Mozart

Вольфганг Амадей Моцарт

Mozart : Requiem in D K. 626 (Orchestre national de France / James Gaffigan)Mozart: Complete Symphonies (Selection)Mozart: Complete Piano SonatasThe Best of Mozart6 Hours Mozart for Studying, Concentration, RelaxationClassical Music for Brain Power - MozartMozart - Classical Music for RelaxationMozart - Piano Concerto No.21, K.467 / Yeol Eum SonADD TO QUEUEMozart Gala Concert 250 years of the birth of MozartMozart - LacrimosaMozart's Symphony No. 35 'Haffner' by Bernard Haitink and the RoyalConcertgebouw OrchestraMozart: Symphony No. 29 in A major, K.201 - Concertgebouw Chamber Orchestra - Live Concert HDSymphony No. 40 in G Minor, K. 550: IV. Allegro Assai (Remastered)Mozart - Piano Concertos No.20,21,22,23,24,25,26,27 + Presentation (Century's record. : Lili Kraus)Mozart: Concerto for piano and Orchestra (d-minor) K.466, UchidaMozart - Symphony No. 25 in G minor, K. 183 [complete]Mozart. Piano Concerto No. 20 in D minor, K466 - Martha Argerich (1998)Mozart Symphony #40 in G Minor, K 550 - 1. Molto AllegroMozart: Symphony No. 29 in A major, K.201 - Concertgebouw Chamber Orchestra - Live Concert HDA Little Night Music - Wolfgang Amadeus MozartWolfgang Amadeus Mozart: Clarinet Concerto in A major, K.622Wolfgang Amadeus Mozart - K.397, Fantasia in D minor8 Hours Mozart | Mozart's Greatest Works | Classical Music PlaylistMOZART Symphony No 40 in G minor KV550 LEONARD BERNSTEINIsyana Sarasvati sings Two Mozart Opera AriasW.A.Mozart - Sonata A Major K.331 | Julia Rovinsky Harp Arrangement #harp #Mozart #JuliaRovinskyMozart: Symphony No. 40 / Rattle · Berliner PhilharmonikerLVHF 2017: W. A. Mozart - Laudate Dominum, KV 339 - Patricia Janečková - SopranMozart - Piano Concertos No.11,12,13,14,17,18,19 + Presentation (Century's recording : Lili Kraus)

Б.Окуджава Моцарт на скрипке играет (из путевого дневника) Моцарт на старенькой скрипке играет, Моцарт играет, а скрипка поет. Моцарт отечества не выбирает — просто играет всю жизнь напролет. Ах, ничего, что всегда, как известно, наша судьба — то гульба, то пальба… Не оставляйте стараний, маэстро, не убирайте ладони со лба. Где-нибудь на остановке конечной скажем спасибо и этой судьбе, но из грехов своей родины вечной не сотворить бы кумира себе. Ах, ничего, что всегда, как известно, наша судьба — то гульба, то пальба… Не расставайтесь с надеждой, маэстро, не убирайте ладони со лба. Коротки наши лета молодые: миг — и развеются, как на кострах, красный камзол, башмаки золотые, белый парик, рукава в кружевах. Ах, ничего, что всегда, как известно, наша судьба — то гульба, то пальба… Не обращайте вниманья, маэстро, не убирайте ладони со лба. М. Алигер Соната Моцарта Когда в концернтом белом зале Японец Моцарта играл, Раскаты сильного рояля, Как солнце освещали зал. Внезапно в зале, озаренном Игрою звуков и лучей, Запахло летом и озоном, Запели птицы и ручей... И вместе с ними сердцу пелось, Дышалось, думалось легко, И жить хотелось, жить хотелось! Шагать хотелось далеко! Земля щедра! Земля богата! Да будет свет! Да сгинет мрак! От всей души клялась соната, Что будет так и только так! Своей судьбой жила соната, Проста как добрый человек, Как человечья мысль крылата, Бессмертна уж который век! Жила в неколебимой вере, С неколебимой жаждой жить. Жила, и никакой Сальери Уже не мог её убить. Когда в концернтом белом зале Японец Моцарта играл, Светились утренние дали, И грохотал девятый вал! Как будто волны океана Накатывались на песок... Воспоминания нежданно Меня ударили как ток: Японский юноша, чьё имя Газеты мира затвердят, Он мог погибнуть в Хиросиме Тринадцать лет тому назад. Американские моторы. Уродливый, зловещий гриб. А как играл бы тот, который В то утро всё-таки погиб? Живого слушали живые, И жажду жизни пел живой В столице ленинской России, Московской раннею весной. Когда в концертном белом зале Японец Моцарта играл, Мы все японца понимали, И нас японец понимал. Гремел торжественно и свято Единства нашего