Want to make creations as awesome as this one?

Transcript

Онлайн-квест
до
Дня козацтва

Запорозька Січ

Запорізька Січ — укріплений осередок нереєстрового Війська Запорозького Низового другої половини XVI — кінця XVIII століття, що був розташований за порогами Дніпра. Збереглися відомості про сім Запорозьких Січей, які наслідували одна одну.

Козаки — учасники самоврядних чоловічих військових, згодом і територіальних громад, спільнота людей такої самоназви, що з 15 століття фіксуються джерелами у степах Східної Європи, зокрема Подніпров'я, на теренах Дикого поля (Великого Лугу, Дніпровського пониззя). Хоча вважається, що основним заняттям козаків була військова справа, при більш уважному дослідженні помічаємо, що козаки та їхні нащадки встигли себе проявити практично в усіх сферах суспільного життя, яке відоме за військово-прикладною сферою (охорона й патрулювання торгових шляхів, морські рейди на чайках проти турецького флоту в Криму та Чорному морі, захист українських земель від татарських «полювань на рабів», участь у військових кампаніях сусідніх володарів та захист кордонів сусідніх держав) а також у ремісництві, полюванні, землеробстві, науці тощо. Серед козаків зустрічаємо людей доволі творчо і нестандартно мислячих (господарників, вчителів, художників, музикантів, вчених, філософів, економістів, священнослужителів). У 17 столітті козаки були організовані в дві воєнні державні формації — Військо Запорозьке та Донське військо. Згодом 1764 року імператриця Російської імперії Катерина II заборонила та знищила Військо Запорозьке, а Донське військо на початку 18 століття було інкорпоровано до складу військово-політичної структури Російської імперії. Остання поступово ліквідувала козацькі права і автономії шляхом залучення козацької верхівки до дворянського стану (сословія), нищенням козацьких самостійницьких осередків, зросійщенням. На середину 19 століття в Росії існувало 11 козацьких військ, що були розташовані в прикордонних зонах Кавказу та Сибіру. Після створення СРСР революційна більшовицька (комуністична) влада взяла курс на ліквідацію існуючих суспільних станів і форм власності, внаслідок чого натрапила на затятий спротив представників козачого стану, і тому фактично його фізично винищила у ході розкозачення, репресій та Голодомору на теренах колишніх козачих земель

Козаки

пароль до наступного слайду: козак

Богдан Хмельницький (27 грудня 1595 — 27 липня 1657) — очільник Гетьманщини (1648–1657). Керівник Хмельниччини — повстання проти зловживань коронної шляхти в Україні, котре переросло у загальну, очолену козацтвом, визвольну війну проти Речі Посполитої. Представник роду Хмельницьких. Підняв українські землі на визвольну війну проти Речі Посполитої у 1648-1657 роках. Заявив, що його мета - звільнення всього українського народу від польської неволі та об'єднання українських земель у незалежну державу.Щоб вистояти в боротьбі з Річчю Посполитою і Османською імперією, підписав з Москвою Переяславські домовленості у 1654 році, які гарантували Україні, в першу чергу, військову допомогу з боку Росії.

Укладаючи договір, гетьман не передбачив стратегічної поразки від "обіймів" Москви, яка, почала вважати українські землі "своїми", насаджуючи своїх воєвод і свої порядки, призначаючи своїх гетьманів. В підсумку після смерті Богдана Хмельницького на українських землях почалася 30-річна "Руїна" (1657-1687). 10 гетьманів після його смерті безуспішно намагалися позбутися влади Москви.
Помер Хмельницький 6 серпня 1657 в Чигирині. Похований у Суботові, в Іллінській церкві, збудованій його коштом.

Богдан Хмельницький

Іван Степанович Мазепа (20 березня 1639, Мазепинці) — голова козацької держави на Лівобережній (1687–1704) і всій Наддніпрянській Україні (1704–1709). Зробив великий внесок до економічно-культурного розвитку Лівобережжя. Перебуваючи під патронатом московського царя Петра I, проводив курс на відновлення козацької держави з кордонами часів Хмельниччини. Кавалер орденів Андрія Первозваного (1700) і Білого Орла (1705). Тривалий час формально підтримував Московське царство у Північній війні зі Шведською імперією, проте 1708 року став на бік шведів. Після поразки під Полтавою був вимушений переселитись до Молдовського князівства.

Втікаючи після поразки від переслідування московської кінноти, Мазепа і Карл XII знайшли притулок у Молдовському князівстві, що належало Османській імперії. Тут, біля міста Бендери у селі Варниця, 21 або 22 вересня 1709 року Іван Мазепа помер і був похований. Згодом перепохований у Галаці (нині Румунія). Через два роки османські мародери зруйнували могилу. Згодом козаки перепоховали тіло гетьмана.

Іван Мазепа

Іван Виговський — Вступив до кварцяного війська Речі Посполитої, де потім став ротмістром. На початку Хмельниччини брав участь у битві під Жовтими водами на боці польських військ. У ході битви потрапив до татарського полону, але був викуплений гетьманом Богданом Хмельницьким. Брав участь у воєнних операціях при Пилявцях, під Збаражем та Зборовом, Берестечком, Батогом, Жванцем, Охматовом та Львово. Займався брав участь в укладанні Зборівського, Білоцерківського та Переяславського договорів. 26 серпня 1657 року обраний на Чигиринській раді новим гетьманом до часу повноліття Юрія, а 26 жовтня знову переобраний гетьманом на загальновійськовій раді в Корсуні. Вступив у конфлікт із Запорозькою Січчю та Полтавським полком, який вилився у заколот під проводом Мартина Пушкаря і Якова Барабаша. Як і опоненти, намагався, залучити на свій бік московський уряд. 31 травня 1658 розбив заколотників і жорстоко покарав полтавську старшину, однак не зміг спинити подальші виступи опозиції, що поклали початок Руїні. В умовах загрози війни з Московією, яка виступила на боці антигетьманських сил, у 1658 уклав Гадяцький договір із Річчю Посполитою, за яким козацька Україна перетворювалася на Велике князівство Руське — третю складову Речі Посполитої. За договором проголошувався Гетьманом військ Руських і чигиринським старостою. Під час козацько-московської війни 1658-1659 вщент розбив московитів у битві під Конотопом за допомоги кримського хана Мехмеда IV. Проте поступово втратив підтримку оточення через невдоволення козаків Гадяцьким договором. У вересні 1659 передав булаву Юрієві Хмельницькому, після чого виїхав до Речі Посполитої. Решту життя провів на Волині та Галичині, обіймаючи посаду київського воєводи (1659—1664). Був одним із таємних співорганізаторів антипольського повстання, що спалахнуло в 1664 на Правобережній Україні під проводом Дмитра Сулими. Арештований поляками і козаками гетьмана Павла Мошковського «Тетері». Страчений у ніч з 16 на 17 березня поблизу села Вільховець.

Іван Виговський

Вітаємо! Ви пройшли квест!