Want to make creations as awesome as this one?

Інтерактивний профіль присвячений 100 річчю Української революції 1917-1921 років.

More creations to inspire you

Transcript

Інтерактивний профіль

володимир винниченко

Профіль

Творча особистість

Ранні роки

Політичне життя

Тайм-лайн

Контакти

письменник революціонер політик

Навчання

Роменська центральна міська бібліотека для дорослих імені Бориса Антоненка-Давидовича

Профіль

Ранні роки

Політичне життя

Тайм-лайн

Контакти

родина

Навчання

Творча особистість

Ранні роки Кирило і Євдокія Винниченко - по центру Володимир Кирилович Винниченко народився 28 липня 1880 р. в Єлисаветграді Херсонської губернії (тепер Кіровоградська область) у робітничо-селянській родині. Від першого шлюбу мати В. Винниченка мала трьох дітей: Андрія, Марію й Василя. Від шлюбу з Кирилом Винниченком народився Володимир. Будинок родини був по вулиці Солдатській 49 і до сьогодні не зберігся – тепер на тому місці новозбудований дитячий садок... Батько Кирило працював по панських економіях, чумакував, мати тримала постоялий двір, згодом продавши його і кошти розділивши між дітьми. Кирило Винниченко (батько) За родинними переказами, рід Винниченків з’явився у селі Григорівка, коли місцевий поміщик Шишковський виміняв у поміщика з Полтавщини три сім’ї селян на кілька гончих собак. Серед тих селян із Полтавщини були і предки Володимира Винниченка. Володимир часто їздив до діда Василя в Григорівку. Виходило так, що Володимир мав дві «столиці» свого дитинства. Мати далі утримувала заїжджий двір, а «селянин-власник» Кирило Винниченко був досить міцно прив'язаний до Григорівки. Тож Володимирове дитинство почасти минуло в селі. Там жили його дід і баба, дядьки, тітка, двоюрідні брати й сестри... Згодом саме про це були спогади письменника: «Отже, я виріс у тих степах, з тими волами, шуліками, задуманими могилами. Вечорами я слухав, як співали журавлі біля криниць у ярах, а удень ширина степів навівала сум безкрайності. В тих теплих степах виробилась кров моя і душа моя». За дитячими спогадами і враженнями письменник створить оповідання, що оформляться в збірку оповідань «Намисто», яка увійде в золоту колекцію для дітей. Вдома малому Володі дозволяли більше, ніж іншим дітям. Був він загальний улюбленець, навіть пестунчик. Про те, як солодко бути найменшеньким, таким собі «царем і богом», якому всі догоджають, В. Винниченко пізніше напише в оповіданні «Віють вітри, віють буйні...» Євдокія Винниченко згадувала: «Володимир грався з дітьми сусідів і тримав їх трохи в терорі, бо був дуже сильний для свого віку й вольовий, упертий! Сусіди часто жалілися на хлопця, й батьки мусили його карати або дорікати, але не дуже суворо. У кожному разі, хлопець робив так, як вважав за потрібне. Проте сусіди, батьки бачили, що дитина незвичайна». В оповіданні про «Федька-халамидника» – безліч прикмет єлисаветградського дитинства самого автора. Річка неподалік будинку, де мешкає Федькова родина; базарний місток, що його навесні зносить крига; паровий млин, з-за якого «сонце хитро виглядає»; церква («блищить кінчик хреста на Богоявленській церкві») – це все поставало й перед очима малого Володимира Винниченка, коли він біг до Інгулу зі своєї Солдатської вулиці. Не випадкова й така деталь: батько Федька працює в міській друкарні, у реальному житті працівником друкарні був старший брат Володимира Андрій. А головне – сам Федько, герой, якому письменник віддав чимало своїх рис. Про таких кажуть: заводій, ватажок, шибеник. І водночас цей «Соловей-Розбійник» надзвичайно приваблює своєю гордою вдачею, великодушністю, готовністю в скрутну хвилину махнути рукою на себе самого заради товаришів, яких він «не любить видавати». У Володимира теж, здавалося б, все, як і в його однолітків. Грається з хлопцями в ґудзики й цурки, запускає голубів, купається в Інгулі, шукає пташині гнізда й скарби, катається на ковзанах...Та деякі з тих розваг досить ризиковані. Перепливаючи якось із дорослими широкий ставок, Володимир мало не втопився. Урятували старші. Іншого разу мчав верхи на коні попереду табуна – кінь злякався чогось, скинув малого вершника. Пощастило: коні, пролітаючи степом, не зачепили хлопчика копитами. Ще якось була подорож на ковзанах по замерзлій річці аж до Новомиргорода – це кілометрів сорок, не менше. У вдачі майбутнього письменника, й справді, було багато бунтарського. Відчайдушність, зухвалий виклик заведеним звичаям і звичкам (через що навколишні сприймають його як «жахливу дитину»), правдолюбство, якась зворушлива людяність, що криється за екстравагантними вчинками... Володимир вирізнявся серед своїх ровесників і тим, що мав надзвичайно чіпку пам'ять. Рано навчився читати – сталося це непомітно для його рідних. Здається, першим «букварем» для нього були принесені братом Андрієм, працівником друкарні, афіші, з яких він, бавлячись, вирізав літери і клеїв на стіну, питаючи у дорослих, що то за буква...

