Молоді письменниці України

Молоді письменниці України

Жанна Володимирівна Куя́ва — українська журналістка, письменниця, літературний критик. Володарка спецвідзнак літературного конкурсу «Коронація слова 2012», «Коронація слова 2014», дипломант «Коронації слова 2013». Лауреатка Всеукраїнського літературного конкурсу малої прози імені Івана Чендея (2019). Членкиня Національної спілки журналістів України. Членкиня Національної спілки письменників України з березня 2015 р. Народилася 25 січня 1980 року в селі Датинь Ратнівського району Волинської області. Через п'ять років з родиною переїхала до села Смолярі, що на Старовижівщині. 1995—1999 рр. навчалася у Володимир-Волинському педагогічному училищі (нині — коледж) імені А. Ю. Кримського. З 1999-го до 2003-го працювала вчителем Любохинівської ЗОШ І-ІІІ ступенів Старовижівського району. За цей час здобула вищу освіту на педагогічному факультеті Волинського національного університету імені Лесі Українки. З вересня 2003 р. — кореспондент, згодом завідувачка відділу Старовижівської районної газети «Сільські новини», з 2005 р. — журналіст Всеукраїнської газети «Сім'я і дім», з 2007 р. — керівник кореспондентського пункту газети «Сім'я і дім» у Києві. Авторка романів: «Нічниця»(2013), «Із медом полин» (2013), «Дерево, що росте в мені» (2014), «Гордієві жінки» (2015), «Говори, серце, не мовчи» (2019).

А́нна Багря́на (справжнє ім'я Ганна Юріївна Багрянцева) — українська поетеса, прозаїк, драматург, перекладачка. Дочка літератора, видавця, журналіста Юрія Багрянцева, рідна сестра письменниці, журналістки, громадської діячки Олени Багрянцевої. Дружина болгарського поета, драматурга, перекладача, барда Димитра Христова. Народилася 24 березня 1981р. у Фастові Київської області. Дитячі роки пройшли в селищі Борова Фастівського району. У 1989 році переїхала до Києва. У 2004-му закінчила з відзнакою магістратуру Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка (спеціальність — українська мова та література) та була прийнята до Національної спілки письменників України. Працювала редактором телекомпанії «ЮАна», автором і ведучою телепрограми «Гармонія душі», старшим редактором Всесвітньої служби радіомовлення України, референтом з питань українознавства КУН, головним спеціалістом Національної спілки письменників України по роботі з молодими авторами, головним редактором часопису «Гранословіє». З 2006-го по 2008 рік була головою Всеукраїнської ліги українських жінок та секретаркою ради Національної спілки письменників України. З 2010 р. — членкиня Асоціації українських письменників і Комітету Міжнародної літературно-мистецької премії імені Пантелеймона Куліша. Перекладає з польської, болгарської, македонської та російської мов. З 2010-го по 2016-й проживала в м. Скоп'є (Республіка Македонія), тепер — в м. Софія (Болгарія).

Юлія Анатоліївна Ілюха — українська письменниця, журналіст, волонтер АТО. Народилася 5 січня 1982 року в селі Гонтів Яр у Валківському районі Харківської області. Закінчила Харківську державну академію культури, де отримала диплом менджера-економіста, Львівський національний університет ім. Івана Франка, де здобула журналістський фах. У 2016 році у видавництві "Віват" вийшла її перша книга – збірка прози "Неболови. Навчи мене мріяти", яка увійшла до довгого списку "Книги року ВВС-2016". У 2018 році вийшли дві дитячі книги для дошкільнят: "Як Грицик Муху-Нехочуху переміг" та "Історії Цвірінька". У цьому ж році отримала другу премію Міжнародного літературного конкурсу «Коронація слова» за рукопис роману "Східний синдром" та з новелою "Слід" перемогла у конкурсі короткої прози "Новела по-українськи" від журналу "Країна". Письменниця є лауреаткою Міжнародної українсько-німецької літературної премії ім. Олеся Гончара (2018).