язык, Как эта добрая соната Международен и велик. Спокойно спорила соната С неправдой, злобой и бедой. Японца слушал, словно брата, Американец молодой. Он слушал трепетно и пылко, Как может слушать только друг, И каждым нервом, каждой жилкой Он отвечал на каждый звук. Соната Моцарта звучала, Твердя уверенно о том, Что этот добрый рыжий малый Не хочет быть моим врагом. Соната Моцарта летела, Весну на крыльях берегла, Со злом мириться не хотела, Не верить людям не могла! Но стройность музыкальной фразы Не каждый принимал в расчёт: С одной американской базы Взмывал ракетный самолёт. Красноречивые министры Густую взбалтывали муть, И в синем небе росчерк быстрый Прочерчивал опасный путь. Спеши, крылатая соната! Не разреши! Не допусти! Всей силой своего раската - Встань поперёк его пути! Страшнее грома и набата, Как всенародный приговор, Греми, бессметрная соната! Расти, соната до-мажор! Лети на всех волнах эфира Защитой жизни и весны! И властно требуй: "Люди мира! Спасите Землю от войны!" Н. Огарев Моцарт Толпа на улице и слушает, как диво, Артистов-побродяг. Звучит кларнет пискливо; Играющий на нём, качая головой, Бьёт оземь мерный такт широкою ногой; Треща, визжит труба; тромбон самодовольный Гудит безжалостно и как-то невпопад, И громко все они играют на разлад, Так что становится ушам до смерти больно. Так что ж? Вся наша жизнь проходит точно так! В семье ль, в народах ли - весь люд земного шара, Всё это сборище артистов-побродяг Играет на разлад под действием угара… Иные, все почти, уверены, что хор Так слажен хорошо, как будто на подбор, И ловят дикий звук довольными ушами, И удивляются, когда страдают сами. А те немногие, которых тонкий слух Не может вынести напор фальшивой ноты, Болезненно спешат, всё учащая дух, Уйти куда-нибудь от пытки и зевоты, Проклятьем наградя играющих и их Всех капельмейстеров, небесных и земных. Люблю я Моцарта; умел он забавляться, Дурного скрипача и слушать и смеяться; Он даже сочинил чудеснейший квартет, Где всё - фальшивый звук и ладу вовсе нет; Над этим, как дитя, он хохотал безмерно, Художник и мудрец! О, Моцарт беспримерный! Скажи мне, где мне взять тот добродушный смех, Который в хаосе встречает ряд утех, Затем, что на сердце - дорогою привольной - Так просто весело и внутренно не больно! Д. Самойлов Дуэт для скрипки и альта Моцарт в легком опьяненье Шел домой. Было дивное волненье, День шальной. И глядел веселым оком На людей Композитор Моцарт Вольфганг Амадей. Вкруг него был листьев липы Легкий звон. «Тара-тара, тили-тики,— Думал он.— Да! Компания, напитки, Суета. Но зато дуэт для скрипки И альта». Пусть берут его искусство Задарма. Сколько требуется чувства И ума! Композитор Моцарт Вольфганг, Он горазд,— Сколько требуется, столько И отдаст… Ox, и будет Амадею Дома влет. И на целую неделю — Черный лед. Ни словечка, ни улыбки. Немота. Но зато дуэт для скрипки И альта. Да! Расплачиваться надо На миру За веселье и отраду На пиру, За вино и за ошибки — Дочиста! Но зато дуэт для скрипки И альта! В. Боков Счастье Счастье! Звучит нестареющий Моцарт! Музыкой я несказанно обласкан! Сердце, в порыве высоких эмоций, Каждому хочет добра и согласья! Ю. Левитанский Музыка Есть в музыке такая неземная, как бы не здесь рожденная печаль, которую ни скрипка, ни рояль до основанья вычерпать не могут. И арфы сладкозвучная струна или органа трепетные трубы для той печали слишком, что ли, грубы, для той безмерной скорби неземной. Но вот они сошлись, соединясь в могучее сообщество оркестра, и палочка всесильного маэстро, как перст судьбы, указывает ввысь. Туда, туда, где звездные миры, и нету им числа, и нет предела. О, этот дирижер — он знает дело. Он их в такие выси вознесет! Туда, туда, все выше, все быстрей, где звездная неистовствует фуга... Метет метель. Неистовствует вьюга. Они уже дрожат. Как их трясет! Как в шторм девятибалльная волна в беспамятстве их кружит и мотает, и капельки всего лишь не хватает, чтоб сердце, наконец, разорвалось. Но что-то остается там