Українська революція: лідери і патріоти

Українська революція: лідери і патріоти

М. Грушевський

відео

інфо

інфо

С. Петлюра

В. Вінниченко

П. Скоропадський

Є. Коновалець

Н. Махно

Михайло Грушевський

Михайло Грушевський – історик, літературознавець, соціолог, публіцист, письменник, організатор науки, політичний, громадський та державний діяч. Автор 2000 тисяч праць в галузі української й світової історії, історіографії, літератури, соціології, етнографії, археології, спеціальних історичних дисциплін, що збагатили європейську і національну науку. Перше місце за вагомістю внеску в українську революцію беззаперечно посів голова Центральної Ради у 1917-1918 роках Михайло Грушевський. Його обрали керівником Центральної Ради у березні 1917 року одноголосно. Він формально керував УНР до гетьманського перевороту у квітні 1918 року. Після перевороту він відійшов від політики та займався науковою працею. Згодом емігрував, але повернувся до радянської України в 1924 році розбудовувати історичну науку. Згодом був змушений виїхати до Росії, де і помер в 1934 році.

Симон Петлюра

Друге місце в ранзі керівників Директорії УНР посів Симон Петлюра. У генеральному секретаріаті УНР займав посаду, аналогічну міністру оборони. Керував військами УНР після повалення гетьмана, а потім очолював Директорію під час війни з більшовиками у 1919-1920 роках. Після поразки виїхав за кордон, де його вбили у Парижі в 1926 році нібито на знак помсти проти єврейських погромів в Україні. Хоча є версії про більшовицький слід убивства. Михайло Ковальчук вказує, що Симон Петлюра, на відміну від багатьох колег, не відійшов від державних справ у найкритичніші моменти визвольних змагань. "Його послідовна і безкомпромісна боротьба за незалежність України принесла йому популярність і політичний вплив в українському суспільстві", - вважає історик Юрій Шаповал та записує йому у плюс, що "взяв на себе весь тягар у 1919 році, коли Директорія боролася за Україну в умовах багатовекторної агресії". Незалежницькі позиції формувались у нього із запізненням, але на початку 1919 року саме він підхопив прапор, який падав, і за складних обставин гідно протримався.

Володимир Винниченко

Третє місце у переліку посів керівник Генерального секретаріату УНР - письменник Володимир Винниченко. Його нзивають автором майже всіх декларацій та законодавчих актів УНР. Він з перервами керував урядом аж до гетьманського перевороту. Сповідував ліві соціалістичні погляди. Втім, сам він нерідко називав справою свого життя літературу, а не політику. Тритомні мемуари Володимира Винниченка «Відродження нації» вважаються цінним джерелом про події української революції у 1917-1919 роках. В цій праці він виклав власне бачення революційних подій. Після повалення гетьмана на певний час очолив Директорію, а потім мав конфлікт з Петлюрою, звільнився й емігрував, займався літературою. Пізніше його запрошували до уряду більшовицької української республіки, але він відмовився й жив у Франції до смерті в 1951 році.

ПавлоСкоропадський

Умовне четверте місце у рейтингу зайняв керівник Української держави гетьман Павло Скоропадський. Представник старої козацької родини був бойовим генералом російської армії, й у часи Центральної Ради керував українізованим бойовим підрозділом - 1-м українським корпусом. Проте через свою незгоду з лівою політикою мав часті конфлікти з керівниками УНР й наприкінці 1917 року пішов у відставку. З відступом більшовиків навесні 1918 року занурився у політичну діяльність, а 29 квітня з'їзд хліборобів закликав оголосити його гетьманом. Німці допомогли відсторонити Центральну Раду й тоді ж сприяли проголошенню Української держави і влади гетьмана. Період його керівництва за допомогою німецьких військ багато хто називає чи не найстабільнішим періодом революційних подій. У грудні 1918 року його владу повалив заколот Директорії УНР на чолі з Петлюрою та Винниченком. За місяць до повалення він видав маніфест із закликом до федерації з Росією, через що від нього відвернулись багато проукраїнських політиків.

Євген Коновалець

П'яте місце у рейтингу дісталось відомому військовому діячу часів революції та засновнику ОУН Євгену Коновальцю. Євген Коновалець був серед засновників однієї з найбільш боєздатних одиниць УНР - підрозділу Січових стрільців. Брав участь у звільненні Києва в березні 1918 року, потім у поваленні гетьмана Скоропадського, керував січовими стрільцями у війні проти більшовиків у 1919 році. Після поразки революції емігрував, а в 1929 році у Відні став засновником Організації українських націоналістів. На основі якої у майбутньому виникла Українська повстанська армія. У 1938 році в Роттердамі Євгена Коновальця вбив агент радянських спецслужб Павло Судоплатов. Історик Юрій Шаповал вказує на ключову роль Коновальця у придушенні більшовицького повстання на Арсеналі на початку 1918 року.

У вогні перетоплюється залізо у сталь, у боротьбі перетворюється народ у націю.

Як не буде в нас сили, не осягнемо нічого, хоч би все найкраще для нас складалося. Як жеж будемо мати силу, тоді вийдемо переможно з найгіршого лихоліття і здобудемо все, що нам треба. Ця цитата була обрана цитатою дня 14 червня 2016 року.

Волі українського народу до самостійного життя не знищать ні ворожі тюрми, ні заслання, бо Україна є нездобутнім бастіоном героїв і борців.

Настане час, і не словами будемо з'ясовувати суть невмирущої ідеї

Шлях до Львова лежить через Київ.

Супротиви, які зустрінемо на нашому шляху, будуть велетенські. Бо ж віднова Соборної Української держави сама собою однозначна з ліквідацією московської імперії, як і польського історичного імперіалізму, спричинить таку докорінну перебудову цілого Сходу Європи і великої частини Азії, що це з конечности вплине не менш глибоко й на політичний вигляд всієї решти світу.

Як довго не буде самостійної Української держави, так довго не буде порядку в Європі, всі союзи будуть нереальними.

Якщо розходимося, то працюймо так, щоб при зустрічі ми могли один одному глянути в очі й подати один одному руки…

Казати собі, що все покінчено, що «comedia finita», я вважаю невмисним, а коли би це сталося, вважав би це злочином…

Нестор Махно

До десятки знакових діячів української революції історики включили і анархіста Нестора Махна, хоча і з негативною оцінкою. Нестор Махно організував справжню анархістську республіку на півдні України, вів перемовини з УНР, а потім разом з більшовиками воював з українською армією та білогвардійцями. Згодом його підрозділи бились з більшовиками, а потім разом з ними ж брали участь у штурмі білогвардійського Криму. Після повного розгрому білогвардійців його загони знову воювали з більшовиками, а в 1921 році втекли до Румунії. Нестор Махно помер у Парижі в 1934 році.