Нікуліна Анастасія Олегівна — українська письменниця, блоґерка, книжкова оглядачка, перекладачка. Авторка романів «Сіль для моря, або Білий кит», «Зграя», «Завірюха», «Все буде добре», а також низки збірок. Народилася 23 вересня 1989 р. у Львові. Навчалася у Львівській українській гімназії з поглибленим вивченням іноземних мов та українознавства і згодом закінчила факультет міжнародних економічних відносин ЛНУ ім. І. Франка. Працює копірайтером. Проводить творчі онлайн-марафони з написання художньої прози. Дебютний роман авторки «Сіль для моря, або Білий Кит» здобув міжнародну українсько-німецьку літературну премію імені Олеся Гончара 2018 року у номінації «Проза» та відзнаку «Найкраща книга для підлітків» за підсумками року премії «Глиняний кіт — 2018». Сценарій за мотивами книги увійшов до переліку кінопроектів-переможців Одинадцятого конкурсного відбору Держкіно. У 2013 році посіла перше місце у конкурсі «Майстерня чудес» з твором «Гість» під псевдонімом Іва Шон. У 2016 році здобула перемогу в Міжнародному конкурсі «Коронація слова» в номінації «П'єси для дітей» з п'єсою для старшого шкільного віку «Завірюха». Переможець премії "Еспресо. Вибір читачів 2019" у категорії "Найкраща книжка для дітей і підлітків" "Зграя"..

Герасим'юк Олена — українська поетеса, письменниця, громадська діячка, волонтерка. Парамедик добровольчого медичного батальйону «Госпітальєри». Авторка книжок «Глухота», «Розстрільний Календар», «Тюремна Пісня». Народилась 3 вересня 1991 року у місті Києві. Дідусь — поет, громадський діяч, дисидент Михайло Дацюк. Батько — поет Василь Герасим'юк. Писати вірші почала у школі, публікувалась у періодичних виданнях «Соняшник», «Українська літературна газета», «Літературна Україна» та ін. Навчалась в Інституті філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка на кафедрі теорії літератури, компаративістики та літературної творчості. У 2013 році Олена Герасим'юк стала лауреаткою одразу кількох письменницьких конкурсів: премії конкурсу ім. Леоніда Кисельова, Міжнародної українсько-німецької премії ім. Олеся Гончара, другої премії літературного конкурсу «Смолоскип». Поетичне відкриття 2013 року. В серпні 2013 року разом із письменником та спортсменом Євгеном Михедою стали першими резидентами першої в Україні Резиденції для молодих україномовних письменників «Станіславський феномен», започатковану письменником і видавцем Василем Карп'юком у місті Івано-Франківськ. Нагороджена волонтерським нагрудним знаком. Спогади Олени увійшли в книгу «Майдан. Свідчення. Київ, 2013—2014». Разом із Василем Карп'юком упорядкувала поетичну збірку «Євромайдан. Лірична хроніка». В 2014—2015 роках працювала в українському бюро «Радіо Свобода». Брала участь у створенні книги «АД-242. Історія мужності, братерства і самопожертви» (авторка ідеї — Ірина Штогрін) та документального фільму «Невидимий Батальйон». У 2017 році пройшла тижневий вишкіл та поїхала на війну парамедиком у складі добровольчого медичного батальйону «Госпітальєри». Працювала у лікарні міста Авдіївка, на передовій поблизу селищ Піски, Водяне (Маріупольського напрямку), міста Мар'їнка. За особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народу нагороджена державною медаллю «За врятоване життя».