на дне, и плещется в таинственном сосуде остаток, тот осадок самой сути, ее безмерной скорби неземной. И вот тогда, с подоблачных высот, той капельки владетель и хранитель, нисходит инопланетянин Моцарт и нам бокал с улыбкой подает. И можно до последнего глотка испить ее, всю горечь той печали, чтоб, чуя уже холод за плечами, вдруг удивиться — как она сладка! Ш. Нишнионидзе (перевод с грузинского Н. Гребнева) Моцарта призвали на войну Моцарта призвали на войну - И остался Гайдн обездолен, Не обрёл учителя Бетховен, Моцарта призвали на войну, И одна в соседнем доме фройляйн Пролила слезу припав к окну. Новобранец, он пошёл в поход В достославном королевском войске, И ружьё - анафемский фагот, Он держал совсем не по-геройски. А весной все ночи напролёт Слушалон, как соловьи поют, И дрозду подсвистывал по-свойски... Моцарт шёл, как воины идут, Спотыкался на дорогах бранных, Где кресты железные дают, Но гораздо больше деревянных... Рекрут Вольфганг Моцарт шёл вперёд, И в мажоре надрывались пушки, НОты трудные вели кукшки, Видевшие множество невзгод. И во время славных выступлений Музыкант, - он слышал звук сонат; Ах, маэстро, - вы всего лишь гений, Может потому, - плохой солдат... Думал о ратной славе мало, И в карауле он дремал бывало, Или трогал мысленно струну; И усмотрел его вину Приговор суда из Трибунала Короля, магистра, генерала, Или, что так было в старину... Слишком быстро совершилось дело: Грянул залп - померкнул белый свет... Мальчик, он лежал после расстрела, Словно продырявленный кларнет. А. Ливанов 1791 День гаснет, И от кирхи бурой Всё глубже тень над мостовой, И ветер, словно партитурой, Шуршит пожухлою травой. Клавир открыв, за клавесином Маэстро, строгий, как чернец, Воссел — и с откровенной миной Коснулся клавиш наконец. Педант, рождённый для карьеры, Фанатик с черствою душой, Терзает клавиши Сальери, Порабощая звуков рой. Он ноте в такт не покачнется, И сух и беден строй рулад: Сердцам корыстным не даётся Гармонии высокий лад... Но вот его сменяет Моцарт! Он сердцем здесь, в гостях, озяб, И он, пожалуй, развлечется — Импровизацией хотя б... И клавесин — влюблённой девы, И звуки — сами льнут к нему! О, эти дивные напевы — Не сам ли Бог внушил ему? Как пляшет блик на ручке двери, Свеча — жива, и песнь — жива... И шепчет сумрачный Сальери: «Не надо людям божества!» И он уходит в сумрак комнат, И глыбой тьмы твердеет сам. И кружевной платочек скомкан И брошен к собственным ногам. Как жить ему в самообмане? Да, Моцарт гений, а не он! И руку, холодит в кармане С надёжным ядом медальон. С. Гроховский Реквием Душа изныла от чужого горя, И сердце от чужой беды болит. Под тёмным сводом Домского собора Торжественная музыка звучит. Смешались боли, были и легенды, И потянуло холодом от плит, Когда гремело грозное крещендо И замирала, уходя в зенит. Неудержимой бурею эмоций Гудят и задыхаются басы, И в каждом звуке оживает Моцарт, Хоть сочтены его часы. Тревога, нежность, вдохновенья взлёты Оставили следы в его судьбе, И понял он уже в разгар работы, Что сочиняет «Реквием» себе. Гусиное перо из рук упало, А музыка живёт и тем сильна, Что не печалью, а тревогой стала И жизнью вдохновенною полна. В. Миколайтис-Путинас Моцарт (перевод с литовского М. Петровых) В тишине концерт мой начат. В этот пышный зал пришли Дамы и князья и короли Слушать знаменитого маэстро. Стройно и свободно из оркестра Музыка моя ко мне летит. Радостный, как первый луч рассвета, Возникает голос менуэта. Звуки зыбки и многообразны, То они мечтательны, то страстны, То смиренны, то упрямы... С восхищеньем слушают вельможи, дамы. * * * Нет, не так звучать вам надо, Флейты, скрипки! Ваши радости так зыбки, — Я страдаю от разлада С непонятной новой темой. Мне нужна от вас иная речь! И тотчас же в ярком блеске свеч Задрожала, муки не скрывая, Странная мелодия, иная, Бьется и трепещет, как в лесу, Превращаясь в горькую слезу. Ю. Воронов Моцарт Ветер выл, срывая с петель двери. Бил по окнам дождиком косым... Моцарт