Нашого цвіту по всьому світу

30 років Незалежності України

Роменська центральна міська бібліотека для дорослих імені Бориса Антоненка-Давидовича

інтерактивна презентація

Нашого цвіту по всьому світу

Нашого цвіту — по всьому світу. Тисячі українців були змушені шукати кращої долі за кордоном. Але навіть у чужих країнах вони пам'ятали про своє походження та змогли вразити світ своїм талантом. Українці займали важливі державні посади у чужих країнах, підкорювали космос та високу моду, знімалися у найкращих фільмах та робили важливі наукові відкриття для людства.

Емігранти, які прославили Україну на весь світ

дивись

Ігор Сікорський

Народився майбутній геній у Києві. Перше світове визнання він здобув у 24 — його літак “Ілля Муромець” став рекордсменом у вантажопідйомності. Згодом авіаконструктор подався у Штати, де відкрив власну компанію — Sicorski Air Engineering. Його гелікоптери використовували Збройні сили США. І саме “пташки” українського інженера першими в історії перелетіли Атлантику і Тихий океан. Так його літаки та гелікоптери з’єднали континенти і дозволили долати величезні відстані за лічені години.

дивись

Сергій Лифар родом з Київщини. З юності його тягнуло до мистецтва — молодим співав у хорі, грав на скрипці та фортепіано. Балетом почав займатись з 17 років. До Парижа його забрала вчителька танців, яка емігрувала. Ним захоплювались митці та критики, називаючи його богом танцю. Серед друзів Сержа — Пабло Пікассо, Сальвадор Далі, Коко Шанель. Від громадянства Франції танцюрист відмовився. Я українець і цим пишаюсь — так він відповів на пропозицію Шарля де Голля.

Серж Лифар

дивись

У5 років Міла емігрувала з батьками до Америки. Тут вона й почала успішну акторську кар’єру. Крім цього Міла ще співає, грає на музичних інструментах та є професійною моделлю. На відміну від багатьох емігрантів, які бували в Україні раз у житті, вона тут бувала не раз. Під час Революції гідності підтримала українців та закликала шанувальників жертвувати гроші на допомогу постраждалим на Майдані.

Міла Йовович

Економіст зі світовим ім’ям народився на Тернопільщині, мешкав у Канаді. Гаврилишин є членом Римського клубу. Економіст зі світовим ім’ям. Завдяки йому з’явився Всесвітній форум у Давосі. Сюди щороку з’їжджаються політики та перші особи світового бізнесу. Довідка: Римський клуб — міжнародна неурядова організація, яка об’єднує громадських діячів та вчених з понад 30 країн світу. Вони займаються перспективами розвитку людства.

Богдан Гаврилишин

дивись

Єнді Воргол

Андрій Варгола став легендою за життя, зробивши з реклами справжнє мистецтво. Він — творець поп-арту. Народився геній у сім’ї лемків вже у США. Він займався усім: створював рекламу, знімав фільми, випускав журнали та навіть мав власний телеканал. Культовими роботами стали серія “Кока-Кола” та суп у бляшанці. Далі пішли “8 Елвісів”, “Монро” та інші.

дивись

Одним з засновників усім відомої компанії Apple є Стів Возняк, батько якого буковинець. Грандіозна компанія зародилась зі шкільної дружби з Стівеном Джобсом: двоє вірних друзів розпочали еру персональних комп’ютерів.

Стів Возняк

читай

Найбільшою заслугою Возняка є те, що він в середині 70-х років минулого століття самотужки спроєктував комп’ютери Apple І та Apple ІІ, з яких власне й почалася «мікрокомп’ютерна революція». Після цього стало зрозуміло, куди рухатиметься галузь. Стів Возняк - випускник університету в Колорадо. Свій перший комп’ютер він запатентував у 1976 році. Пристрої власного виробництва товариші збували за 500 доларів кожен. Невдовзі з’явився і перший капітал – 205 тисяч доларів. А вже за десять років спільного бізнесу частка Возняка в Apple Computer складала понад 200 мільйонів доларів. на сьогодні Возняк не тільки надзвичайно успішний бізнесмен світового рівня, але й просто щаслива людина – у нього другий і цілком гармонійний шлюб, він є батьком шістьох дітей.

Найбільшою заслугою Возняка є те, що він в середині 70-х років минулого століття самотужки спроєктував комп’ютери Apple І та Apple ІІ, з яких власне й почалася «мікрокомп’ютерна революція». Після цього стало зрозуміло, куди рухатиметься галузь. Стів Возняк - випускник університету в Колорадо. Свій перший комп’ютер він запатентував у 1976 році. Пристрої власного виробництва товариші збували за 500 доларів кожен. Невдовзі з’явився і перший капітал – 205 тисяч доларів. А вже за десять років спільного бізнесу частка Возняка в Apple Computer складала понад 200 мільйонів доларів. на сьогодні Возняк не тільки надзвичайно успішний бізнесмен світового рівня, але й просто щаслива людина – у нього другий і цілком гармонійний шлюб, він є батьком шістьох дітей.

У Силіконовій долині у США, яка славиться концентрацією високотехнологічних компаній, теж відзначились наші. У свої 27 киянин Макс Левчин створив систему платежів PayPal, якою зараз користується цілий світ. Україну хлопець покинув у 16. На сьогодні він є одним з найуспішніших та найбагатших програмістів долини.

Макс Левчин

Хоч народився всесвітньо відомий режисер у США, походить Стівен з Одеси. У сім’ї часто звучала українська мова, а засинав він під українські колискові. Недарма улюбленою стравою Спілберга є борщ. Свого походження він не цурався, і коли у 2006 році вперше потрапив до Одеси сказав: Нарешті я на рідній землі!

