Молоді письменники України

Молоді письменникиУкраїни

Маркус Валерій Сергійович (Валерій Ананьєв) народився 14 липня 1993 р. у Первомайську Миколаївської області. Служив у ЗСУ п'ять років, з них два — в зоні бойових дій на Донбасі. Як солдат 25-ї десантної бригади, він потрапив на фронт під Слов'янськ. Влітку 2014 року за вбивство Валерія, одним з командирів терористичної організації ДНР, було призначено грошову винагороду, тоді й з'явився псевдонім: «Щоб через мене не змогли знайти моїх близьких та нанести їм шкоду». Під час служби в АТО Валерій вів відеоблог, намагаючись показати армію такою як вона є: не перебільшуючи жахи війни і не применшуючи помилок командування. Публікував відео з передової про взяття Слов'янська, результати боїв, обстріли, армійське життя. У 2016 році був госпіталізований. Проходив лікування спочатку у Дніпрі, потім у Старокостянтинові Хмельницької області, далі - в Одесі, де отримав висновок про непридатність до служби за станом здоров'я та був звільнений з лав ЗСУ. Переїхав до Києва і був змушений продовжити лікування, оскільки мав фізичні та психологічні проблеми, але до лікарів більше не звертався, бо за його словами: «Єдиний лікар, який здатен мені допомогти — це я сам». Український військовий, ветеран російсько-української війни, письменник, блогер і мандрівник. Відомий своїми публікаціями у Facebook та відеороликами в Youtube, у тому числі про війну на сході України та пішу прощу по Дорозі святого Якова довжиною у 1800 кілометрів. 13 серпня 2018 року вийшла його перша художня книга «Сліди на дорозі», частина подій якої відбувається на Донбасі під час війни. Книга стала однією з найпопулярніших в Україні у 2019 році.

Юрій Даценко народився 16 лютого 1981 року у місті Хмельницькому. Закінчив міську гімназію № 1. Навчався у Львівському Національному Університеті імені І. Франка за спеціальністю "українська філологія". Література та літературна творчість були одним із найбільших захоплень Юрія ще з дитинства. Він має величезну домашню бібліотеку, не уявляє свого життя без книжки, писати почав досить давно, щоправда, ніхто про це не знав. Окрім письменницької діяльності більше 20 років він займається історичною реконструкцією доби Середньовіччя, яка стала стилем життя. Даценко — досвідчений байкер, який «намотав» Україною понад 50 тис. кілометрів. Заробляє на життя тим, що професійно виготовляє лицарські шатра. З двома написаними романами довго ходив у різні видавництва, однак постійно чув відмови, оскільки був молодим і нікому невідомим письменником. Дебютній публікації передувала певна робота “на репутацію”: соцмережі, літературні фести, конкурси, публікації малої прози в журналах та альманахах, налагодження знайомств, зв’язків. Задум, котрий визрівав кілька років, реалізувався в романах у стилі “провінційного горору” “Пастка для різника” та "Книга в камені”.

Олег Олександрович Коцарев народився 22 серпня 1981 року в Харкові. Закінчив відділення журналістики Харківського національного університету ім. В.Каразіна. Автор роману "Люди в гніздах" (2017), книжок поезії «Коротке і довге» (Київ, 2003), «Мій перший ніж» (2009), "Котра година" (2013), "Цирк" (2015), "Чорний хліб, білий кит" (2015). У 2000-х роках був учасником літературного конгломерату «Весло слова». Лауреат видавництва «Смолоскип», лауреат конкурсу імені Валер'яна Підмогильного, часопису «Кур'єр Кривбасу», фестивалів "Київські лаври" та «Молоде вино». Лауреат премії "Глиняний кіт" за роман "Люди в гніздах". Стипендіат літературних програм «Homines Urbani» (2007 рік, Краків, Польща), "Ventspils House" (2015 рік, Вентспілс, Латвія) та "Praha město literatury" (2017 рік, Прага, Чехія). Співупорядник антології Українська авангардна поезія (1910 – 1930-ті роки). Учасник літературних акцій: «Magnus Ducatus» (Мінськ), «Жак Дерріда. Кінцевої не буде» (Варшава), «NON/fiction» (Москва), «Трактор. Фестиваль оптимізму» (Київ), «Київські лаври» (Київ), «Вітер зі Сходу» (Івано-Франківськ), «Азіятський ренесанс» (Донецьк), «Літературний ґерць» (Дніпропетровськ), «П'ята весна» (Запоріжжя), «ZEX» (Харків), «1-ий міжна родний літературний фестиваль» (Львів), «ГоКо-КоЛа. Міцна чоловіча поезія» (Київ), Стокгольмського поетичного фестивалю та багатьох інших. Поезія Коцарева перекладась англійською, бенгальською, білоруською, івритом, італійською, литовською, німецькою, польською, португальською, російською, сербською, словацькою, французькою та чеською мовами. Член Українського ПЕН.

