошовий Кость Гордієнко здобув Білу Церкву й дійшов до Фастова. Але тут зрадили татари, які були союзниками в цьому поході, й довелося відступати до Бендер. Того ж року татари, турки й польсько-українське військо зустрілися з російською армією біля річки Прут й завдали поразки ворогу. Та зрештою, втративши довіру українського населення, а разом із тим і надію на визволення України, Орлик переїхав до Швеції. Потім була Австрія, Чехія, грецькі Салоніки. Коли в 1740 році розпочалося протистояння між Туреччиною і Росією, в гетьмана замайоріла надія на відновлення українського протистояння. Він почав шукати підтримки у Франції, Великої Британії, Речі Посполитої, Ватикану, Саксонії, Пруссії. Писав до очільників держав листи, в яких розповідав про тяжку долю українців під московським ярмом, закликав стати на бік України й допомогти скинути російський гніт. Але не вдалося. Мудрий політик та дипломат зустрів смерть у бідності. Його справу гідно продовжував син Григір, він загинув на берегах Рейну в лавах французької армії в битві проти прусських військ 1769 року, на 17 років переживши батька. На той час він уже був маршалом Франції.

Пилип Орлик залишив після себе багато листів і великий рукописний «Діаріуш подорожній» за 1720-1733 роки, частково його видали 1938 року та повністю у 2013 році (видавництво «Темпора»). Пилип Орлик написав також поетичні книжки: «Прогностик щасливий», присвячений полковнику Данилу Апостолу (1693), «Алкід Руський», присвячений Івану Мазепі (1695), а на честь полковника Івана Обидовського – «Гіппомен сарматський» (1698).

Орлику судилось стати першим українським гетьманом у вигнанні, носієм ідеї незалежної української держави, хранителем пам’яті про Івана Мазепу. Першою справою нового гетьмана стало укладання унікального документу, повна назва якого «Договори і Постановлення Прав і вольностей Війська Запорозького між Ясновельможним паном Пилипом Орликом, новообраним гетьманом Війська Запорозького, і між генеральною старшиною, полковниками, а також названим Військом Запорозьким, що за давнім звичаєм і за військовими правилами утверджені обома сторонами вільним голосуванням і Ясновельможного гетьмана урочистою присягою підтверджені року від Різдва Христового 1710, Квітня 5, в Бендерах». За латинською назвою «Pacta et Constitutiones legum libertatumque exercitus zaporoviensis» (Пакти і Конституції прав і вольностей Війська Запорозького) документ стали називати конституцією. Ця подія відбулась 5 квітня 1710 року у фортеці біля містечка Тігіна, на правому березі річки Дністер (османська назва – Бендери, нині – територія Молдови). В наші часи за ним закріпилась назва Бендерська конституція або конституція Пилипа Орлика. Українці називають її першою українською конституцією. З позицій сучасної юриспруденції, за формою це договір гетьмана зі старшиною і всім Військом Запорозьким, а за змістом – конституційний документ, що в політико-правових поняттях того часу обґрунтовує права України на державну самостійність та визначає основи її державного устрою. Він встановлює, як і сучасні конституції, поділ державної влади на законодавчу, виконавчу і судову. Законодавчу владу надає Генеральній Раді, тобто парламенту. Рада має збиратись не менше, ніж тричі на рік. Виконавчу владу мали гетьман разом із Радою генеральної старшини, а всі юридичні справи віддавались під юрисдикцію Генерального суду. Бендерська конституція свідчила про демократичні наміри козаків і відображала прогресивні світові тенденції. Вона на кілька десятиліть передувала конституції Сполучених Штатів Америки, Франції і Польщі. Історично так склалось, що Україна не мала державності аж до 1992 року. Але принципи, сформульовані Пилипом Орликом, підтримували українців у надії на незалежність і правову захищеність у власній державі. «Україна з обох боків Дніпра має бути на вічні часи вільною від чужого панування… Кожна держава постає й існує завдяки непорушності кордонів. Так і територія нашої Вітчизни, Малої Русі, нехай не постраждає ані від нападу, ані внаслідок неправомірного рішення у своїх кордонах». Дуже сучасно звучить ідея виборності усієї адміністрації з числа «старанних, благорозумних і заслужених людей».

Ці та інші книги за темою ви можете знайти у фондах Полтавської обласної бібліотеки для юнацтва імені Олеся Гончара

  1. Гетьман України Пилип Орлик : тернистий шлях у безсмертя / упорядник В. П. Степанюк. - Полтава : [б. в.], 2010. - 70 с.
  2. Коваль Р. Отаман Орлик / Р. Коваль. - 2-ге вид., доповнене, виправлене. - Київ : Наш формат, 2015. - 384 с.
  3. Коляда І. А. Пилип Орлик / І. А. Коляда. - Харків : Фоліо, 2015. - 121 с.
  4. Кресіна І. Гетьман Пилип Орлик і його конституція / І. Кресіна. - Київ : [б. в.], 1993. - 79 с.
  5. Крупницький Б. Д. Гетьман Пилип Орлик /1672-1742/ : його життя і доля / Б. Д. Крупницький. - Київ : Дніпро, 1991. - 78 с.
  6. Рендюк Т. Г. Пилип Орлик : молдовські та румунські шляхи = PYLYP ORLYK : CAILE MOLDO-ROMANE / Т. Г. Рендюк. - Чернівці : Букрек, 2013. - 240 с.
  7. Різниченко В. Пилип Орлик - гетьман України / В. Різниченко. - Київ : Український письменник, 1996. - 302 с.
  8. Чухліб Т. В. Пилип Орлик / Т. В. Чухліб. - Київ : Основа, 2008. - 64 с.
  9. Шендрик Л. К. Орлик Пилип / Л. К. Шендрик. - Полтава : Форміка, 2005. - 140 с.