Катери́на Богда́нівна Ба́бкіна — українська письменниця, поетеса, сценаристка. Народилася 22 липня 1985 р. в Івано-Франківську. 2006 року закінчила Інститут журналістики Київського національного університету ім. Т. Шевченка. Співпрацює з українськими та зарубіжними виданнями Esquire Ukraine, Фокус, Бізнес, Le Monde, ART UKRAINE, Harper's Bazaar, The Insider, ПЛАТФОРМА, Buro 24/7. У 2015 році разом з Марком Лівіним ініціювала флешмоб #bookchallenge_ua, сутність якого полягала в тому, щоб прочитати за рік 200 книг. Авторка поетичних збірок «Вогні святого Ельма», «Заговорено на любов», "Гірчиця", "Знеболювальне і снодійне"; збірок оповідань «Щасливі голі люди» та «Лілу після тебе»; роману «Соня»; дитячих повістей «Гарбузовий рік» та «Шапочка і кит»; книжки «Наші птахи і те, що їм заважає»; нон-фікшину для дітей «Сила дівчат» (у співаворстві з Марком Лівіним) та роману в оповіданнях «Мій дід танцював краще за всіх»; воркбуку «Звичка писати». Тексти Катерини Бабкіної перекладені польською, німецькою, англійською, шведською, французькою, румунською, чеською, російською мовами та івритом. У 2012 році за сценарієм Катерини Бабкіної було знято короткометражний фільм «Зло» в рамках проекту «Україно, goodbye!». В 2013 році Катерина Бабкіна зняла дебютну короткометражну стрічку «Жовта коробочка». В 2015 за сценарієм Катерини Бабкіної було знято короткометражну стрічку “Кончений”. В 2017 році вийшла книга Міка Вікінга «Маленька книга хюґе. Як жити добре по-данськи» у перекладі Катерини Бабкіної.

Наталія Олександрівна Довгопол — сучасна українська письменниця, авторка романів «Шпигунки з притулку „Артеміда“», «Прокляте небо», «Мандрівний цирк сріблястої пані» та інших. Народилася 28 лютого 1987 року Броварах Київської області, зростала в Києві на Троєщині, у одинадцятому класі їздила на навчання до США за програмою міжнародних обмінів FLEX. Отримала червоний диплом Національного авіаційного університету за спеціальністю «Туризм», потім вивчала «Теорію та історію мистецтв» в аспірантурі Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв. Займалася історичною реконструкцією та театром. Співзасновниця Театру історичного танцю «Al'entrada» (Київ), де тривалий час була артисткою, організаторкою заходів і викладачкою в студії танцю. Разом із театром створювала танцювальні програми в стилістиці різних епох (від Середньовіччя до українського Модерну), співпрацювала з українськими музеями та відвідала з гастролями десяток країн (у тому числі Німеччину, Кіпр, Японію). Театральні будні й подорожі створили поштовх для написання майбутніх романів. Усе свідоме життя працювала з дітьми та молоддю: викладала англійську, організовувала табори, протягом 2013—2016 років вела краєзнавчі гуртки в Київському Палаці дітей та юнацтва. З 2018 року мешкає з чоловіком-греком у Афінах, де окрім написання книг займається громадською роботою. Зокрема, належить до української діаспорної організації «Трембіта», бере участь у організації міжнародних освітніх закладів під егідою [ERASMUS+].

Таня Малярчу́к — українська письменниця та публіцистка. Майстриня історичної прози. З 2011 на еміграції в Австрії. Народилася 1983-го року в Івано-Франківську. Закінчила Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника з відзнакою, за фахом — філолог. Друкувалася в часописах «Березіль», «Четвер», «Критика», «ШО». Після переїзду до Києва працювала журналісткою спершу на 5-му каналі, потім в програмі журналістських розслідувань «Попередження з Миколою Вереснем». З 2011-го мешкає у Відні, одружена з громадянином Австрії. Оповідання й есе перекладені німецькою, польською, румунською, англійською, чеською та білоруською мовами. Стипендіатка програм Gaude Polonia (Польща) та Junge Akademie der Künste (Берлін). Колумністка в українських та німецьких інтернет-виданнях Deutsche Welle та Die Zeit Online. Членкиня Українського ПЕН. Авторка книг: "Ендшпіль Адольфо, або троянда для Лізи" (2004), "Згори вниз. Книга страхів" (2006) та (2007), "Як я стала святою" ( 2006) та ( 2008), "Говорити" ( 2007), "Звірослов" (2009), "Біографія випадкового чуда" (2012), "За такі гріхи Бог ще подякує" (2020). Роман «Забуття» (2016) про українського історика та політика В'ячеслава Липинського був нагороджений літературною премією «Книга року BBC-2016». У 2018 році вийшла перша дитяча книжка Малярчук «MOX NOX», що у перекладі з латинської означає «надходить ніч». Це історія химерної цивілізації рукокрилих істот, які заселили зруйновані міста після того, як звідти із невідомих причин щезли люди.

