Наш край в другій половині ХІХ – на початку ХХст.

У 1790 році було складено регулярний план міста (архітектори Іван Старов, Іван Князєв та Франц де Воллан) з прямокутною сіткою вулиць та центральною площею на перехресті двох головних магістралей. До прикметних архітектурно-історичних пам'яток міста належать:

• Штаб командувача Чорноморським флотом (1793 рік; архітектор Петро Неєлов) — нині це Музей суднобудування і флоту;
• Комплекс будівель Морського відомства;
• Олександрівська чоловіча гімназія;
• Старофлотські казарми;
• Свято-Микільський соборний храм (1817 рік);
• Офіцерське зібрання (1824 рік; архітектор Рулєв);
• Обсерваторія Чорноморського флоту (1827 рік; архітектор Федір Вунш) — нині це Миколаївська астрономічна обсерваторія;
• кафедральний собор Свято-Різдва Богородиці (1800—28);
• Костел святого Йосипа (1891–1895; архітектор Владислав Домбровський);
• Яхт-клуб (1904 рік; архітектор Леопольд Роде);
• Миколаївська кенаса — культова споруда караїмів;
• Миколаївська синагога (1877).
• Станція телеграфної лінії Лондон-Делі (кінець XIX-го — початок XX-го ст.)

За Російської імперії: заснування і розвиток містаПанорама південної частини міста. Листівка.У 1-й половині XVIII століття більша частина Південного Побужжя залишалася малозаселеною. З історії відомо, що першими спорудами середини XVIII століття були на півострові кузня та житловий будинок запорожців біля поромної переправи через гирло Інгулу. На території сучасного Миколаєва існували поселення ще до початку будівництва верфі. На одній із карт, датованій 1783 р., є напис «Рушериновка». На іншій карті, ще мабуть ранішого походження, у південній і південно-східній частині півострова є три крапки і напис «Рибачая», що вказує на рибацькі хижки, або як тоді називали «рибзаводи». На цій же карті скорописом було написано: «Кут Хлюща», що явно свідчить, що ця місцевість була освоєна запорожцями. Поштовхом для подальшого заселення краю став вихід Російської імперії, внаслідок російських воєн з Османською імперією, до Чорного моря — за Кючук-Кайнарджийською мирною угодою 1774 року Вітовка разом з землями між Дніпром і Південним Бугом відійшла до Росії. У Вітовці було влаштовано шпиталь, де лікували цілющою водою з джерел і місцевими травами. Під час російсько-турецької війни 1788 року у Вітовці базувалася ескадра запорозьких чайок Лиманської флотилії Чорноморського козацтва під проводом кошового отамана Сидора Білого. Також у Вітовці стояли частини Бузького єгерського корпусу під командуванням Михайла Кутузова. 1789 року Григорій Потьомкін перейменував Вітовку на Богоявленськ, з причини цілющих джерел води, які були «даром Божим». Тут же було зведено нову Богоявленську церкву. Також Потьомкін побудував собі будинок, у який постійно навідувався, навіть коли був у справах у Херсоні. Вигляд міста з Царської пристані, ХІХ століття.Від кінця XVIII ст. територія нинішньої Миколаївщини, як і всього Північного Причорномор'я, активно колонізується. У заселенні регіону брали участь представники багатьох народностей. І хоча характерною рисою Півдня була поліетнічність, проте основна маса населення складалася з етнічних українців — крім тих, що жили тут здавна, сюди прибували українські переселенці з Полтавської, Чернігівської, Київської та інших губерній. Генеральний план міста, 1855Місто Миколаїв було закладене 1789 року князем Григорієм Потьомкіним на півострові при злитті Інгулу та Бугу як флотське і корабельне місто. Першим громадянином міста став підприємець, військовий діяч і будівничий Михайло Фалєєв. Саме ордер № 1065 від 9 вересня 1789 року для нього і є першою документальною згадкою сучасної назви міста: Будинок міської думи наприкінці XIX ст.Назву місто корабелів отримало на честь покровителя мореплавців Святого Миколая. Також існує версія, що місто найменовано на честь перемоги російських військ 1788 року під час взяття османської фортеці Очаків, що збіглася з Днем Миколая. Будувалося місто за спеціально складеним російським архітектором Іваном Старовим планом — з прямими вулицями і кварталами правильної форми. Життя Миколаєва було повністю підпорядковане суднобудуванню і флоту. Майже сто років тут перебував штаб Чорноморського флоту. За губернаторства О. Грейга у 1-й третині XIX ст. у Миколаєві вперше було здійснено спробу збудувати водогін, почалася прокладка кам'яних тротуарів, озеленення вулиць. 1862 року в місті було відкрито комерційний порт, що послужило поштовхом до перетворення Миколаєва на значний економічний і торговельний осередок. Вже наприкінці XIX століття Миколаївський порт посідав третє місце після Петербурга і Одеси за обсягами торгівлі з іноземними державами, а за експортом зерна, головними постачальниками якого були степові губернії, — перше місце в Російській імперії. Місто стає важливим промисловим центром на півдні України. У 1897 і на початку 1898 у місті діяв Південноросійський робітничий союз — нелегальна соціал-демократична організація, заснована Романом Коротковим та Іваном Мухіним. Невдовзі провідну роль в ньому почав відігравати 17-річний Лев Бронштейн, відомий згодом під псевдонімом «Троцький». Організація налічувала понад 250 фабрично-заводських робітників міста. У кінці січня 1898 року членів Союзу було заарештовано і після суду заслано до Сибіру. 19-21 квітня 1899 року, під час святкування православного Великодня, стався триденний погром євреїв в Миколаєві.

