Copy - "Ми вдячні вам за мирне небо"

Приклади участі українців у бойових діях у складі збройних сил СРСР Іван Кожедуб Найбільш результативним асом-винищувачем Антигітлерівської коаліції був радянський льотчик, українець Іван Кожедуб. На його рахунку – 64 збиті ворожі літаки. Іван Кожедуб народився 8 червня 1920 року в у селі Ображіївка на Сумщині. Після семирічки навчався у школі робітничої молоді в Шостці. Восени 1936 року Іван вступив до Шосткинського хіміко-технологічного технікуму, одночасно займався в місцевому аероклубі. У 1940 році Івана призвали до Червоної армії. Ще до початку німецько-радянської війни СРСР брав активну участь у низці збройних конфліктів – від Монголії до Фінляндії. Однак у цих боях Кожедубу не довелося брати участі. В 1941 році він закінчив Чугуївську військову авіаційну школу льотчиків і залишився в ній інструктором. Після нападу Німеччини на Радянський Союз особовий склад та курсантів школи евакуювали до Казахстану. Очевидно, керівництво вирішило, що Кожедуб ще неготовий боротися з Люфтваффе. Все ж після численних рапортів Івана з проханням відправити його на фронт командування погодилось. Свій перший бойовий виліт Кожедуб здійснив 26 березня 1943 року, але невдало: його Ла-5 отримав пошкодження в бою, а при поверненні ще й був випадково обстріляний своїми зенітниками. З великими труднощами льотчик довів свій винищувач до аеродрому. Місяць літав на старих машинах, поки не отримав новий Ла-5. Пізніше він літав на винищувачах Ла-5ФН та Ла-7. Бойовий рахунок молодший лейтенант Кожедуб відкрив 6 липня 1943-го під час битви на Курській дузі: збив бомбардувальник Ju 87. Половину своїх перемог Кожедуб здобув у боях в ході вигнання нацистських окупантів з України: битви за Дніпро, Нижньодніпровської, Корсунь-Шевченківської та Умансько-Ботошанської наступальних операцій, повітряної битви на ближніх підступах до Румунії в травні-червні 1944 року. Його літак відзначився також під час Білоруської, Прибалтійської, Вісло-Одерської, Східно-Померанської, Берлінської наступальних операцій. Серед літаків, збитих гвардії майором Кожедубом, – винищувачі (Bf 109, Fw 190), бомбардувальники (Ju 87, He 111), штурмовики (Hs 129). 15 лютого 1945 року у повітряному бою над Франкфуртом-на-Одері Кожедуб вперше в історії збив реактивний винищувач – Me 262. Сам український ас жодного разу не був збитий. Після війни Кожедуб служив на командних посадах у Військово-Повітряних Силах СРСР, у 1950–1953 роках командував авіадивізією, що воювала в Північній Кореї. У 1985 році йому присвоїли військове звання маршала авіації. Кожедуб став одним з трьох тричі Героїв Радянського Союзу за весь час існування цієї нагороди. Він помер 8 серпня 1991 року, і був похований у Москві. Амет-Хан Султан Кримські татари – народ, який пережив особливо важкі випробування під час Другої світової війни: мобілізація і втрати від бойових дій; повна окупація ворогом, що тривала два з половиною роки; врешті, облудне звинувачення у зраді і тотальна депортація з позбавленням громадянських прав. Радянський тоталітарний режим не став зважати навіть не те, що цей маленький багатостраждальний народ під час війни дав героя світового рівня – аса-винищувача Амет-Хана Султана. Амет-Хан Султан народився 25 жовтня 1920 року у Криму в Алупці. Його батько був родом з Дагестану, лакцем за національністю, а мати – кримською татаркою. Себе Амет-Хан вважав кримським татарином і завжди так записував у всіх анкетах. Цікава історія пов’язана з іменем героя. Його батька звали Султан. По-батькові стало прізвищем, а назвали майбутнього аса на честь діда Амедханом. Кримськотатарська родина називала хлопчика Аметом. З часом ім’я стали записувати як Амет-Хан. Вже з 1943 року в усіх документах Султан писали як ім’я, натомість, Амет-Хан як прізвище. Достеменно причина цього невідома. Висловлюють припущення, ніби така зміна знадобилася, щоб вберегти родину від репресій після звільнення Криму з-під окупації. Амет-Хана навчили бути льотчиком у Качинському авіаційному училищі неподалік Севастополя. У 1940 році випускника училища спрямували на службу в Бессарабії, яку