FIND THE CHARACTER

марко Вовчок : творчий портрет

Title 2

"Живу думкою одною про ті світлі часи, коли людина стане володарем своєї долі, свого щастя" Марко Вовчок

«Світе мій! Моя ти зоренько святая! Моя ти сило молодая! Світи на мене, і огрій, І оживи моє побитеУбоге серце, неукрите, Голоднеє. І оживу...» Т. Г. Шевченко

Марко Вовчок стала "революційним новатором" української літератури, збагативши її безліччю нових жанрів і тем, невідомих до неї: • української дитячої літератури ("Кармелюк", "Невільничка", "Ведмідь", "Жили та були три сестри" та ін.); • соціально-побутового оповідання ("Козачка", "Горпина", "Ледащиця", "Два сини"); • баладного оповідання ("Чари", "Максим Гримач", "Данило Гурч"); • соціальної повісті ( "Інститутка"); • психологічного оповідання та повісті ("Павло Чорнокрил", "Три долі"); • соціальної казки ("Дев'ять братів і десята сестриця Галя"); •художнього нарису ("Листи з Парижа") та ін. Внесок письменниці у скарбницю українського художнього слова вельми вагомий. Тарас Шевченко назвав її своєю літературною дочкою, а Іван Франко – ясною зорею. Сама ж вона, підсумовуючи свій творчий шлях, писала 1896 році: «Я прожила весь свій вік, ідучи однією дорогою і не звертаючи в бік. У мене могли бути помилки, слабкості…, але я ніколи не опоганила себе відступництвом».

Марко Вовчок завоювала популярність, зокрема, завдяки своїй загадковості. Навіть власний портрет вона приховувала від широкого загалу, аж до 1902 року. Це було рідкісне поєднання таланту з особистою чарівністю. А по вишуканому стилю одягу і манері триматися в світському товаристві її порівнювали з Жорж Санд. За виразом однієї з світських дам вона була “ краща за будь-яку красуню”. Чоловіки нею захоплювалися, боготворили, кохали й проклинали. Жінки пліткували, ревнували, заздрили, осуджували, й ненавиділи. Марія отримала славу фатальної жінки."Усі чоловіки божеволіють від неї: Герцен приїхав до неї в Бельгію, де його мало не схопили, Куліш через неї розійшовся із жінкою", – писала в одному з листів донька графа Толстого. Через нещасливе кохання до письменниці застрелився польський хімік Владислав Олевінський. Історії кохання письменниці дійсно були трагічними. Марія закохалася в 23-літнього юриста Олександра Пассека. Шість років їхньому коханню заздрила Європа. Та 1867-го Олександр помирає від сухот, у Марії на руках. І вона вирішує повернутися до росії.

1.Тараненко М. Марко Вовчок : літературний портрет / М. Тараненко. - Київ : Художня література, 2018. - 138 с. 2. Панасенко Т. М. Марко Вовчок / Т. М. Панасенко. - Харків : Фоліо, 2010. - 121 с. 3. Недзвідський А. В. Марко Вовчок : семінарій / А. В. Недзвідський. - Київ : Вища школа, 2019. - 167 с. 4. Лобач-Жученко Б. Б. Про Марка Вовчка: сторінки до біографії письменниці / Б. Б. Лобач-Жученко. - Київ : Дніпро, 2010. - 310 с. 5. Недзвідський А. В. Зоре моя вечірня, або Пророк і Марія : роман-версія / А. В. Надзвінський. - Київ : Дніпро, 2015. - 424 с. 6. Панасенко Т. М. Марко Вовчок / Т. М. Панасенко. - Київ : Укрвидавполіграфія, 2013. - 121 с. 7. Лобач-Жученко Б. Б. Інститутка : посібник : біографія письменниці, характеристика творчості, стислий переказ твору, аналіз тексту, зразки учнівських творів : 9-й кл. / М. Вовчок ; авт.-укл. Л. В. Нартова . - Харків : Ранок, 2001. - 64 с. - (Літературна крамниця). 8. Іваненко О. Д. Марія / О. Д. Іваненко. - Київ : Вища школа , 2015. - 608 с.

Ці та інші книги ви можете знайти у фондах та електронному каталозі Полтавської обласної бібліотеки для юнацтва імені Олеся Гончара

Марко Вовчок стала "революційним новатором" української літератури, збагативши її безліччю нових жанрів і тем, невідомих до неї: • української дитячої літератури ("Кармелюк", "Невільничка", "Ведмідь", "Жили та були три сестри" та ін.); • соціально-побутового оповідання ("Козачка", "Горпина", "Ледащиця", "Два сини"); • баладного оповідання ("Чари", "Максим Гримач", "Данило Гурч"); • соціальної повісті ( "Інститутка"); • психологічного оповідання та повісті ("Павло Чорнокрил", "Три долі"); • соціальної казки ("Дев'ять братів і десята сестриця Галя"); •художнього нарису ("Листи з Парижа") та ін. Внесок письменниці у скарбницю українського художнього слова вельми вагомий. Тарас Шевченко назвав її своєю літературною дочкою, а Іван Франко – ясною зорею. Сама ж вона, підсумовуючи свій творчий шлях, писала 1896 році: «Я прожила весь свій вік, ідучи однією дорогою і не звертаючи в бік. У мене могли бути помилки, слабкості…, але я ніколи не опоганила себе відступництвом».

