Want to make creations as awesome as this one?

Інтерактивна презентація до 120-річчя від дня народження майстрині декоративного живопису Катерини Білокур

Transcript

Доля, виспівана в квітах(7.12.1900 – 10.06.1961)

Катерина Білокур

Життя в обіймах квітів

Святе малювання

Доленосна пісня

Творча палітра

Цікаві факти

Були в XX ст. спалахи визначних світових талантів, знакових подій в житті людства і серед них — єдина в світовому живописі неосвічена жінка-селянка, яка самотужки сягнула воістину фантастичних висот у малярській справі. Про неї великий Пабло Пікассо сказав: «Це геніальна українська жінка. Якщо б у Франції була така, ми б змусили увесь світ говорити про неї». Це — Катерина Василівна Білокур, яка в своїх чудових полотнах втілила невмирущу красу живописної української природи, її неосяжні степові далі, колгоспні лани, щедрі дарунки родючої землі і розмаїті квіти — символ радості, щастя і духовного життя народу. Ім’я Катерини Білокур сьогодні згадують поряд зі славетними Анрі Руссо, Іваном та Йосипом Генераличами, Марією Приймаченко, Ніко Піросманішвілі, Ганною Собачко-Шостак. А до цього були довгі роки, сповненої буденної тяжкої праці селянського життя, голод, розруха, колективізація, війна, знову голод. Їй довелося пережити осуд односельців, які вбачали у її заняттях малюванням спробу ухилитися від роботи. Вона зустріла непорозуміння матері, яка вважала її малювання безглуздим, і все-таки подолавши ці непрості в сільському житті перешкоди, вона крок за кроком, відкрила для себе таємниці живопису.

Доля виспівана в квітах

назад

«Якби у мене була можливість хоч годин дві–три на день помалювати, то я б лічила за щастя. А то проходять дні, тижні, місяці і роки, а я, Боже мій, та яку б же я за той час виконала красу, які прекрасні твори! А я тільки плачу, дивлячись, що стоять полотна, лежать фарби, а я ось ношу в хату торф, а з хати виношу попіл, шукаю і рубаю дрова на розпал торфу, перу ганчірки, топлю піч… І я січас не художник, а попелюшка».

Святе малювання

назад

Доленосна пісня

назад

1939 рік визначив подальшу долю художниці. Гостюючи у сестри Люби Тонконіг, Катя почула по радіо пісню "Чи я в лузі не калина була?" у виконанні прославленої Оксани Петрусенко. Вражена піснею й голосом Катерина, посилає листа співачці. Вкладений у конверт разом із листом малюнок на шматочку полотна - калина, вразив Оксану Петрусенко. Вона радиться із друзями - Касіяном, Тичиною, іде у Центр народної творчості, викладає суть справи. У Полтаву надходить розпорядження - з'їздити у Богданівку, знайти Катрю Білокур, поцікавитися її роботами.І от у село приїжджає Володимир Хитько, що очолював тоді художньо-методичну раду обласного Будинку народної творчості. Вражений роботами, декілька картин він забирає із собою в Полтаву, показує колезі і другу, художнику Матвієві Донцову. Було вирішено негайно влаштувати виставку. І в 1940 році в Полтавському будинку народної творчості відкривається персональна виставка художниці-самоучки з Богданівки Катрі Білокур, яка складалася з 11 картин.

Творча палітра

назад

Цікаві факти

назад

Пензлі Катерина Білокур виготовляла сама з котячої шерсті, а фарби — ​з рослин.Радитися, чи брати шлюб, дівчина їздила на могилу до Тараса Шевченка, у Канів.Картину «Цар–колос» художниця створила в тяжкий післявоєнний час (1947-го чи 1949-го), в період голоду, коли її сім’я ледь виживала, підбираючи рештки колосків після збору врожаю колгоспом. За цю роботу отримала орден «Знак пошани». У той же час не мала дров, щоб напалити хату.Усі три картини, представлені 1954 року у французькому Луврі («Цар–колос», «Берізка» і «Колгоспне поле»), вкрали під час транспортування в СРСР. Вони досі не знайдені.«Цар–колос» Катерина Білокур відтворила.За Катерину Василівну як за народного художника УРСР колеги просили у заступника Голови Ради Міністрів УРСР — ​аби допомогти їй із села переїхати до Києва. Однак їм відмовили.Епістолярну спадщину Білокур сучасники оцінили як прояв ще одного таланту — ​письменницького.У селі ходили чутки, що у Білокур замовили портрет Сталіна до 70–річчя. Але, переказують, художниця малювати його відмовилася, чим викликала невдоволення районного начальства.