Городищина і Т.Г.Шевченко

Городищина і Т.Г.Шевченко

с. Зелена Діброва

с. Вільшана

с. Вербівка

С. Мліїв

м. Городище

Сядристий М.С.

1

2

3

4

5

6

Погруддя Т.Г.Шевченка перед школою, яка носить його ім'я.

Портрет-барельєф (3х3 мм) великого українського поета Тараса Шевченка., вирізьблений із тернової кісточки.

З 1989 року на території Мліївської сад-станції, поблизу музею родини Симиренків, діє «Шевченкова світлиця». Розташована вона у будинку, в якому зупинявся Т.Г. Шевченко під час відвідин Млієва у 1859 році. Поруч на подвір’ї є його погруддя.

Два унікальні пам’ятники Тарасові Шевченку прикрашають Городище. Один встановлено біля загальноосвітньої школи № 1, а інший – на території медичного містечка районного територіального медичного об’¬єднання. Це точні копії першого пам’ятника Кобзареві, встановленого на Чернечій горі.

Хранитель курганів - Зелена Діброва, Тут бажаним гостем завжди був Тарас. Відчула тепло його сильного слова, Краса його віршів звучить повсякчас. О.Тичко Тут, у селі Зелена Діброва, з 1823 року і до завершення свого житєвого шляху, жила старша сестра Тараса Григоровича Шевченка - Катерина Красицька (1823 рооку вийшла заміж за Антона Красицького). Тарас Григорович кровно пов'язаний із Зеленою Дібровою: бував тут не лише у дитинстві, коли втікав від мачухи до улюбленої сестри поняньчити племінників та попоїсти, а й у свої молоді та зрілі літа, у кожен свій приїзд на Україну (1845, 1847, 1859 роках). На околиці Зеленої Діброви існує дуб, названий в народі Циганським. Перекази запевняють, що під ним любив відпочити і помріяти майбутній поет. Сільський будинок культури носить його ім’я. Зараз на місці хати Красицьких встановлено меморіальну дошку, а 1965 року – пам’ятник Т.Г.Шевченку. Недалеко розташована могила Катерини Красицької.

Микола Сергійович Сядристий наш сучасник, український майстер мікромініатюри. Він винайшов новаторську техніку створення мікроскопічних речей та художніх картин. Я розповідаю вам про цю людину тому що він створив портрет – барельєф (3-3мм) Тараса Шевченка, вирізьблений із тернової кісточки та «Кобзар» - найменшу у світі книгу (розмір 0,6 мм). Книга має 12 сторінок із віршами поета та малюнками. Зашита павутинкою , обкладинку виготовив із пелюстки безсмертника.

Тарас Григорович Шевченко народився на світ при Василю Васильовичу Енгельгардту, коли у вільшанському маєтку польського духу і польської мови не було і в згадці, і коли живі ще були спогади про гайдамаччину, про набіги тридцяти семи кримських татар, про тортури у Вільшані над Данилом Кушнірем та інші. З 1791 року села Моринці, Шевченкове, Будище, Вільшана належали генерал-лейтенанту Василь Васильовичу Енгельгардту, дійсному таємному раднику, сенатору Російської імперії. До 1827 року поміщик жив у Петербурзі, потім переїхав до Вільшани, тут був розміщений один із його маєтків. У 1828 році Василь Васильович помирає, залишаючи села Вільшанського куща у спадок своєму синові Павлові. Саме в цей період Енгельгардтів кріпак Тарас Шевченко шукає маляра, який би навчив його малювати. Дяк із Хлипнівки, придивившись до хлопця, бачить його здібності, дає згоду на навчання. Одна біда: Тарас - кріпак, негоже тримати поміщицького хлопчика у себе без посвідки. І Шевченко чимчикує до Вільшани, де мешкає Енгельгардтів управитель Дмитренко, просити свідоцтво на проживання у хлипнівського маляра. Пізніше Тарас Шевченко часто згадує Вільшану в своїх листах і творах. . У 1841 році написав поему «Гайдамаки». І в цій поемі Шевченко декілька разів згадує Вільшану. Родом з Вільшани головний герой твору – народний месник Ярема, якого Залізняк приймає до свого загону під прізвищем Галайда. Розповідаючи про пересування загонів повстанців, вказував знайомі з дитинства місця. У своїх «приписах» до «Гайдамаків» Шевченко зазначив: «Вільшана, або Ольшана, містечко Київської губернії Звенигородського повіту; між Звенигородкою і Вільшаною по старому шляху Боровиків хутір і корчма…». Кілька разів приїджав Тарас Григорович у Вільшану - під час своїх подорожей по Україні 1843-1845, 1845-1847,1859 років. Вільшанці пишаються тим, що саме Вільшаною прослалися стежки, якими ходив Тарас і ревно бережуть пам'ятні місця: криницю, з якої брав воду Тарас, панський льох. На місці маєтку Енгельгардтів встановлено пам♥9тний знак. Одна з вулиць селища носить ім'я поета.