Стивен Спілберг

читай

Хто такий Макс Левчин Максиміліан Льовчин народився в Києві, але у віці 16 років іммігрував в Штати з сім'єю, де отримав політичний притулок. Разом зі своїм другом Пітером Тилем заснував компанію Confinity. Їх сервіс дозволив відправляти гроші електронною поштою і практично відразу почав працювати з електронними аукціонами, зокрема з eBay. Пізніше Confinity злилася з фінансовою компанією X.com, що належала тоді ще нікому не відомому Ілону Маску. Свою нову компанію Макс і Ілон назвали PayPal. Йому як одному із співзасновників належало 2,3% компанії. Після того як eBay поглинув PayPal, Макс заробив $ 34 млн. Що відомо про Affirm Макс заснував Affirm в 2012 році в Сан-Франциско. Сервіс дозволяє клієнтам купувати все, від сорочок до автомобільних шин, в розстрочку. Слоган компанії: «Купуй зараз, плати потім без штрафів і сюрпризів». Affirm пропонує покупцеві розділити оплату на кілька частин і виплачувати її від 3 до 12 місяців. При цьому для деяких брендів діє розстрочка без відсотків, наприклад, на тренажери Peloton, одяг Adidas і товари магазинів Walmart і Best Buy.

дивись

Хто такий Макс Левчин? Максиміліан Льовчин народився в Києві, але у віці 16 років іммігрував в Штати з сім'єю, де отримав політичний притулок. Разом зі своїм другом Пітером Тилем заснував компанію Confinity. Їх сервіс дозволив відправляти гроші електронною поштою і практично відразу почав працювати з електронними аукціонами, зокрема з eBay. Пізніше Confinity злилася з фінансовою компанією X.com, що належала тоді ще нікому не відомому Ілону Маску. Свою нову компанію Макс і Ілон назвали PayPal. Йому як одному із співзасновників належало 2,3% компанії. Після того як eBay поглинув PayPal, Макс заробив $ 34 млн. Що відомо про Affirm Макс заснував Affirm в 2012 році в Сан-Франциско. Сервіс дозволяє клієнтам купувати все, від сорочок до автомобільних шин, в розстрочку. Слоган компанії: «Купуй зараз, плати потім без штрафів і сюрпризів». Affirm пропонує покупцеві розділити оплату на кілька частин і виплачувати її від 3 до 12 місяців. При цьому для деяких брендів діє розстрочка без відсотків, наприклад, на тренажери Peloton, одяг Adidas і товари магазинів Walmart і Best Buy.

"У тих, хто побував у космосі, змінюється ставлення до Землі, кожен починає більше цінувати свою планету. Не полишайте мріяти, бо саме це мотивує досягати того, чого насправді бажаєте».

Гайді-Марія Стефанишин-Пайпер

читай

Разом з батьками Гайді емігрувала до Америки. У 2006 році українка стала 445-ю, хто побачив неосяжний Космос на власні очі. Потім вона полетіла вдруге. За межами Землі їй пощастило бути 27 діб та 5 разів виходити у відкритий космос. З 1985 року Стефанишин-Пайпер проходила військову службу у військово-морському флоті як офіцер-інженер, однак мрія про те, щоб стати астронавтом, не полишала Гайдемарі. І от у 1996 році її прийняли як кандидата на політ у складі місії. У 2002-му році Стефанишин-Пайпер обрали спеціалістом місії STS-115, старт якої було заплановано на весну 2003. Перший 12-денний політ астронавт здійснила восени — у вересні 2006 року.

Разом з батьками Гайді емігрувала до Америки. У 2006 році українка стала 445-ю, хто побачив неосяжний Космос на власні очі. Потім вона полетіла вдруге. За межами Землі їй пощастило бути 27 діб та 5 разів виходити у відкритий космос. З 1985 року Стефанишин-Пайпер проходила військову службу у військово-морському флоті як офіцер-інженер, однак мрія про те, щоб стати астронавтом, не полишала Гайдемарі. І от у 1996 році її прийняли як кандидата на політ у складі місії. У 2002-му році Стефанишин-Пайпер обрали спеціалістом місії STS-115, старт якої було заплановано на весну 2003. Перший 12-денний політ астронавт здійснила восени — у вересні 2006 року.

«Коли я вперше привіз її диск 1990 року з Канади до себе у Карпати, то сусіди, як почули «Ніч така, Господи (!), місячна, зоряна», просили мене переписати їм платiвку, — розповідав в одному з інтерв’ю відомий поет і видавець Іван Малкович. — Ми ж не знали, що там має бути це «Господи»...“

Квітка Цісик

читай

1953, 4 квітня народилася Квітка Цісик – американська співачка українського походження, популярна виконавиця рекламних джинґлів у США, оперна і блюзова співачка, виконавиця українських народних популярних пісень. Батьки Квітки — вихідці з Західної України. Вона народилась вже у США. З нею працював продюсер Майкла Джексона Квінсі Джонс, голос звучав у рекламі для McDonald’s, Coca-Cola, American Airlines та для Ford Motors. Квітка записала для України два альбоми з народними піснями, які вразили не лише українців, а й США.

1953, 4 квітня народилася Квітка Цісик – американська співачка українського походження, популярна виконавиця рекламних джинґлів у США, оперна і блюзова співачка, виконавиця українських народних популярних пісень. Батьки Квітки — вихідці з Західної України. Вона народилась вже у США. З нею працював продюсер Майкла Джексона Квінсі Джонс, голос звучав у рекламі для McDonald’s, Coca-Cola, American Airlines та для Ford Motors. Квітка записала для України два альбоми з народними піснями, які вразили не лише українців, а й США.

Девід Копперфільд

Девід Коткін, який є славетним ілюзіоністом, народився у США. Дідусь Девіда по батьковій лінії був іммігрантом з України. Також Копперфільд відкрив містичне кафе без офіціантів та допомагає інвалідам розвивати спритність рук.

читай

Зникнення статуї свободи. Вважається одним з найяскравіших трюків фокусника. У 1983 році Девід Копперфільд змусив на очах у тисяч глядачів зникнути Статую Свободи. Цей фокус увійшов до книги рекордів Гіннеса. Існує кілька версій того, як був виконаний трюк, серед яких - використання поворотної платформи, відеомонтажу та гри світла. Також існує думка, що все, що сталося - грандіозна містифікація з підставними глядачами і моделлю Статуї Свободи.