Любомир Андрійович Дереш народився 10 серпня 1984 р. у Пустомитах Львівської області. Навчався у середній школі № 2 м. Пустомити, потім закінчив Львівський фізико-математичний ліцей та економічний факультет Львівського університету (спеціальність «Облік і аудит»). Перша публікація — роман «Культ» у часописі «Четвер» (2002). Потім вийшли романи «Поклоніння ящірці» (2002), «Архе» (2005), «Намір!» (2006), «Трохи пітьми» (2007). Його твори перекладені кількома європейськими мовами (німецька, польська, італійська, сербська тощо). Роман «Культ» був представлений на Лейпцизькому книжковому ярмарку 2005 року, а в 2009-му він вийшов французькою мовою у видавництві «Сток». Головні герої його творів — підлітки . Автор намагається правдиво показати їхнє життя, тому у творах використовує розповсюджений сучасний сленг та нецензурну лексику. З 2008 року веде програму «Книжкова полиця» на телеканалі КРТ. Роман «Голова Якова» (підзаголовок — «Як стати Богом і не заплакати»), над яким Дереш працював майже п'ять років, вийшов у лютому 2012 р. у видавництві «Клуб сімейного дозвілля».

Маркіян Прохасько народився в Івано-Франківську, з дитинства живе у Львові. Вивчав історію та журналістику в Українському католицькому університеті. Журналіст, колумніст. Працював у львівському виданні “Твоє місто”. Публікувався у виданнях “Zbruc”, “The Ukrainians”, “Українська Правда”, “День”, “Галицький кореспондент”, “Курс”, “Медіакритика”, “Український журнал” та інші. “Нестримна сила води” — перша книга автора. Збірка "Нестримна сила води" – це дев’ять оповідань, що так чи інакше зводяться до пошуку ідеального міста. Серед безлічі можливих урбаністичних пейзажів, часів, вимірів й альтернативних світів розгортаються історії розквіту та занепаду, відчаю та надії, поразки та рутинного переживання найбільшого щастя.

Артем Чапай — літературний псевдонім Антона Васильовича Водяного — українського письменника, перекладача, репортера і мандрівника. Народився 2 грудня 1981 р. в Коломиї. Закінчив міську гімназію 1998-го року. Вищу освіту спочатку отримував у Академії Служби безпеки України, проте покинув навчання під час кампанії протестів «Україна без Кучми». В подальшому отримав ступінь бакалавра Києво-Могилянської академії. Під час навчання працював вантажником, кур'єром, редактором дитячого журналу, перекладав фільми на телеканалі «Інтер», був репортером при МЗС. Артем Чапай півтора року мандрував Америкою. За результатами цієї тривалої подорожі написав свою першу книгу «Авантюра», що вийшла друком у 2008 році. Чотири книги автора потрапляли до топ-5 конкурсу Книга року Бі-Бі-Сі: «Подорож із Мамайотою в пошуках України» у 2011, «Червона зона» — дебют Артема Чапая в суто художній літературі — у 2014, «Понаїхали» у 2015, «The Ukraine» у 2018. «The Ukraine» також потрапила у список найкращих українських книг 2018 року за версією українського ПЕН-клубу, список найкращих книг 2018-19 років за версією Українського інституту книги, короткий список Премії міста літератури ЮНЕСКО. Під час війни на Донбасі працював репортером у виданні Інсайдер. Двічі фіналіст журналістської «Честі професії». У квітні 2015 року вийшла спільна з Катериною Сергацковою книга репортажів із Донбасу «Война на три буквы». Окремі оповідання та репортажі Чапая видано також англійською, польською, чеською та словенською мовами. Зокрема, оповідання «Синок, пожалуста» включено до збірки Best European Fiction 2016. Перекладав книжки Магатми Ґанді, Едварда Саїда та ін. Співзасновник та активний учасник громадського руху «Збережи старий Київ».

