Interactiv«Вишивка ,як традиційний вид декоративно – ужитковогоe image

«Вишивка ,як традиційний вид декоративно – ужиткового мистецтва»

Оберегова вишиванка

Пісня про вишиванку

Історична довідка

Орнамент – це дійсно космічна мова.

Втраченість техніки української вишивки

Умови для процесу вишивання

Це цікаво

У багатьох регіонах України ще до середини 20 ст. існував звичай вишивати нареченому сорочку. Але найвагомішою у весільному посагу була кількість сорочок самої нареченої, які вишивалися до всіх подій її майбутнього життя. Надзвичайне значення у підготовці та святкуванні весілля мали рушники, хустки та хусти. Їх використовували під час сватання — сватів перев’язували рушниками, а молодому зав’язували на ліву руку або заправляли за пояс хустку. Це була не жіноча хустка, а саме, вишита хуста. У переддень весілля увечері пекли коровай та шишки. Щоб, піднявшись, тісто не втікло з діжі, його обв’язували понад краєм діжі рушником, а щоб не пересихало, накривали хустою. Підготовлені вишиті вироби дарували дружкам, боярам, священику, діверу, свекрусі та свекру. І зараз державна реєстрація шлюбу і церковний обряд вінчання не обходиться без рушників: ними накривають вінчальні ікони, зв’язують руки молодим на знак поєднання на все життя, стелять під ноги. Хлібом-сіллю на рушнику запрошує мати нареченої молодих і гостей до хати після повернення з церкви.

Регіональні особливості оздоблення виробів вишивкою

Вишивальні техніки

Нам є чим пишатися

Результат виконаного проекту

Перегляд лекції та відео матеріалу за посиланням

Мова, костюм, їжа та житло – чотири складові, які вирізняють кожен етнос. Якщо ми їх не плекатимемо, розчинимось у глобалізованому світі. Тому потрібно створювати нові ініціативи, які консолідуватимуть народ навколо цих чотирьох стовпів. Попри етнічну та культурну різноманітність України, усіх українців єднає найвідоміший елемент традиційного одягу – вишиванка. Кажуть, раніше за орнаментом на вишиванці можна було легко визначити, з якої саме місцини походить її власник. Сьогодні до української етники є величезний інтерес і в середині країни, і з боку іноземних туристів. Для українця вишиванка – не просто одяг. Це щось дуже особливе: особисте, рідне, святе. Вишивка – як символ, який зберігає його коріння, ідентичність, розуміння себе. Це наша історія: міфологія, релігія, давнє мистецтво наших предків, душа нашого народу. Та більше того, у вишивці зашифровано наш генетичний код.

Кажуть, орнаменти вишиванки можна читати як книгу. Це справді так? – Можна сказати, що так! Вишивка є візитівкою будь-якого осередку, адже кожне село свого часу відрізнялося власною вишивкою. За допомогою орнаментів можна було визначити, звідки походить людина. Тобто сама земля породила такі орнаменти, в них відображається певний колорит.Наприклад, на Одещині під час археологічних розкопок знайшли розфарбовану глиняну фігурку, одягнену в свитку. Цікаво, що декор на ній точно відповідає сучасній подільській свиті, яка дожила до ХХ століття, хоч знахідці дві з половиною тисячі років. Це говорить про те, що костюм дійсно є виразною ознакою того чи іншого етносу, яку не можна спотворювати.Сучасні модельєри багато експериментують у сфері етнічної моди – це нормальна потреба часу. Проте, великої уваги заслуговують сучасні копії етнічного костюму, на базі яких можна робити різноманітні інтерпретації з використанням сучасних матеріалів та оздоблення.Орнамент – це дійсно космічна мова. Однакові знаки, що зустрічаються у різних місцевостях, вишиті іншими швами та кольором, не лише в Україні, а й у світі. Це говорить про те, що походження символіки космічне, а не вигадане окремим народом. Деякі наші орнаменти настільки складні, що вимагають комп’ютерної точності.