Вплив Миколаївського торгового порту на економіку Миколаєва ХІХ - початку ХХ століттяЛариса Левченко Засади торгового мореплавання в Чорноморському басейні було закладено ще у IX–XIII ст. У 1788 р. на лівому березі річки Інгул засновано Вільну Гавань, яка вважається прародителькою морського торгового порту в Миколаєві. Оскільки уряд Російської імперії переслідував мету створення в Миколаєві центру Чорноморського військово-морського флоту й через це запроваджував різного роду обмеження, міжнародна торгівля припинилася.Миколаївське купецтво в основному займалося забезпеченням Адміралтейства, підприємств морського відомства й флоту потрібними їм матеріалами й товарами. Після Кримської війни (1853–1856 рр.) та запровадження обмежувальних статей Паризького мирного договору (1856 р.) суднобудування в Миколаєві припинилося, Головне управління Чорноморського флоту та портів було ліквідоване. Миколаїв поринув у глибоку економічну кризу. Миколаївський військовий губернатор М. Аркас став ініціатором заснування Російського товариства пароплавства та торгівлі, однак діяльність товариства не мала значного впливу на економіку Миколаєва. У 1860 р. Миколаївський військовий губернатор Б. Глазенап запропонував відкрити порт у Миколаєві для заходуіноземних суден і експортно-імпортних операцій. Порт відкрито з1 червня 1862 р Географічно до Миколаєва тяжів регіон, у якому вирощувалися зернові, тому порт відразу став центром експорту пшениці, жита, вівса, а також заліза. Уже в перші роки його існування вартість експорту перевищила вартість імпорту. Подальшому розвиткові хлібної торгівлі сприяли повернення єврейського населення до Миколаєва, відкриття митниці 1-го класу, банківських установ, Хлібної біржі, Біржового комітету й аналітичної камери при ньому, прокладання залізниці. Усе це загалом сприяло розвиткові фабрично-заводської промисловості в місті, зростанню кількості населення й перетворенню Миколаєва напромисловий центр Півдня України. Однак із часом з’ясувалося, що порт не задовольняє вимогам часу. Постало питання його реконструкції, проєкт якої було затверджено у 1885 р. Портове управління почало діяти з 1894 р. Його очолював капітан над портом, який водночас був головою Присутствія із портових справ – дорадчого органу, до повноважень якого належало вирішення портових проблем. Порт поділявся на два відділи: закордонний і каботажний. Під час реконструкції було визначено кордони порту, збудовано нові набережні, елеватор, склади, порт забезпечено новітніми на той час вантажувально-розвантажувальними засобами, транспортерами зерна й руди, у зимовий період судна до порту почали проводити за допомогою криголамів. Разом із цим, було вирішено проблемупоглиблення каналу в Дніпро-Бузькому лимані, оскільки судна з великою осадкою не могли повністю навантажуватися в Миколаєві й вимушені були дозавантажуватися в порту «Очаків», а транспортування вантажів доОчакова вимагало значних фінансових витрат. Також були встановленімаяки й застережливі знаки.Це дало можливість значно збільшити вантажообіг порту, який у 1910 р. досяг рекордної цифри – понад 151 млн пудів, у т. ч. понад 115 млн пудів зернових (це складало 14 % експорту зернових усієї Російської імперії). У цей рік Миколаїв прийняв 527 іноземних суден. Наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. порт працював на засадах державноприватного партнерства (за сучасним визначенням), у його розвитоквкладали кошти держава, місто та іноземні інвестори.