Арте́м Чех — псевдонім Артема Олександровича Чередника. Народився 13 червня 1985 року в Черкасах. З 2002 року мешкав у Києві. З грудня 2008 року — у с. Мрин Чернігівської області. З 2012 — знову у Києві. За освітою соціолог, але за фахом не працював. Має досвід роботи актором Черкаського драматичного театру, охоронцем, продавцем, промоутером, журналістом, копірайтером, художником-моделмейкером і старшим стрільцем та навідником БТР у лавах Збройних Сил України. У 2007 році з книжкою «Цього ви не знайдете в Яндексі» став переможцем всеукраїнського конкурсу «Міській молодіжний роман». Премія "ЛітАкцент року" в категорії «есеїстика» за книжку «Точка нуль» була присуджена у 2017 році. Артем Чех - лауреат премії "Воїн Світла" 2018 року та літературної премії Гоголя 2018 року за книжку «Точка нуль». У жовтні 2019 отримав спецвідзнаку Черкаського книжкового фестивалю за книгу «Район „Д“». У листопаді 2019-го став лауреатом Літературної премії імені Джозефа Конрада-Коженьовського. Фіналіст премії Ришарда Капусцінського у номінації літературний репортаж 2019 року за книжку «Точка нуль». Окремі твори Чеха були перекладені німецькою, англійською, польською, чеською, російською мовами та видані у зарубіжних періодичних виданнях і літературних альманахах. Серед головних складових його творів: сюрреалізм, гротеск, філософічність, літературні експерименти та автобіографічність.

Мирослав Миколайович Лаюк народився 1990 року у с. Смодна Косівського р-ну Івано-Франківщини. Закінчив Національний університет «Києво-Могилянська академія». У 2018 році став PhD в галузі філософії та літератури, а також кандидатом філологічних наук та викладачем кафедри літературознавства НаУКМА. Вів авторські радіопрограми на Old Fashioned Radio — «ЧИТвер» та «Слова», з 2019 року став співведучим програми "Час поезії" на "UA:Суспільне". У 2018 році увійшов до списку 30 under 30 від видання “KyivPost” як один з 30 українців, які мають видатні досягнення у найрізномінтніших сферах діяльності, а в 2019-му видання «Cosmopolitan» назвало його одним з 5 молодих українців, «за якими варто стежити наступні 20 років». Твори Лаюка були перекладені й опубліковані 11 мовами, серед яких англійською у британських журналах "New Statement", "Agenda", австрійському "Podium", чеських "Plav", "Aluze" тощо. Мирослав - учасник поетичних фестивалів та літературних подій у Південній Африці, Австрії, Хорватії, Чехії, Литві, Польщі тощо. Упорядник «Антології молодої української поезії ІІІ тисячоліття» (А-ба-ба-га-ла-ма-га, 2018). Пісні на слова Мирослава виконують групи Dakh Daughters та Oy Sound System.

Андрій Степанович Любка народився 3 грудня 1987 року в Ризі (Латвія), де тоді навчалася його мама. Довгий час мешкав у місті Виноградові Закарпатської області. Закінчив Мукачівський ліцей з посиленою військово-фізичною підготовкою.З 2005 по 2009 навчався в Ужгородському національному університеті та отримав ступінь бакалавра з української філології. У 2012-2014 рр. навчався у Варшавському університеті, де отримав ступінь магістра з балканських студій. Член літоб'єднання Ротонда. Вірші та переклади Любки друкувалися у журналах «Київська Русь», «ШО», «Всесвіт», «Потяг-76», «Post-Поступ», альманахах «Джинсове покоління», «Карпатська саламандра», «Корзо», «Кур'єр Кривбасу» тощо. Андрій Любка - учасник багатьох українських і міжнародних культурних заходів у Берліні, Варшаві, Києві, Празі, Стамбулі, Кракові, Інсбруку, Ляйпціґу, Львові, Одесі, Харкові, Дармштадті та ін. Живе в Ужгороді.

Максим Іванович Кідрук народився 1 квітня 1984 року в с. Володимирець Рівненської області. Навчався у фізико-математичному класі з посиленим вивченням іноземної мови. У 2001 році закінчив школу із золотою медаллю. Того ж року вступив на Механіко-енергетичний факультет у Рівненському університеті водного господарства (спеціальність «Теплоенергетика»). 2005-го переїхав до Києва. Вступив до аспірантури НТУУ «КПІ» на Теплоенергетичний факультет. У 2007-му Максим Кідрук виграв грант на навчання за кордоном і виїхав на проживання до Стокгольма (Швеція), де вступив до аспірантури Королівського технологічного інституту. Під час навчання встигав подорожувати країнами Європи. Кідрук співпрацює з українськими журналами. Опублікував більше 40 статей про подорожі в журналах «МАНДРИ», «Український тиждень», «РІА Львів», «Большая прогулка», газеті «Високий замок». Оповідання та критичні статті вийшли друком у літературному журналі «Дніпро», газеті «Літературна Україна».