Є такі техніки української вишивки, які вже остаточно втрачені? Звісно, є ті, що вже втрачені. Але більшість просто забуті і зараз не використовуються. Ці технології відомі окремим майстрам та фахівцям, але від них мало що залежить, так як більшість людей цим не цікавиться – вишивають все хрестиком із модних журналів.Ця проблема хвилювала інтелігенцію ще у ХІХ столітті. Олена Пчілка (письменниця, мати Лесі Українки, – ред.) навіть випустила збірку "Українські узори". Вже тоді вона відзначила, що давній український стиль починає спотворюватися. Замість давніх геометричних візерунків сьогодні можемо побачити на рукавах неможливу ляпанину з безглуздістю і несмаком. Потрібно дотримуватись чистоти цього українського стилю, щоб його врятувати.Про це дуже емоційно писав професор Київського університету Св. Володимира Григорій Павлуцький. У 1927 році він видав класичну працю "Історія українського орнаменту", де вказував, що сучасне вишивання хрестиком червоними і чорними нитками до української вишивки не має жодного стосунку. Це “брокарівські” візерунки французького походження, названі на честь Генріха Брокара, який мав виробництво парфумерії в тодішній Російській імперії, а рекламу супроводжував візерунками, що були популярними у Західній Європі.

Наші бабусі досі пам’ятають багато секретів давнього ремесла. Наприклад, фарбували нитки для вишивання колись лише природними барвниками. Брали те, що було під рукою: кору, коріння, листя і квіти. Цікаво, що для закріплення кольору нитки запікали у житньому тісті – так вони не втрачали забарвлення протягом десятиліть. Дивовижно, та українським майстриням відомо близько 250 видів вишивальних швів, які базуються на 20 техніках. В Україні відомо більше ста різноманітних вишивальних швів, так званих «технік». Окремі вишивальні шви характерні тільки для певних етнографічних районів. Походження технік української вишивки різне. Такі назви, як «виколювання - а» «вирізування -б» , «затягання», відповідають манері виконання; «рушникові шви» - в» — визначаються характером виробу, який виготовляється. Чимало назв пов’язано з назвою певної етнографічної групи людей або з географічною назвою місцевості, де була створена і розвивалася та чи інша техніка, наприклад, «лемківська кіска» -г» , «кучерявий шов Гуцульщини- ґ» , «городоцький шов- д», «старо-київська гладь» та ін. У назвах технік зустрічається схожість з певними символами, явищами, предметами: «зірочка», «просо», «солов’їні вічка», «курячий брід».

Вишиванки здавна носили чоловіки, жінки і діти. Кріпаки і пани, міщани і селяни. Одягали їх у свята та на щодень. За вишиванкою можна було визначити статус та походження власника. Найдавнішими матеріалами, з яких українці виготовляли для себе вишиванки, були тканини з овечої вовни, льону та конопель. В Україні вишиванням здавна займалися майже виключно жінки. Дівчата вчилися вишивати з ранніх літ. Довгими зимовими вечорами вони переймали прийоми вишивання від старших, обмінювалися досвідом. Під час виконання роботи надавалася перевага оригінальності візерунка та добору кольорів — звичайне копіювання не цінувалося взагалі. Кожна вишивальниця прагнула змінити хоч одну деталь мотиву, що-небудь прибрати або додати, зменшити або збільшити, зробити все, щоб не було схожого виконання. Ці прагнення приводили до вдосконалення вишивальної творчості. Традиційно українці вишивкою прикрашали оточуючі їх речі та предмети, пов’язані з обрядами, календарними і сімейно-побутовими святами. Наприклад, вишиті скатертини не тільки прикрашали інтер’єр оселі, а й використовувались у багатьох ритуальних діях, пов’язаних зі столом — напередодні Різдва або Щедрого вечора. В новорічно-різдвяні свята хрещені батьки носили своїм маленьким хрещеникам, які ще не могли самостійно ходити, гостинці, загорнені у вишиті хустки. У вишитій хустці носили до церкви святити паску, яблука й мед, в неї клали «панахиду», коли в церкві поминали померлих. У ній носили «пироги» кумам та підносили хліб, запрошуючи на весілля або зустрічаючи почесних гостей. У вишиту хустку загортали хліб, виряджаючи молодих до оселі нареченого, нею накривали хліб на столі. Вишиті рушники з давніх часів і до сьогодні вважаються оберегом родини та оселі, починаючи від появи дитини. Раніше їх також використовували для захисту від негативних подій. Наприклад, мати за ніч могла вишити рушник для сина, який йшов на війну. Велику кількість рушників готували до найяскравішого родинного свята, яким було і залишається весілля. Крім цього, виготовляли вироби, декоровані вишивкою. За їхньою кількістю та якістю визначали працьовитість та вправність нареченої. Нам у спадок дісталося дивовижне багатство народної вишивки, зумовлене місцевими особливостями використання різних матеріалів, технік виконання, композицій, колориту. Уважно придивись до узорів вишивання й побачиш, що це мистецтво просте, але разом з тим у ньому відображені глибина і мудрість людської душі. Про це свідчить гобелен, виготовлений у 2010 р. із кращих зразків вишитих карт Автономної Республіки Крим та областей України, виконаних юними краєзнавцями — учасниками Всеукраїнської історико-етнографічної експедиції учнівської молоді «Україна вишивана»