был доволен, что Сальери В эту непогоду рядом с ним. *** Только тот ему тревожил душу: Пятна по лицу, смятенный взгляд... Моцарт сел играть. Сальери слушал, Но смотрел и думал невпопад. *** А когда поспешною рукою Он в бокалы разливал вино, Показалось Моцарту такое, Что в камине стало вдруг темно. *** Может быть, бокал – в одно из окон Или ненароком уронить? Моцарт залпом выпил. Разве мог он Дружбу подозреньем осквернить? М. Кузмин L'ho perduta meschinella… Mozart. Le nozze di Figaro В такую ночь, как паутина, Всю синь небесного павлина Заткали звездные пути. На башне полночь без пяти, И спит росистая долина. Курится круглая куртина. Как сладко цепь любви нести, Как сладко сеть любви плести В такую ночь! Чуть-чуть приподнята гардина, Звенит в беседке мандолина… О, песни вздох, лети, лети! Тебе булавки не найти, О, маленькая Барберина, В такую ночь! М. Пруст Моцарт Баварский властелин коленопреклоненно От итальянки не отводит страстный взгляд, И тусклый взор горит, шумит промозглый сад, Мерцают кружева как солнечная пена. Германская душа — глубокий долгий вздох — Познала прелесть грез и сладость томной лени, — Любить, любимым быть, — забвеньем веет мох, Бессильно падают ладони на колени. Вздох Керубино и усмешка Дон Жуана! — Бессмертный смех звенит в шпалерах темных роз, И дышат зноем, — но все жарче струйки слез, — Сад Андалузии и древняя Тоскана. В германском парке, как туман, стоит печаль, На итальянке вновь Царицы Ночи шаль, Дыханье легкое хранит, как песню, лес, С волшебной флейты вновь в серебряную тень Струится медленно погожий долгий день, Прощальный холодок щербета, губ, небес. Поетична присвята Вольфгангу Амадею Моцарту на сторінках журналу "Музыкальное просвещение": Борисевич, Ж. Поэтическая моцартиана / Ж. Борисевич // Музыкальное просвещение. - 2006. - № 3. - С. 36-39. Борисевич, Ж. Поэтическая моцартиана / Ж. Борисевич // Музыкальное просвещение. - 2006. - № 4. - С. 30-31.

1756 Вольфганг Амадей Моцарт народився в Зальцбурзі 27 січня. 1762 Перша подорож. Моцарт грає у Відні для імператриці Марії-Терези. 1763 Друга подорож, із перебуванням у Парижі 5 місяців. Перша публікація музики Моцарта. 1764 Перебування 15 місяців у Англії. 1766 Повернення в Зальцбург. 1767 Поїздка до Відня. Захворів на віспу. 1769 Поїздка в грудні з Леопольдом в Італію (повернулися в березні 1771р.). 1770 Постановка опери «Мітрідат, цар Понто», 26 грудня. 1771 Друга подорож до Італії в серпні — грудні. 1772 Третя подорож до Італії, початок — у жовтні (повернулися в березні 1773р.). Ієронім граф Колоредо обраний архієпископом Зальцбурга. 1775 «Уявна садівниця» поставленa в Мюнхені 13 січня. 1777 Вирушає із Зальцбурга у поїздку зі своєю матір'ю. Закохується в Алоїзу Beбер. 1778 Відвідує Париж, де 3 липня помирає мати. 1779 Повертається в Зальцбург до двору архієпископа. 1781 29 січня поставлена «Ідоменея». Відзивається у Відень до Колоредо. 1782 16 липня поставлена опера «Викрадення із сералю». Шлюб з Констанцією Beбер, 4 серпня. 1783 Останній раз відвідує Зальцбург. 1784 Спіткає серйозна хвороба нирок. 21 вересня народився Карл Томас Моцарт. Стає франкмасоном. 1785 Зустрічає Лоренцо Да Понте. 1786 «Весілля Фігаро» поставлене у Відні 1 травня. 1787 «Дон Жуан» поставлений в Празі 29 жовтня. Помирає Леопольд Моцарт 28 травня. Призначений імператорським камерним композитором, грудень. 1788 Початок війни з Туреччиною (кінець в 1791р.) 1789 Подорож до Берліну. Початок французької революції. 1790 «Так чинять усі» поставленa у Відні 26 січня. Смерть імператора Йосипа ІІ, 20 лютого. Подорож до Франкфурта на коронацію імператора Леопольда ІІ. 1791 Народився Франц Ксавер Моцарт, 26 липня. Подорож до Праги для постановки «Милосердя Тита» 6 вересня. «Чарівна флейта» поставлена у Відні 30 вересня. Помирає 5 грудня. Хронологічна таблиця основних дат життя й творчості подається з книги: 85.313-8В 353 Вернон, Роланд Эпоха творчества [Текст] : Вивальди. Бах. Моцарт. Бетховен / Р. Вернон. - М. : Поматур, 1996. - 120 с.