Народна школа

Гімназія

Університет

1887-1890

1890-1899

1901-1903

Профіль

Творча особистість

Навчання

Політичне життя

Тайм-лайн

Контакти

Ранні роки

Коли Володимирові минуло сім років, його віддали навчатися до народної школи. Містилася вона неподалік тієї церкви, де колись хрестили сина Кирила та Євдокії Винниченків. Шкільні премудрощі виявилися для хлопчика нескладними. «Будучи од природи до всього цікавим, а до того ще й талановитим, без особливих труднощів йде він першим учнем протягом усього часу вчення в школі, – писав перший біограф В. Винниченка Юрій Тищенко. – На його здібності до вчення звернула увагу вчителька народної школи і порадила батькам не лишати хлопця без дальшої освіти, а оддати його до науки в якусь середню школу».

Так Володимир невдовзі переступив поріг Єлисаветградської чоловічої класичної гімназії. Тут навчалося близько 300 учнів. Належали вони переважно до заможних верств Єлисаветграда. Наприкінці XIX – на почату XXст., скажімо, серед учнів гімназії приблизно 30 відсотків становили дворяни, 10 – міщани. Платити за навчання треба було велику суму – 60 крб. (для порівняння: фунт свинини на єлисаветградському ринку коштував тоді 9 копійок, телятини – 6 копійок, баранини – 10 копійок). У різний час у гімназії навчалися польський поет Ярослав Івашкевич, Нобелівський лауреат фізик Ігор Тамм, винахідник «Катюші» Георгій Лангемак, сатирик Дон Амінадо. Загалом у пору навчання Володимира Винниченка зусиллями єлисаветградської інтелігенції місто мало репутацію культурного центру. «Це було тоді одно з найкультурніших міст на Херсонщині. Там була гарна реальна школа (земське училище, яким керував М.Завадський), кавалерійська юнкерська школа, там жив наш артільник Микола Левицький», – згадувала згодом педагог і літератор Софія Русова, яка 1883 p., бувши з погляду влади неблагонадійною, переховувалася в домі Івана Тобілевича, секретаря міської поліційної управи й ... українського драматурга. Однак про роки навчання в гімназії у В. Винниченка лишилися недобрі спомини. Цікаво, що й Винниченкові герої згадують свою гімназійну пору без особливого захвату. Провалені іспити, непорозуміння з адміністрацією, незавершене навчання... Юрій Тищенко в нарисі «Хто такий Винниченко?» (1917 р.) наголошував на соціально-класових нюансах ситуації, до яких додавалася ще й національна кривда. Володимир Винниченко навмисне підкреслював те, що походить з селянського роду, і свідомо говорив своєю українською мовою як з товаришами гімназистами, так і з учителями. Вже тоді в його думках зародилося питання: чому ж так, що мова, якою говорять його батьки і більшість людей, забороняється чи висміюється? Одному своєму героєві В. Винниченко згодом вкладе у вуста слова, які міг би сказати про себе самого: «Я був хворобливо вразливий на критику, на глум з себе» (роман «Хочу!»). Володимирові не раз кидали, маючи на увазі його простий одяг і українську мову: «Мы тебя учим не на свинопаса, а на чиновника», – а він тій зверхності протиставляв свій зухвалий напівхлоп'ячий виклик. Так йшло до кінця сьомого класу. В цей час назріває у В. Винниченка сила непорозумінь з начальством і після великої суперечки він ставить ультиматум: щоб йому видали свідоцтво, що він скінчив сім класів гімназії, а також, щоб видали документи його без поміток. Начальство, бачачи вплив В. Винниченка на учнів і щоб позбавитись його, згодилось на таку умову. У 1899 р. йому виповнилося дев'ятнадцять. За свідченням Ю. Тищенка, літо того року Винниченко провів у мандрах. Уже тоді пробуджувався його потяг до літературної творчості, який потребував життєвих вражень і знань. Стати на кілька місяців степовим пілігримом Винниченко вирішив, напевно, за прикладом Максима Горького: про його «ходіння по Русі» тоді відомо було багатьом, а після виходу в світ «Очерков и рассказов» (1898р.) слава їх автора стрімко зростала. Твори популярного російського письменника, поза всяким сумнівом, входили до сфери інтересів молодого Винниченка – про це можна зробити висновок з його ранніх новел, на яких виразно позначився горьківський вплив. Та були в нього й інші захоплення. Коло читання поповнювалося творами Т. Шевченка, І. Нечуя-Левицького. В. Винниченко писатиме, маючи за зразок «Катерину», «Бурлачку», повісті Панаса Мирного... Златопільська гімназія Утім, потрібно було вчитися далі. По документ про освіту Володимир Винниченко звернувся до містечка Златопіль, що на межі Київської і Херсонської губерній. Там працював наглядачем у тюрмі Андрій Павленко, його старший брат по матері. Мешкаючи в брата, Володимир склав екстерном іспити в Златопільській гімназії. Затяжний гімназійний сюжет прийшов таким чином до щасливого завершення. Златопільські прикмети згодом упізнаватимуться в описах Сонгорода (оповідання «Сила і краса»). «Оповідають товариші по іспитах в Златополі, що поява В.Винниченка дала багато приводу для балачок і дивувань, бо явився він у селянському вбранні і говорив і з товаришами, і з гімназіальним начальством тільки українською мовою», і це «нервувало панів учителів гімназії». Проте атестат зрілості цьому дивному для них «народному діячеві» вони все-таки видали. Сталося це 10 червня 1900 р.