Кожна вишивка є оберегом, уже потім – декором. Дуже важливий сам процес вишивання: побажання, молитви, народні пісні, які зашиваються у тканину. Тому не варто вишивати, коли ти просто дивишся телевізор, адже на цьому процесі потрібно концентруватись. Вишивка має бути живою. Коли людина в основному зайнята лише рахунком та лічбою, вона втрачає головний сакральний компонент. Не можна також пороти вишивку, адже тоді вноситься хаос. Найбільше це стосується таких сакральних речей як рушники.

Кожна вишивка є оберегом, уже потім – декором. Дуже важливий сам процес вишивання: побажання, молитви, народні пісні, які зашиваються у тканину. Тому не варто вишивати, коли ти просто дивишся телевізор, адже на цьому процесі потрібно концентруватись. Вишивка має бути живою. Коли людина в основному зайнята лише рахунком та лічбою, вона втрачає головний сакральний компонент. Не можна також пороти вишивку, адже тоді вноситься хаос. Найбільше це стосується таких сакральних речей як рушники.

Останнім часом по всій Україні шириться зацікавленість у дослідженні та відновленні старовинних самобутніх технік вишивання. Люди різного віку та професій стають справжніми подвижниками народної вишивки та мистецтва: збирають старовинні зразки, займаються їх реконструкцією, систематизують та роблять їхні новітні копії. Прикладом такої великої справи стало життя Івана Макаровича Гончара — українського скульптора, графіка, етнографа, колекціонера, який був заслуженим діячем мистецтв України та лауреатом Державної премії ім. Т. Г. Шевченка. На основі його приватної колекції, яка налічувала більше 7 тис. предметів, у Києві 1993 р. було засновано Український центр народної культури. З появою в Україні в середині 19 ст. техніки «хрестик» багато мотивів почали вишивати саме цією технікою, впровадили рослинний орнамент. Спочатку поєднували всі техніки в одній композиції, але протягом 1850 — 1890 pp. «хрестик» «переміг».

Решетилівська вишивка білим по білому на Полтавщині внесена до реєстру нематеріальної культурної та духовної спадщини ЮНЕСКО. Це унікальний пласт культури, який цікавий всьому світові. Світова спадщина ЮНЕСКО

Кожен регіон нашої країни має характерні особливості технік вишивання.

Полтавська областьДля Полтавської вишивки характерна ніжна кольорова гама, пастельні тони. Найчастіше це вишиття білим по білому геометричних орнаментів (у народі асоціювалось із морозними візерунками), а також поєднання їх з рослинними. Щоб підсилити ефект – додавали нитки попелястих кольорів. Кажуть, саме полтавська вишивка є найскладнішою зі всіх українських. «Рідною» для полтавчанок здавна була техніка лічильна гладь (лиштва). Наприклад, жіночу полтавську вишиванку можна впізнати за дуже багатим, складним, та водночас ніжним за кольорами, «тонким» оздобленням рукавів. Так, техніки вишивок Полтавської, Луганської, Харківської областей мають багато спільного з головними формами вишивок центральних областей України. Проте вишивці Полтавщини властиві й цілком своєрідні орнаменти, які вишивають здебільшого грубою ниткою, завдяки чому узори виглядають рельєфними. Лічильна гладь — полтавська родзинка. Вишивки Полтавщини потрібно довго й уважно розглядати зблизька, тільки тоді розкриваються розкіш і краса узорів, ювелірність їх виконання . Класичні зразки вишивок Полтавщини неяскраві: переважають блакитний, білий, вохристий*, світло-коричневий кольори. Та найкращими вважаються зразки, вишиті білим по білому.