Софі́я Ю́ріївна Андрухо́вич — українська письменниця, перекладачка й публіцистка. Дружина письменника Андрія Бондаря. Народилася 17 листопада 1982 роу в Івано-Франківську. Дочка письменника Юрія Андруховича. Закінчила природничий ліцей в рідному місті та Українську академію друкарства. Співредакторка часопису «Четвер». Має низку публікацій у періодиці. Стипендіатка програми Вілли Деціуша у Кракові (2004) та Міністра культури Республіки Польща (2012, 2016 — стипендія Gaude Polonia). Авторка художніх творів: «Літо Мілени» (2002), «Старі люди» (2003), «Жінки їхніх чоловіків» (І2005), «Сьомга» ( 2007), «Фелікс Австрія» (2014), «Сузір'я Курки» (2016) у співавторстві з Мар'яною Прохасько, «Амадока» (2020). Переклади: Мануела Ґретковська «Європейка» (2006), Клайв Стейплз Льюїс «Принц Каспіян» та «Подорож Досвітнього мандрівника» (2008), Джоан Роулінґ «Гаррі Поттер і келих вогню» (разом з Віктором Морозовим), Айн Ренд «Атлант розправив плечі» (2015), Кадзуо Ішіґуро «Не відпускай мене» (2016). Відзначена багатьма літературними преміями. У 2017-му книжка «Сузір'я Курки» Софії Андрухович та Мар'яни Прохасько увійшла до каталогу книжкових рекомендацій у галузі міжнародної дитячої та юнацької літератури «Білі круки 2017».

Ірена Карпа народилася 8 грудня 1980 року в Черкасах, зростала на Прикарпатті, навчалася у художній школі, згодом у Київськогму національному лінгвістичному університеті на відділенні французької філології. У 2003 році отримала ступінь магістра іноземної філології за спеціальністю «англійська та французька мови». Перша книга Карпи «Знес Паленого» була видана в 2002 році в Івано-Франківську. До неї увійшли повість «50 хвилин трави» та оповідання «Сни Ієріхона». Ці ж твори разом з нтерактивним романом «Полювання в Гельсінкі» склали книгу «50 хвилин трави», видану в 2004 році. У тому ж році вийшов роман «Фройд би плакав». Четвертою її книгою став роман «Перламутрове Порно (Супермаркет самотності)», який вийшов у 2005 році, а п'ятою — роман «Bitches Get Everything», виданий у 2006 році. У 2008 році вийшов роман «Добло і Зло», складений з двох частин — «Привид моєї школи» з короткими сценками з дитинства та «Планета тьолок» з історіями з дорослого життя. У 2010 році новела Карпи «Цукерки, фрукти і ковбаси» увійшла до збірки «Декамерон. 10 українських прозаїків останніх десяти років». У вересні 2011-го вийшла книга «Піца „Гімалаї“, у 2012 році — книга «З Роси, з Води і з Калабані», у 2014-му — збірка «Письменниця, співачка, мандрівниця» (інтерв'ю, колумністика та есеїстика) та книга «Baby travel. Подорожі з дітьми або, Як не стати куркою» (іронічні історії про подорожі різними країнами світу разом з дітьми). Навесні 2015 року уклала збірку «Волонтери. Мобілізація добра». З жовтня 2015-го українська письменниця, співачка, журналістка, телеведуча стала першим секретарем з питань культури посольства України у Франції. У 2019 році Карпа представила свій новий роман «Добрі новини з Аральського моря». Романи авторки перекладені польською, чеською, болгарською мовами.