дивись

Зникнення статуї свободи. Вважається одним з найяскравіших трюків фокусника. У 1983 році Девід Копперфільд змусив на очах у тисяч глядачів зникнути Статую Свободи. Цей фокус увійшов до книги рекордів Гіннеса. Існує кілька версій того, як був виконаний трюк, серед яких - використання поворотної платформи, відеомонтажу та гри світла. Також існує думка, що все, що сталося - грандіозна містифікація з підставними глядачами і моделлю Статуї Свободи.

Віра Фарміга

Не кожен українець станцює гопака, а от Віра, батьки якої з України, запросто. Голівудська акторка постійно наголошує на своєму походженні та стежить за подіями в Україні. Російську агресію на сході країни жорстко засуджує.

читай

• Наша дівчина-наша гордість
• Американська актриса і режисер. Лауреат премії «Оскар» і «Золотой глобус». Найбільш відома за фільмами «Осінь у Нью-Йорку», «Відступники» та «Мені б у небо». ЇЇ успіхом на телебачені стала роль в серіалі «Мотель Бейтсів» (2013 рік).
• Народилась майбутня актриса в місті Пассаїк, штат Нью-Джерсі, США. У багатодітній родині, вона було другою з сімох дітей. Її батьки (Михайло та Любов Фарміґа), українські емігранти, поважали традиції свого народу і не забували своє коріння, вони навіть були членами Американсько-Українського співтовариства, а свою доньку віддали в українську католицьку школу.
• Рідною мовою в родині, також вважається українська.
• ЇЇ дебютом у кіно стала роль у фільмі «Роуз Хілл» (1997). Знімаючись у повнометражних фільмах, Віра Фарміґа продовжувала працювати в театрі і на телебаченні.
• цитата: «Для мене, обираючи роль, важливий фактор співчуття до персонажа, чи бажання зрозуміти його, чи навпаки, або навіть бажання, в якомусь сенсі, захистити його»

дивись

Наша дівчина - наша гордість

• Американська актриса і режисер. Лауреат премії «Оскар» і «Золотой глобус». Найбільш відома за фільмами «Осінь у Нью-Йорку», «Відступники» та «Мені б у небо». ЇЇ успіхом на телебачені стала роль в серіалі «Мотель Бейтсів» (2013 рік).
• Народилась майбутня актриса в місті Пассаїк, штат Нью-Джерсі, США. У багатодітній родині, вона було другою з сімох дітей. Її батьки (Михайло та Любов Фарміґа), українські емігранти, поважали традиції свого народу і не забували своє коріння, вони навіть були членами Американсько-Українського співтовариства, а свою доньку віддали в українську католицьку школу.
• Рідною мовою в родині, також вважається українська.
• ЇЇ дебютом у кіно стала роль у фільмі «Роуз Хілл» (1997). Знімаючись у повнометражних фільмах, Віра Фарміґа продовжувала працювати в театрі і на телебаченні.
• Цитата: «Для мене, обираючи роль, важливий фактор співчуття до персонажа, чи бажання зрозуміти його, чи навпаки, або навіть бажання, в якомусь сенсі, захистити його».

Соня Делоне

Одеситка Соня підкорила світ моди вибагливої Франції. Дівчина запропонувала змінити бісер та пір’я на мінімалістичні пальта та сукні прямого крою з геометричним принтом. Лише одягом вона не обмежилась, далі було взуття, розмальовані автомобілі, килими, книги з її ілюстраціями, вітражі та інше. Будинки моди Yves Saint Laurent та Missoni зізнавалися — вона була їхнім натхненням. Соня казала, що любов до яскравих кольорів йде з дитинства. «Це фарби мого дитинства, фарби України. Спогади про сільське весілля із сукнями у червоних і зелених тонах та кольоровими стрічками», – згадувала модельєр.