Житомирська областьТехніки, які тут використовували найчастіше – це занизування та дрібний хрестик. З кольорів – поєднання синього із червоним та чорним. З геометричних фігур найпоширенішими були хрести, ромби, круги, зигзаги та особливо розетки. Ці фігури мали глибоке символічне значення, а оздоблена ними сорочка мала захищати господаря від негативного впливу. Та не менш популярні на Житомирщині квітково-рослинні орнаменти: найдавніші – барвінок і берізка, далі хміль, виноград, ружки, яблучка, листочки, які зустрічались й на інших предметах народної творчості (наприклад, писанках). Вишивки Полісся прості й чіткі за композицією. Лінія геометричного мотиву у вигляді ромбів повторюється кілька разів. Вишивка червоною ниткою по біло-сірому фону льняного полотна графічно чітка

В Україні вишивати вміли у всіх регіонах. Кожна область, інколи навіть село володіли своїми унікальними техніками вишивання. Дівчаток із наймолодшого віку привчали до вишивання. У деяких областях це ремесло любили навіть чоловіки.Атлас регіонів України за типовими для них візерунками, орнаментами і символами, техніками і кольорами Віртуальна екскурсія до музею

Чернівецька областьНайдавніші зразки вишивок, знайдені у цьому краї, були виконані одним кольором. Зооморфні мотиви вишивали білою гладдю чи дрібним хрестом, штаповкою, крученим швом. Використовували навіть срібні та золоті нитки, бісер, шовк, вовна, металеві блискітки. Характерна вишивка Заставнівського району – це поперечні смуги (2-7) дрібних геометричних елементів. Поширені жовті та світло-зелені кольори. У Кіцманському районі вишивали досить великі рослинні візерунки, зокрема букети руж; зустрічалися також птахи. Буковинська вишивка Посилання для перегляду відео матеріалу

Харківська областьЯкщо розглянути сорочки межі XIX–XX століть – на них побачимо переважно чорно-червоні кольори (у чоловічих) та різнокольорові квадрати (на жіночих). І чоловіки і жінки носили вишиванки з комірами. Ці деталі одягу обов`язково прикрашали візерунками. Вирізняє Харківщину від інших регіонів те, що орнаменти вишивок виконували саме грубою ниткою – для створення своєрідної рельєфності. Характерний для Харківської губернії мотив вишивки — «Дерево життя». Під мотивом «Дерева» знаходився або зигзагоподібний орнамент (меандр), що символізував підземну воду, або квіти, перевернуті голівками донизу, котрі символізували підземний світ. Слобожанська вишивка Посилання для перегляду матеріала

Луганська областьВідомо, що вишиванки Східного регіону мають переважно рослинні орнаменти. Особливістю луганських вишивок є поліхромні візерунки, виконані хрестиком, грубою ниткою, завдяки чому створюється враження рельєфності. Традиційним є поєднання різних за фактурою ниток, що також також додає рельєфності візерунку. Тут здавна вишивали хрестом і гладдю. Вміння вишивати на Луганщині передавалось із покоління в покоління. Цікаво, що народному ремеслу навчали дівчаток вже дошкільного віку. Бо, за традицією, на день сватання у юнки мало бути не менше 12-ти вишитих рушників.

Одеська областьНа одеську вишивку мали вплив східноподільський, молдовський та румунський способи декорування. Поширеними тут були чорні геометричні мотиви. Уставкова вишивка у вигляді композицій з 2 чи 3 рядів, доповнених жовтими або червоними смугами. Часто використовувались мотиви церковної корони, хреста та двоголового орла. Одеська вишиванка кольорова. Загалом багатство барв українських сорочок збільшується з півночі на південь.