Дегтяренко Анна Вікторівна (літературний псевдонім – Ярослава Дегтяренко) – українська письменниця, лауреатка Міжнародного літературного конкурсу «Коронація слова» (2016). Народилася 30 листопада 1984 року в Запоріжжі Закінчила загальноосвітню середню школу №7, згодом – юридичний факультет Міжрегіональної академії управління персоналом . Працювала юридичним консультантом. Захоплюється вишивкою, подорожами, стрільбою з традиційного лука, любить класичну музику. Писати книги почала випадково. Перше оповідання було написано для Інтернету. У 2014 році була розпочата робота над «Лицарями Дикого Поля». Для участі в Міжнародному конкурсі «Коронація слова» самостійно переклала свій твір українською мовою. У 2016 році «Лицарі Дикого Поля» здобули відзнаку «Вибір видавця». Відтоді працює виключно в історичному жанрі, присвячуючи усі свої книги історії України. В своїх романах реконструює історичні події настільки точно, наскільки це можливо. Ретельно вивчає історичні джерела, праці науковців, археологічні дані, етнографію, звичаї, вірування та побут українців, історію держави та права, військову історію, навіть деякі аспекти психології та судово-медичної експертизи, вплітаючи цю інформацію в сюжет книги.

Ці та інші книги представлених авторів ви можете знайти у фондах Полтавської обласної бібліотеки для юнацтва імені Олеся Гончара та в електронному каталозі на сайті бібліотеки: 1. Андрухович С. Фелікс Австрія : роман / С. Андрухович. - Львів : Вид-во Старого Лева, 2014. - 288 с. 2. Бабкіна К. Б.Мій дід танцював краще за всіх : оповідання / К. Б. Бабкіна. - Київ : Комора, 2019. - 144 с. 3. Багряна А. Дивна така любов : роман-соната / А. Багряна. - К. : Нора-Друк, 2010. - 208 с. 4. Герасим'юк О. Розстрільний календар / О. Герасим'юк. - Харків : Клуб Сімейного Дозвілля, 2017. - 431 с. 5. Гранецька В. Л. Мантра-омана / В. Г. Гранецька. - Харків : Клуб Сімейного Дозвілля, 2011. - 240 с. 6. Дегтяренко Я. Олеся : між коханням та честю / Я. Дегтяренко. - Харків : Клуб Сімейного Дозвілля, 2020. - 464 с. 7. Довгопол Н. Прокляте небо : роман / Н. Довгопол. - Харків : Клуб Сімейного Дозвілля, 2019. - 384 с. 8. Ілюха Ю. Східний синдром : роман / Ю. Ілюха. - Харків : Клуб Сімейного Дозвілля, 2019. - 240 с. 9. Карпа І. І. Як виходити заміж стільки разів, скільки захочете / І. І. Карпа. - Київ : Книголав, 2020. - 216 с. 10. Куява Ж.Говори, серце, не мовчи : роман / Ж. Куява. - Харків : Клуб Сімейного Дозвілля, 2019. - 272 с. 11. Лілік О. Квіти цикорію : роман / О. Лілік. - Київ : Академія, 2018. - 256 с. 12. Малярчук Т. MOX NOX : повість / Т. Малярчук. - Львів : Вид-во Старого Лева, 2018. - 120 с. 13. Нікуліна, Анастасія. Завірюха Текст : роман-чар / А. Нікуліна. - Харків : Vivat, 2019. - 368 с.

3 Березня - всесвітній день письменника. Відзначається за рішенням 48 конгресу Міжнародного ПЕН-клубу, що відбувся 12-18 січня 1986 року. ПЕН-клуб був заснований у 1921 році. Назва організації – абревіатура, утворена першими літерами англійських слів poets- поети, essayists – нарисовці, novelists – романісти (слід відзначити, що абревіатура в даному випадку співпадає зі словом pen – ручка в перекладі з англійської). Ідея її створення належить англійській письменниці Кетрін Емі Доусон-Скотт. Першим президентом ПЕН-клубу став Джон Ґолсуорсі. В 1923 році відбувся перший конгрес ПЕН-клубу в Лондоні, в той час ПЕН-центри були створені у 11 країнах світу. Сьогодні подібні центри діють в 130 країнах. Це – міжнародне об’єднання письменників, яке, як зазначено в Хартії ПЕН-клубу, „виступає на захист принципів свободи інформації всередині кожної країни і між всіма країнами. Його члени зобов’язуються виступати проти придушення свободи слова в будь-якій її формі в тих країнах і суспільствах, до яких вони належать, а також в усьому світі, коли це можливо. ПЕН-клуб виступає на захист свободи преси і проти необгрунтованого застосування цензури в мирний час. ПЕН-клуб вважає, що необхідне просування людства до більш високих форм політичної і економічної організації потребує вільної критики уряду, органів управління і політичних інститутів. Оскільки свобода передбачає добровільну стриманість, члени ПЕН-клубу зобов’язуються виступати проти таких негативних аспектів свободної преси, як неправдиві публікації, навмисна фальсифікація, спотворення фактів або тенденціозно безчесна їх інтерпретація заради політичних, групових або особистих цілей”. Український ПЕН (створений у 1989 р.) — українська громадська організація, направлена на захист свободи слова та прав авторів, на сприяння розвитку літератури та міжнародному культурному співробітництву. Входить до мережі національних центрів Міжнародного ПЕН.