дивись

читай

Ніколи історична батьківщина зі спогадів не сходить. Де б ти не був. Варто закрити очі і мовчки вимовити: – "Україна", – як самі з душевних глибин спливають яскраві спогади безтурботного дитинства. Глибокий білий сніг взимку, великі жовті соняшники влітку, буяння літніх мальв під стіною бабусиної хати чи нескінченна синява Чорного моря, і усе це накривають соковиті мазки, якими споконвіку пишеться наша рідна осінь. Ці та інші мотиви не просто звучать, а разом з українськими народними орнаментами явно читаються у живописі різних періодів творчості Соні Делоне, або Соні Терк-Делоне (власне: Сара Іллівна Штерн), французької художниці-абстракціоністки українського походження, яку європейські арт-критики називають "першою леді абстракціонізму", найвидатнішим дизайнером у період між двома світовими війнами, найяскравішим представником напряму арт-деко, а заодно і футуризму, орфізму і симультанізму. Більшість здивовано піднімають брови. Втім, ця українка була першою художницею, удостоєною честі провести персональну виставку в Луврі (1964), а у 1975 році вона взагалі стала офіцером Ордена Почесного легіону. Перші п'ять років життя Сара Штерн провела у рідному Градизьку Кременчуцького повіту Полтавської губернії, де її батько Еля Штерн (1858-1920) був керуючим на гвоздильному заводі. Мати – Хана Тевелевна Терк (1862-?), родом з Одеси, була домогосподаркою, страждала на депресії і ненавиділа провінційне життя. Що дивно, до 1789 року село яскраво, по-українськи називалося Городище, але після нового адміністративно-територіального поділу Російської імперії було перейменовано на село Градизьк. З 1890 року допитлива дівчинка мешкала у Санкт-Петербурзі, де виховувалася у сім'ї дядька по материнській лінії, успішного столичного адвоката, присяжного повіреного Генріха Товійовича Терка (1847-1917) та його дружини Хани Ізраїлівни Зак (1856-1911), доньки філософа і семітолога Ізраїля Ісааковича Зака (1831-1904), племінниці великого петербурзького банкіра і фінансиста Абрама Ісааковича Зака (1828-1893) та публіциста-палестинознавця Григорія Яковича Сиркіна (1838-1922). Родичі були не з нижчих колін синів Ізраїлевих. Приміром, Генріх Тимофійович Терк був членом правління акціонерного товариства "Издательство “Брокгауз и Ефрон", очолював Богатовський цукровий завод, торф'яно-брикетний завод "Ириновско-Шлиссельбургское промышленное общество", пайове товариство "Товарищества Сергинско-Уфалейских горных заводов", акціонерне товариство "Финляндское легкое пароходство". Інші дядьки - випускник Медико-хірургічної академії (1881) Яків Тевелевич Терк (1850-1930) працював лікарем на залізниці у м. Лібаві, а у 1920-1930-х роках - у Криму; а от Марк Тевелевич Терк володів конторою з продажу сільськогосподарського обладнання на одеській Градоначальницькій вулиці, 8. Її здібності у живописі та кресленнях помітив шкільний педагог з малювання, і у 1903 році за порадою домашнього вчителя 18-річна Соня вирушила вчитися до Художньої академії Карлсруе (Staatliche Akademie der Bildenden Künste Karlsruhe), земля Баден-Вюртемберг. Тут 300 студентів з усієї Європи готували в загальних класах, а теоретичні курси з історії мистецтв і дидактики, а також гостьові лекції доповнювалися практичними заняттями. У Парижі вона навчалася в приватній художній школі "Академія Ла Палетт" (Académie La Palette), відвідуючи майстерню молодого художника і майбутнього теоретика посткубізму Амеде Озанфана (Amédée Ozenfant; 1886-1966), а згодом – ательє французького живописця та книжкового графіка Андре де Сеонзака. Однак, незабаром з'ясувалося, що з вибором супутника життя молода художниця... поквапилася. За рік у Парижі Сара Уде пішла від чоловіка і пов'язала життя з талановитим французом, художником-абстракціоністом Робером Делоне (Robert Delaunay; 1885-1941). Нова пара познайомилася у ... будинку колишнього чоловіка, який дедалі більше виявляв схильність до гомосексуалізму. Між новими знайомими пробігли всі іскри світу. Та зустріч двох ровесників поклала початок одному з найромантичніших і плідних мар'яжів за всю історію живопису ХХ століття. У 1916 році абсолютно несподівано художниця Соня Делоне представила на Паризькому осінньому салоні предмети прикладного мистецтва, виконані в естетиці кубізму та орфізму. На той час накопичилося безліч нових робіт, ось і були організовані персональні виставки українки в Стокгольмі (1916), Більбао (1919) і Берліні (1920). Складалося враження, що досвід, який довго накопичувався, раптом прорвало. В Іспанії Соня Делоне пробувала себе у різних іпостасях: вона створювала моделі одягу та взуття, малювала нові гральні карти, пропонувала (!!!) силуети автомобілів, готувала театральні костюми. Саме перед дизайнерським талантом українки Соні Делоне модний Париж зняв капелюха, коли у 1925 році журнал світового смаку "Vogue" виніс ілюстрацію однієї з її моделей на обкладинку. Оглядаючи шістдесят років творчої активності, Соня Делоне усвідомлювала: так, вони з чоловіком заклали основи нової художньої концепції, яка радикально відрізняється від тієї, що існувала не одне століття від епохи Відродження. Відмовившись від звичних виразних засобів, традиційного способу думок, Робер і Соня Делоне довірили кольору найрізноманітніші функції - і у тому сміливому експерименті творчо не помилилися. Заслуги українки перед Батьківщиною Вольтера величезні, вони здобули заслужене визнання. Соня Делоне стала Кавалером мистецтв і літератури, у 1973 році за багаторічну працю на терені мистецтва вона відзначена Гран-прі Парижа, а у 1975 році стала володаркою найвищої нагороди Франції – ордена Почесного легіону. Яскраво пролетіло її довге і насичене життя. Наша одноплемінниця померла у Парижі 5 грудня 1979 року у віці 94 років.