Дослідники вважають, що у 1828-1829 роках, коли Шевченко був у Енгельгарда козачком і їздив усюди за паном, бував він і у Вербівці. Згадка про це село є в поемі «Гайдамаки»: «Мандрували гайдамаки лісами, ярами, а за ним Галайда з дрібними сльозами. Вже минули Воронівку, Вербівку, в Вільшану приїхали…».

Село Мліїв давнє козацьке поселення - батьківщина славної роди Симиренків. Це до них, перших українських цукрозаводчиків, помологів і меценатів, приїхав у гості після заслання Тарас Шевченко. Влітку 1859 року Тарас Григорович приїхав до своїх мліївських знайомих. Смерть мліївського титаря Д.Кушніра поет описав у поемі «Гайдамаки», перенісши місце дії до Вільшани, згідно з народними переказами. У Млієві Шевченко гостював у селянина Матвія Сукача. У селі зберігся колишній будинок Симиренка, де зупинявся Шевченко. Іменем Кобзаря названо одну із вулиць села. Погруддя Т.Шевченка (скульптор - К.Терещенко - автор першого пам'ятника поету на Чернечій горі). встановлено на території Інституту садівництва. Музей родини Симиренків вміщує експозицію про перебування Кобзаря у Млієві.

У Городищі Тарас Григорович Шевченко бував тричі. У вересні 1843 року , гостюючи у Кирилівці, він відвідав матір свого друга композитора і співака С.С.Гулака-Артемовського. Зустріч вийшла надзвичайно теплою. Адже Варвара Арсенівна вже тривалий час не бачила рідного сина, а тому у молодому гостеві прагнула уявити свого Семена. Ту зустріч поет запам’ятав на усе подальше життя. Навіть перебуваючи на засланні , у листі від 1 липня 1852 року, запитував свого незрадливого друга: «Чи живе в Городищі твоя стара мати? Коли здраствує, то низенько кланяйся їй». Після повернення із заслання композитор і поет часто зустрічалися. С.С. Гулак-Артемовський присвятив своєму другові пісню «Стоїть явір над водою». Пізніше Т.Г.Шевченко подарував Гулакові дружині автопортрет із дарчим написом «Олександрі Іванівні Гулак-Артемовській на пам’ять. 4 декабря 1860 года». Влітку 1859 року Шевченко знову відвідав Городище, подорожуючи із Корсуня до Кирилівки. Там він зустрівся із господарями цукроварні - братами Яхненками і Симиренком. Розмовляв із робітниками, читав їм свої вірші, цікавився умовами праці і життя. Поет не раз згадував Городище у своїх листах. Свято шанують пам’ять про нього і жителі міста. Свою сердечну вдячність Кобзареві висловили тим, що відобразили його образ у першому пам’ятнику. Погруддя виготовили у ливарній майстерні Городищенського цукрозаводу. 1 липня 1923 року пам’ятник урочисто відкрили на Чернечій горі. Там він простояв до 1939 року . Потім його перенесли до музею, а на могилі встановили бронзовий монумент на повен зріст , який височить і зараз. Городищенські майстри виготовили ще дві копії погруддя . Нині ті унікальні пам’ятники Тарасу Шевченку прикрашають Городище. Один встановлено біля загальноосвітньої школи №1, а інший – на території медичного містечка центральної районної лікарні.