Сталін щойно відібрав у Румунії. Пілот-винищувач Амет-Хан Султан брав участь у повітряних боях із перших днів німецького вторгнення до СРСР. Закінчив війну в небі над переможеним Берліном. Він здійснив 603 бойові вильоти; у 130 повітряних боях особисто збив 30 ворожих літаків, а ще 19 – у групових битвах. Двічі нагороджений зіркою Героя Радянського Союзу. Протягом майже року війни йому не вдавалося збити жодного ворожого літака. Перший успіх трапився 31 травня у небі над російським Ярославлем. На ленд-лізівському «Харрікейні» Амет-Хан атакував німецький «Юнкерс-88». У запалі бою він використав весь боєкомплект, але не зміг поцілити бомбардувальник. Тоді, щоб не змарнувати шанс, Амет-Хан таранив німця. В результаті удару «Харрікейн» застряг у «Юнкерсі». Обидва літаки вийшли з ладу, тож Амет-Хан скористався парашутом. Цей повітряний бій став першим, але найяскравішим у біографії майбутнього аса. Під час Сталінградської битви Амет-Хан воював у спеціально створеному 9-му гвардійському винищувальному авіаційному полку. Це була еліта радянської авіації. Полк складався виключно з асів. У розпалі напружених боїв, вдруге і востаннє протягом війни Амет-Хану довелося рятуватися на парашуті. Амет-Хан Султан брав участь у боях за рідний Крим. У травні 1944 року йому дали відпустку, щоб провідати родину в Алупці. За збігом обставин, саме тоді розпочалася операція з депортації кримськотатарського народу. Під час перебування у батьків пілот довідався, що його брата Імрана заарештовано за «пособництво окупантам». Тільки заступництво високого армійського начальства врятувало рідних Амет-Хана. Після завершення війни Амет-Хан Султан працював льотчиком-випробувачем Льотно-дослідного інституту. Влаштуватися туди було не просто. Заважала національність – кримський татарин. Кримські татари вважалися народом-зрадником, ім’я яких мало бути викреслене з історії. Хоча Амет-Хан міг вказувати в анкетах національність свого батька, але принципово не став цього робити. Врешті допомогла протекція друзів і ас-винищувач став пілотом-випробувачем. За 23 роки він провів випробовування більше 170 літаків, допомагав у реалізації космічної програми СРСР. 1 лютого 1971 року герой загинув під час здійснення випробувального польоту літаючої лабораторії Ту-16ЛЛ, поховали його у Москві. Підписанням 2 вересня 1945 р. Акту капітуляції Японії було завершено Другу світову війну. Від імені Радянського Верховного Головнокомандування цей документ скріпив своїм підписом легендарний українець, визначний полководець генерал-лейтенант Кузьма Миколайович Дерев’янко. К.М. Дерев’янко народився 14 листопада 1904 р. у селі Косенівка Уманського повіту Київської губернії (нині Уманський район Черкаської області). Його батько — Микола Кирилович – був каменотесом. За активну участь у революційних подіях 1905-1907 рр. М.Дерев’янка арештували і заслали на північ Росії — у Великий Устюг. Його дружина Секлета Герасимівна із синами — трирічним Кузьмою, його братом Степаном, дочкою Зіною — поїхала слідом за чоловіком. Лише через п’ять років їм дозволили повернутись в свою рідну Косенівку. Восени 1912 р. Кузьма пішов у місцеву церковноприходську школу. А в 1917 р., зібравши останні копійки, батьки відправили здібного хлопця навчатися в Першу українську гімназію ім. Бориса Грінченка в Умані. Нужда не раз заставляла Кузьму переривати навчання, щоб допомогти сім’ї заробити на життя. З третього класу через злидні він був вимушений покинути гімназію і разом із батьком працював каменотесом в гранітних кар’єрах і на будовах Шевченкового краю. У 1922 р. з торбинкою, де лежали нехитрі харчі, приготовлені мамою, і «Кобзар» його улюбленого Тараса Шевченка, в штанях з домотканого полотна, пофарбованого бузиною, юнак вирушив до Київської військової школи. Після розформування останньої, Дерев’янка в числі найбільш здібних курсантів переводять для подальшого продовження навчання у Харківську школу червоних старшин імені ВУЦВК. Там він, зокрема, оволодів японською мовою. Після навчання — командир взводу, роти, помічник начальника штабу полку, помічник начальника відділу Українського військового округу. Але невдовзі за наклепницькими доносами К.