Київська областьНа Київщині вишивали дрібні геометричні та рослинні мотиви: зірки, квіти, виноградні грона. Для жіночих сорочок обирали червоні, жовті, сині кольори, підкреслені чорним. Київська вишивка була контрастною – на білому полотні рясніли насичені кольори червоно-чорних узорів. Ажурні мережки використовували і на жіночих і чоловічих сорочках. З часом більш поширеними ставали квіткові орнаменти. Ними прикрашали навіть чоловічі вишиванки, що виглядало як масивна нагрудна прикраса. Цікавою технікою володіли майстрині Іванківського району: візерунок, яким вишивали сорочку, спершу малювався на полотні, потім контур обводився чорною ниткою, а далі зашивався іншими кольорами.

Чернігівська областьДля цього краю характерні білі вишивки. Геометричний або рослинний орнамент вишивається білими нитками або ж із украпленням червоного і чорного. Виконується дуже дрібними стібками, що нагадує бісерні вишивки, характерні для чернігівських сорочок. Використовувалися дуже тонкі нитки, що вимагало від рукодільниць надзвичайної майстерності. Щоб підсилити загальну виразність вишивки, в ній використовували два або більше типів швів: наприклад, прозорі із гладдю. Дуже популярною була й ажурна вишивка.

Сумська областьЖіночі сорочки-вишиванки Сумщини — переважно полтавського типу. Вишивка білими нитками гладдю, вирізуванням, набируванням, використання різних видів мережок. Характерні тут також багатоколірні візерунки. Це ніжне вишиття дрібним хрестиком і напівхрестиком, а також рельєфне грубою ниткою. Вишивали геометричні та рослинно-геометризовані взори. Серед зооморфних мотивів переважали птахи: орли, лебеді, качки, голуби. Полісся - Сумська область . Техніка занизування. Геометричний мотив повторюється кілька разів.

Дніпропетровська областьСтародавніми класичним техніками на Дніпропетровщині було вишиття низзю та ажурними мережками. Вишивки хрестиком здебільшого геометричні, а також рослинні, що набули геометричного характеру. Дослідники, які розглядали найстаріші колекції вишивок Дніпропетровського краю, говорили: “Такого розмаїття ромбів, хрестів, косих хрестів, свастик, зірок, трикутників, квадратів, їх поєднання, вписування одних елементів в другі.., важко собі уявити.

Кіровоградська областьНа старовинних вишивках Кіровоградщини збереглася символіка ранніх землеробів. Образ Великої богині, якій поклонялись трипільці. Зображалась у вигляді пташки і світового дерева. Також зустрічались такі цікаві символи як двоголовий орел – відображає чоловічу та жіночу сутність одночасно (звідси взяли для себе його росіяни). Пізніше поширеними були пишні різнобарвні рослинно-геометризовані орнаментальні мотиви з вазонами, квітами, листям, бутонами. Оригінальним був шов під назвою «солов’їні вічка», коли на полотні виколювались дірочки.

Херсонська областьВишивкам Херсонщини притаманний рослинно-квітковий орнамент. Він почав з`являтися на жіночих та чоловічих сорочках ще з середини XІХ століття. Одна з найпоширеніших ідеограм – “Світове дерево”, це образ прародительки – Матері-Землі. Частими були також символічні зображення тварин: зозулі, півня, коня та оленя. Старовинні херсонські сорочки часто вишивали чорними нитками. Побутувала на Херсонщині й вишивка білим по білому.

Черкаська областьЧеркащина – це дуже красива витончена вишивка, яка потребувала неабиякого вміння та великих затрат часу. Дрібні стібки утворювали складний переважно геометричний візерунок. Відмінним від решти регіонів тут було горизонтальне розміщення узорних ліній на рукавах жіночих сорочок. Свою особливу вишивку мало відоме село Суботів. Тут любили золотисті відтінки: від жовтого до вишневого. У південних районах Чернігівщини вишивали основним білим із дрібним вкрапленням червоного та чорного кольорів.