Вікторія Леонідівна Гранецька — українська письменниця та видавчиня. Вікторія Гранецька народилася 24 березня 1981 року в селі Юрівка Козятинського району Вінницької області в родині поляка та українки. З дитинства писала вірші, казки, оповідання, публікувалась у районній газеті «Вісник Козятинщини». У 2003 році здобула фах практичного психолога у Вінницькому державному педагогічному університеті ім. М. Коцюбинського. До 2010 року працювала офіціанткою, рекламною агенткою, продавчинею косметики, доглядачкою за маленькими дітьми, консультанткою у музичному магазині, коректоркою в газеті для російськомовних емігрантів Каліфорнії та Філадельфії, редакторкою рубрики «Культура» в місцевому ЗМІ. До 2014-го займалася журналістикою, соціально-культурними проектами («100 книжок для сільських бібліотек», «Сучасне Епатажне Креативне Слово», «Письменницькі спогади»), мала кілька публікацій у жанрі малої прози (есей «Симфонія № 38» у складі альманаху «Експрес Молодість», новела «Закохане місто» на шпальтах «Літературної України»), двічі побувала в складі журі конкурсу «Коронація слова». Лауреатка Міжнародної літературної премії Коронація слова: роман «Мантра-омана» здобув І преміюу у 2011 році. У 2013 р. вийшла її друга книжка під назвою «ТІЛО™». Роман «ТІЛО™» потрапив у десятку фіналістів Міжнародної премії імені О. Ульяненка та увійшов до шорт-листа Всеукраїнського рейтинґу «Книжка року'2013» у номінації «Красне письменство».У вересні 2015 року вийшов «Щасливий» — третій роман письменниці, створений на основі реальної історії про українську дівчину та азербайджанського хлопця, був нагороджений спеціальною відзнакою «Коронації слова» у номінації «Гранд Романи». 31 жовтня 2018 року разом з чоловіком Владом Сордом, ветераном російсько-української війни та письменником, заснувала видавництво "Дім Химер", що спеціалізується виключно на українській літературі сучасних авторів. У 2019 р. отримала Всеукраїнську літературну премію ім. М. Коцюбинського за збірку оповідань «Reality Show/Magic Show».

Ольга Володимирівна Лі́лік — журналістка, письменниця та сценаристка. Народилась 8 грудня 1981 р. у Києві в сім'ї техніка-метролога і художниці-модельєра. Дуже хотіла стати письменницею. Ще у шкільні роки пройшла курси журналістики в Інституті журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Там же отримала вищу світу. Після закінчення Інституту журналістики працювала в журналах, газетах та інтернет-виданнях: «Натали», Food&Drinks, «Форум», Holliday, Doping, Travel, «Столиця». Перша повість «Спогад» вийшла у 2010 році у видавництві «Кальварія». Книгу дописала завдяки підтримці Юрія Покальчука. У 2015 році в журналі «Березіль» надрукували другу повість «Кімната сповіді». За неї авторка отримала третю премію часопису за підсумками року. А у 2017 році в цьому журналі побачив світ роман «Квіти цикорію». У 2018 році у Видавничому Центрі «Академія» вийшли повість «Чорний дощ» та роман «Квіти цикорію». Повість потрапила до Всеукраїнського рейтингу «Книжка року-2018» у номінації «підліткова та юнацька література». Також вона увійшла до короткого списку першої підліткової премії «Навиворіт». У 2019 році написала сценарій серіалу «День сонця», який вийшов на каналі «Україна».