Марія Олександрівна, де б вона не жила, мріяла повернутися в Україну. У листі до молодшого сина Бориса вона писала: "Ти запитуєш, чи звикла я до Саратова? Нічого в ньому немає привабливого. Я віддала б його за одну гілочку чебрецю, що росте понад Россю в Україні…" “Хто бував на Україні? Хто зна Україну? Хто бував і знає, той нехай згадає, а хто не бував і не знає, той нехай собі уявить, що там скрізь білі хати у вишневих садках і весною там дуже гарно, як усі садочки зацвітуть і усі соловейки защебечуть… Останні її роки життя пройшли в Кабардинському місті Нальчику. Вона працювала до останніх днів свого життя над повістю “Гайдамаки”. Часто, знесилена хворобою, засинала у кріслі-качалці під улюбленою грушею, а на колінах лежали рукописи, олівець... Не стало її 10 серпня 1907 року. Поховали талановиту письменницю неподалік будинку, під улюбленою грушею. Схвильовано писав у ті дні Іван Франко: “Зламалася велика сила. Закотилася ясна зоря нашого письменства.”

Марія Олександрівна Вілінська народилася 22 грудня 1833 року в селі Єкатерининське Єлецького повіту Орловської губернії в родині збіднілого дворянина. У 1839 році помер її батько, мати вдруге одружилась з лютим кріпосником, який знущався і з кріпаків, і з своєї родини (побачене в дитинстві пізніше стало матеріалом для творів Марка Вовчка). У 1845—1846 pоках Марія навчалась у жіночому пансіоні в Харкові. За спогадами молодшого брата Дмитра: “Сестра відзначалась допитливим розумом і великою жадобою до знань… З малих років вона прагнула до науки, одягалась завжди просто, причісувалася без чудасій, гладко або короною і це залишилося в неї на все життя.” Протягом 1847—1850 pоків виховувала дітей тітки К. Мардовіної в Орлі, брала участь у літературних вечорах, зустріла майбутнього чоловіка, фольклориста та етнографа Опанаса Марковича, який був засланий в Орел за участь у Кирило-Мефодіївському братстві. У 1851 році Марія одружилась з О. Марковичем, разом з чоловіком виїхала в Україну, займалась фольклористикою та етнографією, вивчила українську мову. У Немирові лягли на папір «Народні оповідання» Марко Вовчок, які вийшли друком в 1858 році в Петербурзі в журналі «Основа». Редактор журналу П. Куліш і не гадав, що автор оповідань – жінка, коли говорив, що цей письменник як бджола Божа, випив найкращу росу із квіток нашої мови. У передньому слові Куліш писав: «… Марко Вовчок розсипав такі багатства рідного слова, що, я упевнений, сам Шевченко буде здивований». Т. Шевченко назвав їх «натхненною книгою», а її авторку «кротким пророком, обличителем жестоких людей неситих».

Чому у Марко Вовчок був такий псевдонім? Є кілька теорій. Перша пояснює, що псевдонім М. Вілінська – вигадала сама, за прізвищем першого чоловіка (Маркович). Друга теорія розповідає, що псевдонім народився з вуст П. Куліша, який поєднав прізвище чоловіка Марії з її «вовчкуватістю» у спілкуванні. Сама ж письменниця свій псевдонім ненавиділа.

Марко Вовчок плідно працює перекладаючи казки Г.- К. Андерсена, твори В. Гюго, А. Мюссе, Б. Пруса та ін. Саме Марко Вовчок була одним з перших перекладачів творів Жуля Верна не тільки на своїй батьківщині, а й у Європі (всього вона переклала п’ятнадцять його романів). Останні підписувала одним словом Лобач. Жуль Верн заявив, що цілком і повністю довіряє “цій розумній, інтелігентній жінці, яка тонко відчуває і прекрасно знає французьку мову”. За кордоном Марко Вовчок пише оповідання та казки, друкуючи їх в паризькому “Журналі виховання і розваги”. Винятковий успіх мала у французького читача повість-казка Марко Вовчок «Маруся», яка з 1875 року витримала понад двадцять перевидань. Ставши однією з улюблених книжок французької дітлашні, вона була відзначена премією Французької академії і рекомендована Міністерством освіти Франції для шкільних бібліотек. Окрім того, цю повість було перекладено іншими європейськими мовами. Згодом, уже за кордоном постав другий том оповідань і повістей з народного життя. Успіх цих творів був надзвичайний, і не лише в Україні. Як свідчить Проспер Меріме: “оповідання Марко Вовчок дуже сумні. Однак я відчув у них властивість спонукати рабів потрошити своїх панів.”