Ніколи історична батьківщина зі спогадів не сходить. Де б ти не був. Варто закрити очі і мовчки вимовити: – "Україна", – як самі з душевних глибин спливають яскраві спогади безтурботного дитинства. Глибокий білий сніг взимку, великі жовті соняшники влітку, буяння літніх мальв під стіною бабусиної хати чи нескінченна синява Чорного моря, і усе це накривають соковиті мазки, якими споконвіку пишеться наша рідна осінь. Ці та інші мотиви не просто звучать, а разом з українськими народними орнаментами явно читаються у живописі різних періодів творчості Соні Делоне, або Соні Терк-Делоне (власне: Сара Іллівна Штерн), французької художниці-абстракціоністки українського походження, яку європейські арт-критики називають "першою леді абстракціонізму", найвидатнішим дизайнером у період між двома світовими війнами, найяскравішим представником напряму арт-деко, а заодно і футуризму, орфізму і симультанізму. Більшість здивовано піднімають брови. Втім, ця українка була першою художницею, удостоєною честі провести персональну виставку в Луврі (1964), а у 1975 році вона взагалі стала офіцером Ордена Почесного легіону. Перші п'ять років життя Сара Штерн провела у рідному Градизьку Кременчуцького повіту Полтавської губернії, де її батько Еля Штерн (1858-1920) був керуючим на гвоздильному заводі. Мати – Хана Тевелевна Терк (1862-?), родом з Одеси, була домогосподаркою, страждала на депресії і ненавиділа провінційне життя. Що дивно, до 1789 року село яскраво, по-українськи називалося Городище, але після нового адміністративно-територіального поділу Російської імперії було перейменовано на село Градизьк. З 1890 року допитлива дівчинка мешкала у Санкт-Петербурзі, де виховувалася у сім'ї дядька по материнській лінії, успішного столичного адвоката, присяжного повіреного Генріха Товійовича Терка (1847-1917) та його дружини Хани Ізраїлівни Зак (1856-1911), доньки філософа і семітолога Ізраїля Ісааковича Зака (1831-1904), племінниці великого петербурзького банкіра і фінансиста Абрама Ісааковича Зака (1828-1893) та публіциста-палестинознавця Григорія Яковича Сиркіна (1838-1922). Родичі були не з нижчих колін синів Ізраїлевих. Приміром, Генріх Тимофійович Терк був членом правління акціонерного товариства "Издательство “Брокгауз и Ефрон", очолював Богатовський цукровий завод, торф'яно-брикетний завод "Ириновско-Шлиссельбургское промышленное общество", пайове товариство "Товарищества Сергинско-Уфалейских горных заводов", акціонерне товариство "Финляндское легкое пароходство". Інші дядьки - випускник Медико-хірургічної академії (1881) Яків Тевелевич Терк (1850-1930) працював лікарем на залізниці у м. Лібаві, а у 1920-1930-х роках - у Криму; а от Марк Тевелевич Терк володів конторою з продажу сільськогосподарського обладнання на одеській Градоначальницькій вулиці, 8. Її здібності у живописі та кресленнях помітив шкільний педагог з малювання, і у 1903 році за порадою домашнього вчителя 18-річна Соня вирушила вчитися до Художньої академії Карлсруе (Staatliche Akademie der Bildenden Künste Karlsruhe), земля Баден-Вюртемберг. Тут 300 студентів з усієї Європи готували в загальних класах, а теоретичні курси з історії мистецтв і дидактики, а також гостьові лекції доповнювалися практичними заняттями. У Парижі вона навчалася в приватній художній школі "Академія Ла Палетт" (Académie La Palette), відвідуючи майстерню молодого художника і майбутнього теоретика посткубізму Амеде Озанфана (Amédée Ozenfant; 1886-1966), а згодом – ательє французького живописця та книжкового графіка Андре де Сеонзака. Однак, незабаром з'ясувалося, що з вибором супутника життя молода художниця... поквапилася. За рік у Парижі Сара Уде пішла від чоловіка і пов'язала життя з талановитим французом, художником-абстракціоністом Робером Делоне (Robert Delaunay; 1885-1941). Нова пара познайомилася у ... будинку колишнього чоловіка, який дедалі більше виявляв схильність до гомосексуалізму. Між новими знайомими пробігли всі іскри світу. Та зустріч двох ровесників поклала початок одному з найромантичніших і плідних мар'яжів за всю історію живопису ХХ століття. У 1916 році абсолютно несподівано художниця Соня Делоне представила на Паризькому осінньому салоні предмети прикладного мистецтва, виконані в естетиці кубізму та орфізму. На той час накопичилося безліч нових робіт, ось і були організовані персональні виставки українки в Стокгольмі (1916), Більбао (1919) і Берліні (1920). Складалося враження, що досвід, який довго накопичувався, раптом прорвало. В Іспанії Соня Делоне пробувала себе у різних іпостасях: вона створювала моделі одягу та взуття, малювала нові гральні карти, пропонувала (!!!) силуети автомобілів, готувала театральні костюми. Саме перед дизайнерським талантом українки Соні Делоне модний Париж зняв капелюха, коли у 1925 році журнал світового смаку "Vogue" виніс ілюстрацію однієї з її моделей на обкладинку. Оглядаючи шістдесят років творчої активності, Соня Делоне усвідомлювала: так, вони з чоловіком заклали основи нової художньої концепції, яка радикально відрізняється від тієї, що існувала не одне століття від епохи Відродження. Відмовившись від звичних виразних засобів, традиційного способу думок, Робер і Соня Делоне довірили кольору найрізноманітніші функції - і у тому сміливому експерименті творчо не помилилися. Заслуги українки перед Батьківщиною Вольтера величезні, вони здобули заслужене визнання. Соня Делоне стала Кавалером мистецтв і літератури, у 1973 році за багаторічну працю на терені мистецтва вона відзначена Гран-прі Парижа, а у 1975 році стала володаркою найвищої нагороди Франції – ордена Почесного легіону. Яскраво пролетіло її довге і насичене життя. Наша одноплемінниця померла у Парижі 5 грудня 1979 року у віці 94 років.

Bейн Грецкі

Канадський хокеїст Уейн Грецькі встановив 61 хокейний рекорд. Українським корінням він зобов'язаний бабусі з Тернопільщини, від якої не раз чув рідну мову. Уейн засуджує політику Путіна і повністю підтримує Україну. Грецькі став символом нового хокею за свою майстерність в гольових передачах, технічність і невловимість. Його портрет висить в Залі хокейної слави Торонто.

дивись

Роберт Максвел

Одна з найбільш загадкових постатей у світовій історії – Гох Мехелен Гершович, більш відомий як Роберт Максвелл, – народився на Закарпатті в селищі Солотвино. До того, як стати Максвеллом, він міняв ім’я кілька разів. Цей українець був мільярдером, який володів більшою частиною медійного бізнесу Великобританії, знав більше 10 мов і, як подейкували, працював на різні таємні спецслужби і розвідку.У 1978 році Роберт Максвелл приїжджав в Україну. Побачивши рідне містечко, який зовсім не змінився за 40 років, він запропонував місцевій владі $ 60 млн на реконструкцію – але ті, звичайно, відмовилися.”Чим більше секретів людина може забрати в могилу, тим успішніше він в житті”, – говорив Роберт.