Вінницька областьВелике багатство технік вишивання характерно для Вінницької області: низь, хрестик, вишивка штапівкою, настилання, верхошов (верхоплут), зерновий вивід, вирізування; різноманітні види чорних, білих і кольорових мережок. Більшість автентичних сорочок Вінничини оброблені саме низинкою. Поряд з основними швами застосовуються і допоміжні — вишивка штапівкою, шов «уперед голкою», контурні шви, якими обрамляють і з’єднують окремі елементи композиції. Темно-вишнева та червоно-чорна гами, де домінував чорний. Ритмічне чергування двох кольорів у квадратах. Улюбленим був колір стиглого жита у поєднанні із чорним. Додавали також невеликі зелені і жовті елементи. Поділля – Вінницька область Подільська вишивка .Велике багатство технік вишивання характерне для Вінниччини: низь, хрестик, стебнівка, насилування,верхоплут, зерновий вивід, вирізування; різноманітні види чорних, білих та кольорових мережок. Поряд з основними швами застосовуються й допоміжні – штапівка, стебнівка, контурні шви, якими обрамляють та з’єднують окремі елементи композиції. Своєрідним центром мистецького вишивання на Поділлі є село Клембівка. Клембівчанки одні з перших на Україні одержали звання майстрів народної творчості. Художні вироби фабрики «Жіноча праця» відомі у всьому світі, вони експонуються на різних виставках та міжнародних ярмарках, неодноразово їм було присуджено золоті медалі .

Хмельницька областьВ орнаментах подільських вишивок переважає один колір — чорний з великим або меншим украпленням червоного, синього, жовтого або зеленого. Найпоширеніші одноколірні (червоні і чорні) вишиванки, рідше — дво — і триколірні. Для Хмельниччини характерною була техніка вирізування. Геометричний орнамент із простих прямих, скісних, ламаних, зубчатих ліній. Строго геометрична низь. Поділля – Хмельницька область.

Львівська областьЛьвівська вишивка має свою особливість: білий простір між елементами малюнка, завдяки чому сорочка виглядає прозорою і легкою. Львівські вишивки, виконані переважно хрестиком та стебнівкою, нагадують тонке мереживо. Дрібна павутинка квіток чорного кольору, поєднаного із червоним, жовтим, зеленим та синім. Яворівський район мав свою унікальну техніку: дрібні елементи складали з окремих фігурок: сосонок, клинців, кривульок…, вишитих різнобарвними нитками: блакитною, синьою, зеленою. У жіночих сорочках вишивали манжети рукавів та самі рукави, на грудях робили невеличкий виріз.

Івано-Франківська областьВишивки Івано-Франківщини прикрашають чіткі геометричні фігури, які часто з`єднуються в одну широку лінію, утворюючи динамічний орнамент. Старовинними місцевими техніками є “колення” і “кручення”, які є досить складними у виконанні. На Івано-Франківщині завжди пишно декорували рукави. На одній сорочці поєднували багато технік вишивання: від “білих по білому” до “писаних” – суцільно “замальованих” нитками елементів. Особливими є вишивки села Космач. Яскраві жіночі сорочки з горизонтальними уставками, на яких переважає красива осіння гама. А от снятинські сорочки славились “рукавами-червонянками”, вишитими бавовняними нитками. Цікавими були покутські вишиванки. Чого варті лише місцеві назви візерунків: кучері звіздаті, чубаті, вусаті цілі, клинчасті головочки, зерняткові, чубаті, черковці, сливкові…

Закарпатська областьЗакарпатська вишивка – це дуже різнобарвна та густа вишивка – традиційними тут були більше десятка кольорів. Чи не кожне село тут мало свою «улюблену» гаму: від чорно-фіолетової та вишневої до зелено-голубої. Якщо червоний поєднувався з чорним – при цьому один колір обов`язково виділявся. Найпоширеніші техніки: низинка, кучерявий стіб, пряма та коса гладь… Основні фігури – ромб, який прикрашався іншими елементами – і так звані кривульки (зиґзаґ). Найдавніша закарпатська вишивка – це геометричні форми, та вже у ХХ столітті сюди проникають рослинні мотиви.