1901 року Винниченко вступив на юридичний факультет Київського університету св. Володимира, де став членом Української студентської громади. Вступив до Революційної української партії (РУП), яка з 1905 року стала називатися Українською соціал-демократичною робітничою партією (УСДРП). За її дорученням проводив агітаційно-пропагандистську роботу серед робітників Києва та селян Полтавської губернії, за що 1903 року був заарештований, виключений із університету.

Профіль

Творча особистість

Політичне життя

Тайм-лайн

Контакти

письменник

01

драматург

02

художник

03

Ранні роки

Навчання

Винниченко - драматург Винниченко-митець – яскрава індивідуальність, у якій поєдналися найсуттєвіші риси перехідної доби – від критичного реалізму до модернізму. Важливе місце в усьому творчому доробку майстра посідає його драматургія, адже п'єси В. Винниченка зіграли дуже важливу роль у становленні українського театру. Володимир Винниченко-драматург усвідомлював, що український театр треба європеїзувати – надати йому філософської глибини, гостроти морально-етичних колізій, динамізувати дію. Наскільки це вдалося, свідчить той факт, що його п'єси посіли провідне місце в репертуарах «Молодого театру» Леся Курбаса, стаціонарного українського театру М. Садовського та драматичного театру ім. І. Я. Франка. В останньому протягом 1920-1921 pp. йшли п'єси «Гріх», «Дисгармонія», «Великий Молох», «Панна Мара», «Співочі товариства». Твори драматурга були популярними не лише в тогочасній Україні, але й за її межами. З особливим успіхом у країнах Західної Європи йшли драми Винниченка «Чорна Пантера і Білий Ведмідь», «Закон», «Брехня». Іхня тематика, як і тематика інших творів письменника й драматурга, була цілком традиційною – дослідження людської особистості, морально-психологічне випробовування внутрішніх сил людини в боротьбі за утвердження свого «Я». Але інтерпретація цих тем і морально-етичні проблеми, що поставали з творів Винниченка, були новаторством в українській літературі початку XX століття. Винниченкові п'єси руйнували канони сценічного дійства, які плекав етнографічний, романтично-сентиментальний і водевільно-розважальний український театр. Герої цих п'єс прагнули незалежності від будь-кого і будь-чого: юрби, моралі, приписів, умовностей. Вони прагнули бути «чесними з собою». Але, як зазначав сам Винниченко, ніхто з його героїв не був по-справжньому «чесним з собою», оскільки вони лише прагнули цього. Драми Володимира Винниченка – це стихія, бунт, виклик самому життю. Сміливістю тематики (свідомість та інстинкти, мораль і статеві проблеми, честь і зрада) драматург часто, на думку критики, виходив за межі дозволеного. Керуючись своїм відомим принципом «чесності з собою», як і знаменитим висловом Шопенгауера: «Філософові, як і поетові, мораль не повинна закривати правди», автор піднімав завісу, проникав у найпотаємніші схови психології і проводив експерименти на людській душі. Героєм його п'єс став новий суспільний тип інтелігента, тло дії – двадцяте століття, з його соціальними конфліктами й моральними протиріччями. Але не слід думати, що пошуки «правди життя» й «нової моралі» – новація драматурга в європейській драматургії, тому що для творів будь-якого європейського письменника це було нормою.