Павлó Петрóвич Коробчýк народився 12 липня 1984 р. у Луцьку Волинської області у родині українського поета, перекладача та літературного критика Петра Коробчука. Навчався на відділенні сходознавства Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Працює в сфері журналістики, SMM, digital, на Радіо Свобода, Gazeta.ua, vvnews.info, UAINFO.ORG, «Майдан закордонних справ», контент-редактором у кампанії «Чесно. Фільтруй суд». Займався digital підтримкою фестивалів 86 (Славутич), Plan B (Харків), Polyana Festival (Закарпаття). Учасник фестивалів: Бандерштат (Луцьк) (2009—2017), Княжий (2017), Кропивницький-фест (2017), Меридіан Чернівці (2011), Меридіан Луцьк (2017), День Незалежності з Махном (Гуляйполе) (2008, 2009), ZEX (Харків) (2007), Київські лаври (2007, 2008, 2009), Львівський форум (з 2007) . Грає на барабанах у гурті Райдо, StroOm, Drunk&Drowned. Український письменник (прозаїк, поет, публіцист), музикант, журналіст. Автор романів «Ключові клапани» і «Море для шульги», поетичних книг «Хвоя», «Цілодобово», «Динозавр», «Мерехтіло», «Натщенебо», «Кайфологія», книги оповідань «Священна книга гоповідань». Автор музичного альбому «HOROBRO». Лауреат премії ім. Бориса Нечерди (2017), «Смолоскип» (2004), поетичного конкурсу імені Нестора Літописця (2016), премії ім. Б. І. Антонича «Привітання життя» (2009) тощо. Переможець двадцяти літературних слемів. Друкувався в антологіях: «MADE IN UKRAINE» (італійською), «30 wieszy zza granizy» (польською), «Wschod-Zachod» (польською), Альманах «ЗНАК», «Євромайдан. Лірична хроніка», Антологія двотисячників «2 тонни», «II, IV міжнародний фестиваль у Львові», «Харківська барикада-2», «Березневі коти-2», «GOPAK», «Третья ватерлиния», «Вакації» тощо. Твори Павла Коробчука перекладалися на англійську, німецьку, італійську, польську, литовську, білоруську, словацьку та сербську мови. Займається літературною критикою. В ЗМІ опубліковано понад тридцять критичних оглядів на твори сучасної української літератури. Мешкає в Києві.

Ці та інші книги представлених авторів ви можете знайти у фондах Полтавської обласної бібліотеки для юнацтва імені Олеся Гончара та в електронному каталозі на сайті бібліотеки: 1. Ананьєв В. Сліди на дорозі / В. Ананьєв. - 4-тє вид. - Кам'янець-Подільський : ФОП Гордукова І. Є., 2019. - 375 с. 2. Даценко Ю. Пастка для різника : роман / Ю. Даценко. - Харків : Клуб Сімейного Дозвілля, 2019. - 320 с. 3. Дереш Л. Спустошення : роман / Л. Дереш. - Львів : Вид-во Анетти Антоненко, 2017. - 376 с. 4. Кідрук М. Доки світло не згасне назавжди : роман / М. Кідрук. - Харків : Клуб Сімейного Дозвілля, 2019. - 560 с. 5. Коробчук П. Ключові клапани : роман / П. Коробчук. - Львів : Вид-во Старого Лева, 2019. - 320 с. 6. Коцарев О. Люди в гніздах : роман / О. Коцарев. - Київ : Комора, 2017. - 232 с. 7. Лаюк М. Ківі ківі / М. Лаюк. - Львів : Видавництво Старого Лева, 2020. - 64 с. 8. Любка А. У пошуках варварів. Подорож до країв, де починаються й не закінчуються Баклани / А. Любка. - Чернівці : Meridian Czernowitz, 2019. - 384 с. 9. Чапай А. The Ukraine / А. Чапай. - Чернівці : Книги-ХХІ, 2018. - 240 с. 10. Чех А. Район "Д" / А. Чех. - Чернівці : Meridian Czernowitz, 2019. - 320 с.

З нагоди свята - всесвітнього дня письменника - вітання представникам нового покоління українських літераторів! Творчість цих молодих митців достойно представляє Україну та українську культуру в усьому світі. Деякі письменники є членами Українського ПЕН-клубу - організації, яка сприяє розвитку літератури і захищає свободу слова в Україні та світі. Український ПЕН був заснований 1989 року і прийнятий до Міжнародного ПЕН 1990-го. Першим президентом Українського ПЕН був Микола Вінграновський (1989-1993), потому ПЕН в Україні очолював Євген Сверстюк (1993-2010). 2010-го, з обрання президентом правозахисника, публіциста Мирослава Мариновича, Український ПЕН починає провадити системну літературну та правозахисну діяльність в Україні та за кордоном. 2014-го президентом Українського ПЕН було обрано Миколу Рябчука, а у грудні 2018 року – Андрія Куркова.