дивись

читай

Одним з найвідоміших у історії світових медіа-магнатів є Роберт Максвелл – виходець із Закарпаття. Сьогодні важко переоцінити вплив та значення мас-медіа у суспільстві. Впливові видання задають ритм політичному та соціальному життю по всій земній кулі. До класичних газет, радіо та телебачення додалися й соціальні мережі з широкою публікою зі всього світу. Світові медіа-імперії неодноразово диктували політичний порядок денний – допомагали здобути або позбутися впливу чи влади. Справжнє ім’я Роберта Максвелла – Ян Людвиг Хок, який народився 10 червня 1923 року у смт Солотвино Тячівського району Закарпатської області у бідній єврейській родині. На той час невеликий населений пункт входив до складу Чехословаччини. Дві невеликі кімнатки та піч з духовою шафою – для родини майбутнього медіа-магната з дев’яти чоловік ця оселя нагадувала справжній рай. Гроші на цей будиночок дав американський дядько Натан. До цього сім’я майбутнього багатія жила у хатині з однією кімнатою та земляною підлогою. Після угорської окупації Закарпаття у 1939 році Ян Людвиг Хок через Румунію та тодішню Югославію перебрався до Франції. Там він служив у війську під іменем Іван Леслі дю Мерьє, а, коли його було перенаправлено до Британії, колеги військові знали Хока вже як Леслі Джонса. У Парижі він закохався у дівчину з гарної родини, доньку офіцера квалерії. Її батьки були шоковані, він здавався їм пройдисвітом, але Елізабет прийняла пропозицію: вони проживуть разом все життя, у них буде дев’ять дітей. Подорожуючи майже три роки Європою, у 1941 році Роберт осів у Великій Британії і почав працювати простим вантажником на військовій базі, згодом шифрувальником, а пізніше – офіцером розвідки. У березні 1945 року він востаннє змінює ім’я на вже відоме нам Роберт Максвелл. Варто відзначити, що після закінчення Другої світової війни він став цензором нової берлінської преси, потім служив у Об’єднаному експортно-імпортному агентстві. У першій ролі він виявився незамінним для знаменитої німецької видавничої фірми «Шпрінгер» (Springer). Пізніше Максвелл заснував компанію «Ланге, Масквелл енд Шпрінгер», яка стала ексклюзивним представником «Шпрінгера», що дозволило Максвеллу займатися дистриб’юцією журналів до Англії. Поставки газет для німецьких військовополонених до Англії виявилося тільки початком, потім же все пішло по висхідній – це було так зване «золоте дно». У експортно-імпортному агентстві Максвелл відповідав за закупівлю цукру, кави та фарби. Навіть якщо він і не брав хабарів, величезною цінністю для нього стали навички та зв’язки. У післявоєнній Європі усім правив бартер. Друга фірма Максвелла «Лоу-Белл лімітед», яку він придбав у 1946 році, ще на військовій службі, базувалася у Лондоні і змінювала черевики на каустичну соду, килими на цемент, а цемент на дефіцитний, заборонений до вивезення, пеніцилін. Потім ЦРУ дуже довго ламало голову, як цей заборонений препарат опинився у Китаї. З армії Максвелл звільнився у 1947 році, верхівкою його посередницької діяльності стала закупівля у Чехословаччині зброї для Ізраїлю. У 1948 році, коли у розпалі була арабо-ізраїльська війна і діяло накладене ООН збройне ембарго, Ізраїль отримав зброю, яка протягом усієї війни виготовлялася на чеських заводах для вермахту. Там були як гармати, так і боєприпаси, а угоду допоміг укласти давній знайомий Максвелла, чеський Міністр закордонних справ Клементис. Саме починаючи з цієї історії і пішли чутки, що все своє життя Максвелл належав до контррозвідки і мав неабиякий неформальний вплив на історію Ізраїлю. Роберт Максвелл – засновник (разом з Паулем Розбаудом у 1948 році) та президент видавництва «Пергамон прес», яке спеціалізувалося на науковій літературі. П’ять років існування компанії під керівництвом виходця із Закарпаття, і продукцію видавництва можна було купити вже у 125 країнах світу. У 1964-1970 роках Роберт Максвелл – член парламенту Великобританії від Лейбористської партії, округ Букінгем. Максвелл носив прізвисько Кіт-вбивця, яким був зобов’язаний як своїм зовнішнім виглядом, так і манері поведінки. Свої значні габарити і грізний голос він використовував як додатковий засіб тиску під час укладання угод. Був відомий хамським ставленням до підлеглих і жорстокістю до партнерів по бізнесу. Він звільнив 130 співробітників через п’ять хвилин після своєї появи у нью-йоркській «DAILY NEWS». До 1991 року у його володінні були найбільші газети: «Daily Mirror», «Sunday mirror», «New York daily news», журнал «People», видавництво «Macmillan Publishers» (США) і телекомпанія «МТV-Європа». Надалі він навіть планував створити кооперацію з ще одним медіа-магнатом Сільвіо Берлусконі. Точні суми його статків завжди були таємницею, однак на початку 1990-х років. борги його «Maxwell Communication Corporation» істотно перевищили доходи. Щоб урятувати свою медіа-імперію, Максвел взяв кошти з «недоторканних» пенсійних фондів компаній, внаслідок чого пізніше під суд потрапили два його сини і кілька співробітників. 5 листопада 1991 року Роберт Максвелл помер за дуже дивних обставин. Живим Роберта Максвелла в останній раз бачили о 4.45 ранку у вівторок на борту його яхти «Lady Ghislaine», що виходила в море поблизу Канарських островів. Об 11.00 ранку капітан яхти Гас Ранкін спустився до кімнати власника судна та не застав його, про що сповістив екіпаж та правоохоронців. Через кілька днів тіло медамагната було знайдено у морі. Офіційна версія – природна смерть. Інші дослідники біографії лорда вважають, що його ліквідував “Моссад”. Прах Максвелла знаходиться у Єрусалимі на Оливковому кладовищі, де поховані усі відомі євреї.