М. Дерев’янка звинуватили, як «ворога народу», що приховав своє походження із сім’ї експлуататорів-куркулів, будинок яких мав (на підставі чого звинуватили) кам’яну огорожу. Над офіцером нависла смертельна небезпека потрапити у жорна сталінських репресій, які прокочувались по армії. Але комісія, яка займалася справою Дерев’янка та відвідала Косенівку, побачила, що після смерті батька у 1935 р. матір Кузьми та його семеро братів і сестер ледь зводять кінці з кінцями. У червні 1941 р. К. Дерев’янко був призначений начальником розвідвідділу Північно-Західного фронту, особисто вів глибоку розвідку і військові операції в тилу фашистів. Так, в середині серпня 1941 р. він очолив рейд в тил гітлерівців, у ході якого з полону в концтаборі під Старою Русою було звільнено багато бійців. У 1942 р. він призначається начальником штабу 53-ї армії. З літа 1943 р. у складі Степового фронту бере участь у Курській битві, звільненні Харкова. З грудня 1943 року Дерев’янко як начальник штабу 57-ї армії, а потім — 4-ї гвардійської армії бере участь у битві за Дніпро. Він зробив значний внесок в успішне завершення «маленького Сталінграду» - Корсунь-Шевченківської битви. Зокрема, добре спрямованим ударом гвардійців в районі Шендерівки і Лисянки було знищено німецьке угруповання Штеммермана, яке намагалося вирватися з оточення. Очолений Дерев’янком штаб армії вміло організовував розгром гітлерівців в ході Яссо-Кишинівської операції, під час прориву оголошеної Гітлером «неприступною» оборонної лінії «Маргарита» в районі озера Балатон в Угорщині, звільнення Будапешта і Відня. Після закінчення війни в Європі К.М. Дерев’янко представляв СРСР у Союзній раді по Австрії. Влітку 1945 р. К.М. Дерев’янко був призначений представником радянського Верховного Головнокомандування при штабі Союзних військ на Тихому океані на чолі зі знаменитим американським генералом Д. Макартуром, які вели війну з японськими агресорами. Після тривалого перельоту Дерев’янко прибуває до штабу Союзних військ в Манілі (Філіппіни). Коли підійшов час підписувати Акт капітуляції Японії, саме йому було доручено зробити це від імені СРСР, хоча до такої місії готувалися й інші. Під час вибору було враховано військові заслуги К. Дерев’янка, знання англійської та японської мов. 30 серпня 1945 року К.М. Дерев’янко разом з Д. Макартуром літаком прибув до Японії. 2 вересня 1945 року до американського лінкору «Міссурі», який стояв в Токійській затоці, підійшов катер з найвищими військовими чинами Японії (уповноважений імператора Японії, міністр закордонних справ М. Сігеміцу, за ним начальник генерального штабу І. Умедзу). Був підписаний Акт про безперечну капітуляцію Японії. У січні 1946 р. Кузьма Миколайович Дерев’янко був призначений представником СРСР в Союзній раді в Токіо. Але внаслідок ядерного опромінення, одержаного під час відвідання Хіросіми і Нагасакі, неухильно погіршувалося його здоров’я. 30 грудня 1954 р. він помер у лікарні Москви від раку підшлункової залози. Приклади участі українців у бойових діях у збройних силах США У 1945 році Пулітцерівську премію за кращу фотографію отримала світлина кореспондента Associated Press Джо Розенталя «Підняття прапору над Іводзімою». Зображення виявилося настільки популярним, що стало основою для скульптурної композиції Меморіалу Корпусу морської піхоти США біля Арлінгтонського національного кладовища. На фотографії – п’ятеро морських піхотинців та один санітарний інструктор ВМС США встановлюють американський прапор на горі Сурібаті. Найстаршим за званням серед них був сержант Майкл Стренк. Майкл Стренк народився 10 листопада 1919 року в селі Орябина на Пряшівщині (тепер Словаччина). Батьки Міхала були лемками, яких у ті часи разом з усіма західними українцями називали русинами. У серпні 1922-го родина емігрували до Сполучених Штатів і оселилися в Пенсільванії. Відтоді Міхал став американцем Майклом. Після школи Стренк приєднався до Цивільного корпусу охорони довкілля – установи, яка організовувала безробітних та малозабезпечених американців у