Володимир Винниченко. Пейзаж з деревами. 1932. Полотно, олія. Володимир Винниченко. "Краєвид Мужена". 1932. Винниченко - художник Упродовж свого життя В.Винниченко намагався поєднувати літературу і політику, що й стало причиною того, що він був змушений перебувати далеко за межами рідної України. Мешкав у Відні, Берліні, згодом оселився на півдні Франції, у містечку Мужен біля Канн, придбавши стару садибу з ділянкою землі. Тут упродовж останніх 25 років свого життя він повністю віддався літературній творчості. У період еміграції Володимир Кирилович відкрив ще один свій талант – талант художника. Поштовхом до малярства було багато причин, у тому числі і туга за Вітчизною, про що свідчать його українські пейзажі, написані по пам’яті. І хоч В.Винниченко не був професійним художником, його талант знаходить визнання навіть у професіоналів. Цікавитися живописом письменник почав ще з гімназійних років. У Франції брав уроки малювання (певний вплив на його творчість мала мистецька паризька школа «Еколь де Парі»), організовував художні виставки, зокрема, завдяки йому в 1924 році в Берліні відбулася перша персональна виставка його приятеля, талановитого художника М.Глущенка. Створені В.Винниченком портрети, пейзажі, натюрморти захоплюють багатою кольоровою гамою, наповненою світлом і повітрям. Похмурі відтінки, які іноді зустрічаються в прозових творах, практично відсутні в його картинах. Тогочасна критика відгукувалася на його роботи: «Перше, що вражає у творчості Винниченка, – це надзвичайне багатство фарб. Мистець закоханий у фарби. Він бавиться ними, як дорогоцінним камінням, і знаходить з надзвичайною легкістю чимраз нові кольорові багатства». При житті автора його твори експонувалися на виставках у Львові і Парижі. Мистецькі твори В.Винниченка почали повертатися в Україну з 2000 року. Згідно заповіту дружини майстра слова і пензля 89 творів, серед яких – оригінальні олійні роботи, акварелі, альбоми з рисунками були передані архівом Колумбійського університету Національній Академії наук України.