Вольфганг Амадей МОЦАРТ, один із найвизначніших композиторів XVIII століття, народився 27 січня 1756 року в Зальцбурзі. Батько його, Леопольд Моцарт, був членом капели архієпископа зальцбурзького і відомий як хороший скрипаль й автор багатьох музичних творів. Він був першим учителем свого сина, який ще в ранньому дитинстві виявляв феноменальні музичні здібності: в три роки грав на фортепіано, а в чотири вже імпровізував. У 1762 році Леопольд Моцарт здійснив з сином і дочкою Ганною, що також добре грала на фортепіано, артистичну подорож. Вони відвідали Мюнхен, Відень, Париж, Лондон, Голландію та Швейцарію. Всюди були в захваті від молодих віртуозів, особливо від Вольфганга з його імпровізаціями. У Парижі були видані перші сонати Моцарта для фортепіано та скрипки. У Лондоні він склав свої перші симфонії. Повернувшись назад в Зальцбург, він взявся за серйозне вивчення контрапункту. Знайомився одночасно з творами Баха, Генделя, Страделли, Кариссими та інших великих майстрів. Успіхи в заняттях були значними. В дванадцять років Моцарт написав зингшпіль "Бастьєн і Бастьєнна", виконаний на приватній сцені. У тому ж році він диригує у Відні великим концертом, в якому виконується його Урочиста меса, що написана з нагоди освячення церкви сирітського будинку. Після повернення Моцарта до Зальцбургу архієпископ надає хлопчикові звання придворного концертмейстера. Бажаючи дати синові повнy музичну освіту, Леопольд везе в 1769 році Вольфганга до Італії, де останній викликає захоплення не тільки у публіки, а й серед таких знавців, як Саммартіні в Мілані, падре Мартіні в Болоньї й Балотті в Падуї. У Римі папа пoсвячує Моцарта в лицарі Золотої шпори, а в Болоньї його обирають в члени філармонічної академії. У Мілані його опера "Мітрідат, цар Понтійський" витримує поспіль 20 постановок. Написана після цього для міланської сцени опера "Асканіо в Альбі" також мала величезний успіх. У наступному році в Зальцбурзі поставлена нова опера "Сон Сципіона", створена Моцартом з нагоди обрання нового архієпископа. У 1772-1775 роках Моцарт пише концерти, симфонії, меси й камерні твори; у 1775-му отримує замовлення написати для мюнхенської сцени оперу "Уявна садівниця", яку схвально сприймає публіка, і незабаром народжується опера "Цар-пастух", написана для Зальцбурга з нагоди приїзду туди ерцгерцога Максиміліана. Незважаючи на успіхи опер, матеріальні справи Моцарта не блискучі, і батько подумовує про нове турне, але архієпископ відмовляє у відпустці, так що Вольфганг змушений просити звільнення від служби, щоб підшукати собі краще місце. З важким серцем батько відпускає його з матір'ю в далеку подорож. Проживання в Мюнхені не добавило статків, тому Моцарт їде до Парижу, де йому вдається з успіхом виступити в концерті з однією зі своїх симфоній, але 3 липня 1778 помирає його мати. Глибоко засмучений Моцарт повертається в Зальцбург до колишньої посади придворного концертмейстера. У Зальцбурзі його очікує нове замовлення з Мюнхена — він пише оперу "Ідоменей", в якій проявляє прагнення до реформи в лірико-драматичному мистецтві; в речитативі, хорах і оркестровці цієї опери видно вже сліди нових впливів. У 1781 році Моцарт пориває з архієпископом зальцбурзьким і їде до Відня. Тут йому доводиться бідувати й працювати наспіх заради необхідного заробітку. На замовлення імператора він пише оперу "Викрадення із сералю", поставлену в 1782 році. Опера ця була прийнята публікою схвально і вважається першою німецькою оперою. У 1785 році у Відні була поставлена опера Моцарта "Весілля Фігаро". Внаслідок умисного поганого виконання італійськими співаками опера мало не провалилася на першому