З історії миколаївського суднобудівного заводу «Наваль» (нині ДАХК «ЧСЗ»)Ю.А.БугаєвськаПровідний спеціалістДержавногоархіву Миколаївської області 1895 р. бельгійці Г.Я.Франсуа та Е.К.Делуа вирішили побудувати у Миколаєві приватний суднобудівний завод. Найпоширенішою формою діяльності іноземного капіталу на той час були акціонерні товариства – одним із них і стало «Анонімне товариство корабельних верфей, майстерень і ливарень у місті Миколаєві», засноване 25 вересня 1895 року у Брюселі Делуа і Франсуа. Того ж року за довіреністю новоствореного товариства миколаївський першої гільдії купець Ф.І. Фрішен уклав контракт з міською управою на аренду вільної землі Морського відомства терміном на 30 років, з метою збудування у Миколаєві корабельної верфі [1]. Відкриття заводу відбулося 9 жовтня 1897 р. офіційним святкуванням всього міста. Першим директором заводу був бельгійський інженер Едмунд Генріхович Гарріс, потім француз Людвіг Густав Ролланд, які не володіли російською мовою, тому усі розпорядження віддавали французькою. Французькою мовою велася звітність, гроші рахувалися у франках. За новим підприємством закріпилася назва «Французький суднобудівний завод», хоча в офіційних документах його часто називали «Наваль» (від франц. «морський»). У перші роки роботи заводу його все ще розбудовували: звели заводський док з подвійним критим елінгом, який був розрахований на одночасну побудову двох великих суден (це був єдиний на той час критий металевий елінг у Росії). У 1902 р. були закладені, а вже у 1903 р. збудовані і спущені на воду перші побудовані судна: міноносці «Заветный», «Завидный». Новий розвиток заводу почався з 1908 р., коли до нього приєднали Чорноморський завод, що знаходився поруч і випускав котли, локомобілі, артилерійські снаряди. «Наваль» знаходився у відомстві бельгійського «Акціонерного товариства» до 1912 р., перейшовши потім у підпорядкування акціонерного товариства Миколаївських заводів та верфей [2]. Наприкінці 1912 р. завод «Наваль» об’єднався із заводом «Руссуд» і було призначено головного керівника заводів. Правління ж заводів розташовувалося у Петрограді, і будучи різними юридичними особами, заводи мали спільних директорів правління (до початку революції на заводі був також представник акціонерного товариства – технічний консультант в особі англійських фірм Віккерса і Торнікрофта). З березня 1917 р. заводи продовжували залишатися у відомстві акціонерних товариств, але були обмежені в правах заводськими комітетами і призначеними від морського комісаріату комісарами.