Одним з найвідоміших у історії світових медіа-магнатів є Роберт Максвелл – виходець із Закарпаття. Сьогодні важко переоцінити вплив та значення мас-медіа у суспільстві. Впливові видання задають ритм політичному та соціальному життю по всій земній кулі. До класичних газет, радіо та телебачення додалися й соціальні мережі з широкою публікою зі всього світу. Світові медіа-імперії неодноразово диктували політичний порядок денний – допомагали здобути або позбутися впливу чи влади. Справжнє ім’я Роберта Максвелла – Ян Людвиг Хок, який народився 10 червня 1923 року у смт Солотвино Тячівського району Закарпатської області у бідній єврейській родині. На той час невеликий населений пункт входив до складу Чехословаччини. Дві невеликі кімнатки та піч з духовою шафою – для родини майбутнього медіа-магната з дев’яти чоловік ця оселя нагадувала справжній рай. Гроші на цей будиночок дав американський дядько Натан. До цього сім’я майбутнього багатія жила у хатині з однією кімнатою та земляною підлогою. Після угорської окупації Закарпаття у 1939 році Ян Людвиг Хок через Румунію та тодішню Югославію перебрався до Франції. Там він служив у війську під іменем Іван Леслі дю Мерьє, а, коли його було перенаправлено до Британії, колеги військові знали Хока вже як Леслі Джонса. У Парижі він закохався у дівчину з гарної родини, доньку офіцера квалерії. Її батьки були шоковані, він здавався їм пройдисвітом, але Елізабет прийняла пропозицію: вони проживуть разом все життя, у них буде дев’ять дітей. Подорожуючи майже три роки Європою, у 1941 році Роберт осів у Великій Британії і почав працювати простим вантажником на військовій базі, згодом шифрувальником, а пізніше – офіцером розвідки. У березні 1945 року він востаннє змінює ім’я на вже відоме нам Роберт Максвелл. Варто відзначити, що після закінчення Другої світової війни він став цензором нової берлінської преси, потім служив у Об’єднаному експортно-імпортному агентстві. У першій ролі він виявився незамінним для знаменитої німецької видавничої фірми «Шпрінгер» (Springer). Пізніше Максвелл заснував компанію «Ланге, Масквелл енд Шпрінгер», яка стала ексклюзивним представником «Шпрінгера», що дозволило Максвеллу займатися дистриб’юцією журналів до Англії. Поставки газет для німецьких військовополонених до Англії виявилося тільки початком, потім же все пішло по висхідній – це було так зване «золоте дно». У експортно-імпортному агентстві Максвелл відповідав за закупівлю цукру, кави та фарби. Навіть якщо він і не брав хабарів, величезною цінністю для нього стали навички та зв’язки. У післявоєнній Європі усім правив бартер. Друга фірма Максвелла «Лоу-Белл лімітед», яку він придбав у 1946 році, ще на військовій службі, базувалася у Лондоні і змінювала черевики на каустичну соду, килими на цемент, а цемент на дефіцитний, заборонений до вивезення, пеніцилін. Потім ЦРУ дуже довго ламало голову, як цей заборонений препарат опинився у Китаї. З армії Максвелл звільнився у 1947 році, верхівкою його посередницької діяльності стала закупівля у Чехословаччині зброї для Ізраїлю. У 1948 році, коли у розпалі була арабо-ізраїльська війна і діяло накладене ООН збройне ембарго, Ізраїль отримав зброю, яка протягом усієї війни виготовлялася на чеських заводах для вермахту. Там були як гармати, так і боєприпаси, а угоду допоміг укласти давній знайомий Максвелла, чеський Міністр закордонних справ Клементис. Саме починаючи з цієї історії і пішли чутки, що все своє життя Максвелл належав до контррозвідки і мав неабиякий неформальний вплив на історію Ізраїлю. Роберт Максвелл – засновник (разом з Паулем Розбаудом у 1948 році) та президент видавництва «Пергамон прес», яке спеціалізувалося на науковій літературі. П’ять років існування компанії під керівництвом виходця із Закарпаття, і продукцію видавництва можна було купити вже у 125 країнах світу. У 1964-1970 роках Роберт Максвелл – член парламенту Великобританії від Лейбористської партії, округ Букінгем. Максвелл носив прізвисько Кіт-вбивця, яким був зобов’язаний як своїм зовнішнім виглядом, так і манері поведінки. Свої значні габарити і грізний голос він використовував як додатковий засіб тиску під час укладання угод. Був відомий хамським ставленням до підлеглих і жорстокістю до партнерів по бізнесу. Він звільнив 130 співробітників через п’ять хвилин після своєї появи у нью-йоркській «DAILY NEWS». До слова, усі біографи Максвелла підкреслюють, що він не мав у будинку жодної книги. До 1991 року у його володінні були найбільші газети: «Daily Mirror», «Sunday mirror», «New York daily news», журнал «People», видавництво «Macmillan Publishers» (США) і телекомпанія «МТV-Європа». Надалі він навіть планував створити кооперацію з ще одним медіа-магнатом Сільвіо Берлусконі. Точні суми його статків завжди були таємницею, однак на початку 1990-х років. борги його «Maxwell Communication Corporation» істотно перевищили доходи. Щоб урятувати свою медіа-імперію, Максвел взяв кошти з «недоторканних» пенсійних фондів компаній, внаслідок чого пізніше під суд потрапили два його сини і кілька співробітників. 5 листопада 1991 року Роберт Максвелл помер за дуже дивних обставин. Живим Роберта Максвелла в останній раз бачили о 4.45 ранку у вівторок на борту його яхти «Lady Ghislaine», що виходила в море поблизу Канарських островів. Об 11.00 ранку капітан яхти Гас Ранкін спустився до кімнати власника судна та не застав його, про що сповістив екіпаж та правоохоронців. Через кілька днів тіло медамагната було знайдено у морі. Офіційна версія – природна смерть. Інші дослідники біографії лорда вважають, що його ліквідував “Моссад”. Прах Максвелла знаходиться у Єрусалимі на Оливковому кладовищі, де поховані усі відомі євреї.