Винниченко - письменник В перших оповіданнях В. Винниченко бере сюжети з життя провінційного міщанства, селян-наймитів, показаних у конфліктах із працедавцями, в обставинах руйнування старих традицій, наростання протесту («Контрасти», «Хто ворог?», «Голота» й ін.); поряд з’являються оповідання з модною в той час темою – босяків, декласованих («Краса і сила», «На пристані» та ін.), з життя казарми («Боротьба», «Честь») і тюрми («Темна сила», «Дим», та ін.). Самим поставленням проблем Винниченко заперечував традицію народницького реалізму. Щодо генези – твори ці в українській літературі найближчі до оповідань Франка з побуту суспільного дна. Характерним для Винниченка було зацікавлення гострими патологічними переживаннями, сцени експериментів над людською гідністю (в техніці зображення темних сторін суспільства безперечні впливи Мопассана). В малюванні патологічних образів інтеліґентів попередником Винниченка в українській прозі був Агатангел Кримський (1871-1942) із своїм романом «Андрій Лаговський» (1894-1905). Інтерес до психологічних і моральних експериментів зростає у письменника в міру все частішого звертання до образів інтеліґентів – переважно революціонерів («Зіна», «Момент», «Маленька рисочка» тощо); з’являються образи безвільної людини з рисами біологічної і соціальної деґенерації. Спроби аналізу концепції аморальності, за якою «чесність з собою» дозволяє зробити будь-який злочин, аби лише почуття, розум і воля були в гармонії, стають тематично-сюжетним стрижнем багатьох творів Винниченка після революції 1905 p., в часи урядової реакції й спаду хвилі громадського піднесення: драми «Щаблі життя», «Memento», «Великий Молох», «Чорна пантера», «Брехня» та ін., романи «Чесність з собою», «Божки», «Рівновага», «Хочу». Цей ряд підсумовує роман «Записки кирпатого Мефістофеля» (1918); збудований на таких же колізіях, він вигідно відрізняється від попередніх сатиричним трактуванням героя. Цілком новими для Винниченка пригодницьким жанром і напруженою інтриґою були романи «Соняшна машина» (1928) і «Нова заповідь» (1949) із спробою утопічного розв’язання конфлікту між антагоністичними світовими силами.

ompany

Company

Company

Профіль

Ранні роки

Навчання

Політичне життя

Тайм-лайн

Контакти

Творча особистість

1880

1903

1910

1918

Профіль

Ранні роки

Навчання

Тайм-лайн

Контакти

1901

1902

1906

1907

1911

1917

1951

1919

1921

Творча особистість

Політичне життя

Париж, Німеччина, Петербург. Поява “Чесноти з собою” в російському перекладі; Київ, Кавказ, Полтавщина (Кононівка).

Володимир Винниченко народився в місті Єлисаветграді Херсонської губернії в робітничо-селянській родині. Спочатку добре навчався у народній школі. По закінченні школи Володимира віддано до Єлисаветградської гімназії.

Помер Володимир Винниченко, похований у французькому місті Мужен. Впродовж останніх 25 років свого життя Винниченко прожив у французькому містечку Мужен, біля Канн, у власному невеликому будинку, де займався літературною творчістю і живописом. Понад 20 його полотен зберігаються в Інституті літератури ім. Т. Шевченка НАН України.

Був неодноразово заарештований, виключений з університету. Після чергового арешту й ув’язнення із загрозою довічної каторги Винниченку, за допомогою товаришів, вдалося вирватися з рук царської охранки. Не ризикуючи далі, він емігрував.

Винниченко очолив опозиційний до гетьманського режиму Павла Скоропадського Український національний союз, рішуче наполягав на відновленні УНР, створенні її найвищого органу — Директорії, головою якої став у листопаді 1918 р. Заарештований гетьманськими офіцерами. Звільнений через протест української громадськості.

Він вступив на юридичний факультет Київського університету. Створив таємну студентську революційну організацію, яка звалась «Студентською громадою».

Lorem ipsum dolor sit amet, consectetur adipiscing elit

Вступив до Революційної української партії (РУП), яка з 1905 року стала називатися Українською соціал-демократичною робітничою партією (УСДРП).

Збірка оповіданнь „Краса і сила“

Знов був заарештований у Києві.Через вісім місяців сидіння Винниченка випущено “на поруки”. Довідавшись про те, що має бути засуджений за свою політичну діяльність на каторгу, Винниченко ще раз емігрував.

Переїзд до Москви через небезпеку життя в Україні. Александринський театр у Петрограді прийняв п’єсу “Брехня” (в перекладі “Ложь”). Нелегальна подорож в Україну.

Переїхав до України і став одним з організаторів і керівників Центральної Ради, потім головою уряду – Генерального Секретаріату.

Винниченко вийшов із УСДРП і організував у Відні Закордонну групу українських комуністів, створив її друкований орган — газету «Нова доба», в якій опублікував свій лист-маніфест «До класово несвідомої української інтелігенції», сповістивши про перехід на позиції комунізму.

Очолив новостворений комітет допомоги українському студентству в Берліні.

Профіль

Ранні роки

Навчання

Творча особистість

Тайм-лайн

Контакти

ДЯКУЄМО!

Політичне життя

Телефон: 5-31-53

Email: cmb@vk-romny.gov.ua