Миколаївська областьЖіночі сорочки цього регіону України були особливими. Їх вирізняли чотирикутний виріз довкола шиї та вільні, без зборок у зап`ясті рукави. Сильно стилізовані рослинні мотиви. Це сосонки, дубове листя і шишки хмелю, різноманітні квіти та квітучі гілки. Цікаво, що такий елемент як лінія, що використовувався як розмежувальний компонент вишивки був символом землі або межі між добром і злом. Не менш популярними були зооморфні мотиви.

Донецька областьГама кольорів тепла вирізняє донецьку вишивку від інших. В ній багато сонця. В ній більше червоного, ніж чорного. Орнаменти яскраві, чорно-червоні на світлому (білому) тлі. Якщо були рослинні мотиви – то це пишні квіти, цілі букети і дерева. Зображали й птахів. (На весільних рушниках, наприклад, птахи сприймаються як елемент чарівності, казковості). На Донеччині вишивали різними техніками, окрім хіба що яворівки і низинки. Кольори ниток, якими вишивали жіночі й чоловічі сорочки – традиційно червоний, чорний і білий. Оздоблювали рукави, рідше коміри та поділ.

Запорізька областьВідомою на всю Україну була чоловіча так звана чумацька сорочка – з широкими рукавами, де вишивкою оздоблювався лише комір. (Цікаво, що такий рукав служив своєрідним прапором для подачі сигналу при переправі через дніпровські пороги). Чумацькі сорочки завжди добірно вишивалися. Комір здебільшого — лиштвою, пазуха — вирізуванням, а рукава вирізуванням з лиштвою. У Запорізькій області використовували всі основні геометричні фігури та їхні поєднання: кола (символи сонця) в середині яких розміщуються розетки, складені з ромбів; ромби можуть бути однією фігурою та поділені на частини, також з крапками посередині.

АР КримКримські татарки теж любили вишивати. Природно, що їхня вишивка відрізняється від більшості типових на материковій Україні. Важливими тут є контрасти (які можна побачити й на народному верхньому одязі). Вони часто використовують квітчасті орнаменти з ніжними кольорами, правильно підбираючи кожну квітку. Головні знаки, використовувані майстрами тут такі: жіночій знак — вигнута гілка (егрі дал) — означає мінливість, динамічність, розвиток. Чоловічий — родове дерево — надійність, стійкість та сила. Гвоздика – літня людина. Тюльпани символізують молодих хлопчаків, а рози – жінок. Є також символ «марам», який досить часто зустрічається на вишивці і орнаментах, особливо головних покривалах і поясах з широкої вовняної тканини (учк’урах) – це «дерево життя».

Рівенська областьУ вишивці домінували прості геометричні візерунки червоного кольору з добавкою синього. Жіночі сорочки часто вишиваються тільки червоною заполоччю та дуже простим орнаментом. Червоною ниткою на білому-сірому тлі льняної полотнини. Характерні вишивальні техніки занизування, верхоплут, настилування. Вишивка цього регіону — вишукано проста та чітка за композицією. Домінуючим є найдавніший монохромний (одноколірний) геометрич­ний орнамент.

Тернопільська областьУ більшості районів Тернопільщини майстрині віддавали перевагу геометричним узорам. Насичені темні кольори. Особливо на Борщівщині – регіоні, який прославився на весь світ саме своїми унікальними вишиванками. Це зашиті повністю рукави із сильним переважанням чорного кольору (що символізує трагічні сторінки історії краю), також поздовжні косі смуги з повторюваними елементами. Також мотив калини – один з улюблених на Тернопільщині. Ягідні галузки часто зображали між двома пташками. Типовою тут була вишивка вовняними нитками. Тернопільські візерунки чіткі, контрастні, з об`ємними елементами.

Волинська областьВолинська вишивка проста та вишукана водночас. Для цього краю характерним є ритмічне повторення різних геометричних фігур: зірок, ромбів, ламаних ліній. Дрібні елементи, що вписувались один в одний, переплітаючись, утворювали гармонійний візерунок. З усіх кольорів переважав червоний, також вишивали синім і чорним. Суто західноволинським прийомом було розміщення вузької смужки вишивки на згині рукава при манжеті. Крім хрестика, поширеним було занизування – дуже давня техніка, що імітує човникове ткацтво, створюючи чіткі та прості композиції.

Пройти опитування по вивченій темі