Володимир Горовіц

Володимир народився в Києві (за деякими даними – в Бердичеві) в 1903 році. За фортепіано хлопчик сів в 5, а до 21 року знав уже 155 творів – феномен для його віку. В репертуарі юнака було 12 концертних програм, в той час як професіонали тоді мали максимум по чотири. За відмову Володимира повертатися з гастролей в Радянську Росію його батька згноїли в ГУЛАГу. Спочатку він переїхав до Берліна, потім – в Америку. За своє життя Горовіц став володарем 25 премій ”Греммі”. Платівки з його записами ставали справжніми бестселерами, а квитки на концерти розкуповувалися миттєво.За словами біографа Горовиця, він часто згадував Україну. Одного разу, граючи в складі англійського оркестру, він розлютився і сказав: ”Я українець і покажу англійцям, що таке темп”.

читай

Володимир Горовіц Народився 18 вересня (1 жовтня) 1903 року в Києві, у родині відомого, авторитетного та заможного київського інженера Самуїла Горовиця. Родина мешкала в Києві ще з 1850-х років. Підґрунтям заможного життя була діяльність діда піаніста — київського купця 1-ї гільдії Йоахима Горовиця — відомого мецената. Перші кроки в музиці Володимир зробив за допомогою матері — Софії Горовиць (Соні Бодик), яка 8 років навчалася у Київському музичному училищі в класі директора училища, видатного викладача-піаніста Володимира Вацлавовича Пухальського, до якого в січні 1913 р. привела свого 10-річного сина Володимира. За 7 років навчання — спочатку в училищі, а потім у консерваторії — Горовиць неодноразово виступав у так званих «публічних концертах», куди залучали лише найталановитіших учнів. У 1920 р. — став учнем легендарного Фелікса Блуменфельда. Цього ж року закінчив консерваторію. До 1925 р. концертував містами радянської Росії (СРСР). Мав величезний успіх. Володимир Горовиць за фортепіаноРазом зі скрипалем Натаном Мільштейном виступав в Москві, Петрограді з першокласними оркестрами. Від жовтня 1924 до січня 1925 р. дав близько 20 концертів у Ленінграді, де зіграв 155 творів. У 1925 р. їде на гастролі до Європи, де швидко завойовує популярність як концертуючий піаніст. Від 1928 р. живе в США (1944 року отримав американське громадянство). У 1933 — одружився з Вандою Тосканіні, донькою славетного диригента Артуро Тосканіні. Практично все життя (з перервами в 1953—1965 та 1975—1981 рр.) В. Горовиць активно концертував. Репертуар Горовиця надзвичайно широкий — від творів Д. Скарлатті до С. Прокоф'єва, значне місце в репертуарі займали також його авторські транскрипції популярних творів. Гра В. Горовиця відрізнялась блискучою віртуозністю та феноменальною технікою. Взаємини піаніста і радянської влади були трагічними. Після еміграції радянська влада неодноразово йому погрожує, в 1930-х роках у концтаборах СРСР загинули його брат і батько. Володимир Горовиць відвідав СРСР лише 1986 року, після 61-річної перерви (з тріумфальним успіхом дав концерти в Москві та Ленінграді). Cестра музиканта, піаністка й педагог Регіна Горовиць, була дружиною відомого українського радянського економіста Овсія Лібермана.

Володимир Горовіц народився 18 вересня (1 жовтня) 1903 року в Києві, у родині відомого, авторитетного та заможного київського інженера Самуїла Горовиця. Родина мешкала в Києві ще з 1850-х років. Підґрунтям заможного життя була діяльність діда піаніста — київського купця 1-ї гільдії Йоахима Горовиця — відомого мецената. Перші кроки в музиці Володимир зробив за допомогою матері — Софії Горовиць (Соні Бодик), яка 8 років навчалася у Київському музичному училищі в класі директора училища, видатного викладача-піаніста Володимира Вацлавовича Пухальського, до якого в січні 1913 р. привела свого 10-річного сина Володимира. За 7 років навчання — спочатку в училищі, а потім у консерваторії — Горовиць неодноразово виступав у так званих «публічних концертах», куди залучали лише найталановитіших учнів. У 1920 р. — став учнем легендарного Фелікса Блуменфельда. Цього ж року закінчив консерваторію. До 1925 р. концертував містами радянської Росії (СРСР). Мав величезний успіх. Володимир Горовиць за фортепіаноРазом зі скрипалем Натаном Мільштейном виступав в Москві, Петрограді з першокласними оркестрами. Від жовтня 1924 до січня 1925 р. дав близько 20 концертів у Ленінграді, де зіграв 155 творів. У 1925 р. їде на гастролі до Європи, де швидко завойовує популярність як концертуючий піаніст. Від 1928 р. живе в США (1944 року отримав американське громадянство). У 1933 — одружився з Вандою Тосканіні, донькою славетного диригента Артуро Тосканіні. Практично все життя (з перервами в 1953—1965 та 1975—1981 рр.) В. Горовиць активно концертував. Репертуар Горовиця надзвичайно широкий — від творів Д. Скарлатті до С. Прокоф'єва, значне місце в репертуарі займали також його авторські транскрипції популярних творів. Гра В. Горовиця відрізнялась блискучою віртуозністю та феноменальною технікою. Взаємини піаніста і радянської влади були трагічними. Після еміграції радянська влада неодноразово йому погрожує, в 1930-х роках у концтаборах СРСР загинули його брат і батько. Володимир Горовиць відвідав СРСР лише 1986 року, після 61-річної перерви (з тріумфальним успіхом дав концерти в Москві та Ленінграді). Cестра музиканта, піаністка й педагог Регіна Горовиць, була дружиною відомого українського радянського економіста Овсія Лібермана.

Дякуємо!

Наша адреса:м. Ромни, вул. Коржівська,94міська центральна бібліотека для дорослих імені Бориса Антоненка-Давидовича5-31-53e-mail : cmb@vk-romny.gov.ua

презентація підготовлена працівником відділу обслуговування Кубатко С.П.