табори, що здійснювали громадські роботи, реалізовували масштабні інфраструктурні проекти на замовлення уряду. На цій роботі Майкл пропрацював 18 місяців, протягом яких звик до носіння службової форми та дисципліни. З початком Другої світової війни багато американської молоді зголосилися добровольцями до війська. Завдяки міцній статурі Майкла зарахували до Корпусу морської піхоти у Пітсбурзі. Це сталося 6 жовтня 1939 р. Але тільки після атаки японського флоту Перл-Харбору 7 грудня 1941 р. США офіційно приєдналися до Антигітлерівської коаліції. Основним театром бойових дій війни для США був Тихий океан. Тут з квітня 1942 р. воював сержант Стренк. У складі елітного підрозділу морських рейдерів, сформованого для виконання наступальних і диверсійних операцій, Майкл Стренк брав участь у важких боях з японцями на Соломонових островах і на острові Бугенвіль. Восени 1944 р. командування Тихоокеанського флоту США почало планувати захоплення острова Іводзіма, де знаходився стратегічний японський аеродром. Контроль над летовищем дозволив би американцям здійснювати інтенсивні бомбардування головних островів Японії. Саме тому 16 лютого 1945 р. за Іводзіму розгорнулися особливо запеклі бої. Під час операції 5-та дивізія морської піхоти, де служив Майкл Стренк, стала головною ударною силою. 23 лютого 1945 р. шість американців на чолі зі Стренком встановили прапор США на панівній висоті острова – горі Сурібаті. Саме цей момент зафіксував фотограф Джо Розенталь. Пізніше троє учасників цієї події, яким вдалося вижити, повернулися до США, де їх зустріли як національних героїв. Але серед них не було Майкла. 1 березня 1945 р. він загинув на Іводзімі від артилерійського вогню. Бої на острові не припинялися до кінця цього місяця. За свою службу українець був нагороджений Бронзовою Зіркою, медаллю Пурпурове серце та іншими високими нагородами. Пам’ять про земляка зберігають і на Закарпатті. У 2015 році в Ужгороді встановлено міні-скульптуру Майклу Стренку Приклади участі українців у бойових діях в арміях Великої Британії та Канади, підпіллі Франції Пітер Дмитрук народився 27 травня 1920 року в Канаді, єдиний син в родині українських емігрантів, що мешкала у містечку Віньярд у Саскачевані. Канада – британський домініон – вступила у Другу світову війну у вересні 1939 р. У липні 1941 р. Пітер Дмитрук пішов добровольцем до Королівських військово-повітряних сил. Через рік отримав спеціальність стрільця бомбардувальника та звання сержанта. Для проходження служби його відправили до 405-ї ескадрильї, що базувалася у Великій Британії і здійснювала нічні бомбардування німецьких позицій в окупованій Європі. 12 березня 1943 р. його літак був збитий під час повернення на базу з чергового завдання. Пітер врятувався на парашуті та приземлився на схід від Парижу. Деякий час він переховувався від патрулів у лісі та у місцевих мешканців, доки селяни не привели його до партизанського табору. Французи запропонували пілоту переправити його підпільними шляхами через Піренеї до нейтральної Іспанії. Але Пітер вирішив залишитися та боротися у лавах руху Опору за вільну Європу. Відважний українець став бійцем Першого корпусу макі в провінції Овернь. Він допомагав вчорашнім фермерам опанувати стрілецьку зброю і, незважаючи на мовні труднощі, відзначався товариськістю і балакучістю. Французькі побратими називали його «П’єр-канадець». 9 грудня 1943 р. загін макі атакував німецький залізничний ешелон поблизу містечка Ле-Мартр-де-Вейр. Напад завершився успішно, але ворожі кулемети забрали життя одного партизана. Ним виявився Пітер, який повертався з іншої операції та випадково проходив повз залізничної станції. За іншою версією, у цей день він потрапив у полон і був після допиту розстріляний. Родина Пітера тільки через рік дізналася про його долю. Французи вшанували Пітера Дмитрука, нагородивши Військовим хрестом. У містечку Ле-Мартр-де-Вейр, де загинув герой, його іменем названо вулицю, а мешканці щорічно відзначають пам’ять іноземця. У Канаді Дмитруку присуджена відзнака «Нагорода будівничих нації», котрої удостоюються видатні громадяни-емігранти.