поданні, так що Моцарт змушений був звернутися зі скаргою до самого імператора, який наказав виконати цю оперу вдруге більш старанно. Зате в Празі "Весілля Фігаро" була виконана чудово, мала великий успіх, і Моцарт свою наступну оперу, "Дон Жуан", пише вже для Праги, де вона й була виконана з колосальним успіхом у 1787 році. У 1789-му за пропозицією і в супроводі князя Ліхновского Моцарт здійснив подорож до Берліну й Потсдаму, грав перед Фрідріхом-Вільгельмом II, який запропонував йому місце першого капельмейстера з платнею в 3000 талерів на рік. Але Моцарт був настільки залюблений у Відень, що рішуче відмовляється від втішної пропозиції пруського короля, хоча місце це могло б назавжди забезпечити його і вивести з важкого матеріального становища. Після повернення до Відня Моцарт отримує місце придворного композитора з платнею 800 флоринів на рік, що дає йому можливість кинути дрібну замовну роботу і зайнятися створенням вагомих творів. У 1788 році з'являються три його останні симфонії, які є новим словом у цьому жанрі. У 1790 році на замовлення імператора Моцарт написав оперу "Соsі fan tuttе". У наступному році він склав свої останні опери —"Милосердя Тита" для Праги з нагоди коронації Леопольда II і "Чарівну флейту" для віденського театру; ця опера мала колосальний успіх, який зростав з кожною новою постановкою. Останнім твором Моцарта був його знаменитий Реквієм, який він, проте, не встиг закінчити. Моцарт помер 5 грудня 1791 року в Відні. Реквієм був закінчений за особистими вказівками композитора його учнем Зюсмайером. За своє недовге життя Моцарт створив величезну кількість творів у всіх родах музики, і його ім'я ототожнюється з уявленням про всеосяжний музичний геній. Композитор довів оперу як музичну драму до вищого розвитку, але, прагнучи до найбільш вірної музичної характеристики дійових осіб, він ніколи не приносить її в жертву милозвучності. Крім оперної та духовної музики Моцарт створив безліч інструментальних творів. Щодо обчислення Кехеля, що склав тематичний каталог творів Моцарта, останній написав 68 духовних творів (меси, оферторії, гімни та ін.), 23 твори для театру, 22 сонати для клавесина, 32 струнних квартети, 49 симфоній, 55 концертів і багато іншого — в цілому 626 творів. Біографія композитора написана за книгою: 85.313(0)С 81 16 биографий знаменитых композиторов [Текст] : зарубежные композиторы; русские композиторы / ред. Л. В. Михеева. - СПб. : Композитор, 2003. - 200 с.

Вічне сонячне світло в музиці — ім'я тобі Моцарт. А. Г. Рубінштейн Хотів би я вміти писати так просто (як Моцарт)! Р. Штраус Для мене Бетховен найперший. Але Моцарт — єдиний! Дж. Россіні У чому секрет Моцарта? Нема відповіді. С. Ріхтер Моцарт є вищою, кульмінаційною точкою, до якої краса сягнула у сфері музики. П. І. Чайковський Моцарт не належить жодній з націй... Він стоїть над націями. А. Енштейн Моцарта часто дають грати дітям, тому що в нього мало нот, але дорослі бояться грати Моцарта через занадто велику значущість кожної ноти. А. Шнабель Моцарт — це вічно юне джерело, що несе людству радість весняного оновлення та душевної гармонії... Д. Шостакович Він належить кожному відрізку часу і кожній епосі, як розум, поезія, та істина. Жорж Санд Цитати видатних, що шанують Моцарта, з таких джерел: Вечный Моцарт : к 250-летию со дня рождения // Музыкальная жизнь. - 2006. - № 1. - С. 2-3. Универсальный гений: В. А. Моцарт // Музыкальный руководитель. - 2006. - № 1. - С. 61-66. Хроменко, І. А."Ти, Моцарте, бог..." : [мистецький вечір у середній школі] / І. А. Хроменко // Мистецтво в школі (Музика. Образотворче мистецтво. Художня культура). - 2009. - № 3. - С. 28-39.