Want to make creations as awesome as this one?

Transcript

УКРАЇНКА, ЯКА ПІДКОРИЛА ПАРИЖ

МЕДІАПРЕЗЕНТАЦІЯ

Свій талант Марія Башкірцева розвивала в академії Жуліана у Парижі. На той час це був єдиний заклад, де вона могла навчатися малювання. У 1876 році Марія побувала у Гавронцях та відвідала маєток статського радника Сергія Кочубея у Диканьці. Згодом вона писала, що Диканька вразила її не менше за країни Європи: «За красою саду, парку, будівель Диканька суперничає з віллами Борґезе і Доріа в Римі. Дуже шкода, що світ і гадки не має про існування цього місця».

Єдиним літературним твором, який залишила по собі Башкирцева, став її щоденник, який вона писала французькою мовою й вела з 15 років до самої своєї смерті в 1884 році.

В 60-х роках ХХ засновник французької школи автобіографізму Філіп Лежен почне досліджувати європейську автобіографію та остаточно реабілітує щоденникову, сповідальну, гранично щиру й особистісну творчість як таку, що має цінність не лише як документ, а і як літературний твір. Це в 90-х студії пам'яті й автобіографізму стануть нерозривними, а їхню важливість для проговорення різних типів досвіду людства навряд чи хтось зможе спростувати. А за понад сто років до того молода українка, вчергове прибігши додому після заняття в академії живопису Жуліана, одному з найпрестижніших навчальних закладів у Франції, звіряла радості своїх творчих перемог, сумніви і внутрішні протиріччя щоденнику, якому судилося не лише самому стати мистецьким твором, а й по-справжньому змінити світ.

З п’ятнадцяти років дівчина веде щоденник. Звичайно, французькою мовою. Із його сторінок постає спрагла, задихана й жадібна розмова – розмова з собою, з життям, яке швидко протікає крізь пальці, з мінливими вітрами історії. Звісно, Башкірцева не могла знати, що пройде час – і її щоденник стане одним із найяскравіших свідчень мистецького життя Європи. Хоч і сама Марія, без зайвої скромності, називає його «цінним людським документом».

Дівчина вирішує навчатися малюванню і, нехтуючи порадами лікарів, вступає до приватної академії живопису професора Жуліана. Працювала вона наполегливо і вже через рік отримала золоту медаль майстерні. Після цього художниця почала демонструвати свої картини у відомих французьких салонах, завойовувала золоті медалі, славу, визнання і серця парижан, схвальні відгуки критиків, які відзначають її обдарованість, самобутність і високий професіоналізм. Хоча на реалістичних полотнах Марії зображені звичайні люди, прості життєві ситуації, вони нікого не залишали байдужим. Але чим сильніше підступала хвороба (у 20 років її починають «з’їдати» сухоти), тим напруженіше вона працювала, проводила у майстерні понад 10 годин.

• мати художниці Марія Бабаніна була наполовину француженкою, бо її батько свого часу одружився з француженкою Жюлі Корнеліус; • Марія Башкірцева вільно володіла французькою, німецькою, англійською, італійською та російською мовами; • у Ніцці, на вулиці імені Марії Башкірцевої, над фонтаном з білого каменю золотими літерами викарбовано: «На згадку про Марію Башкірцеву»; • картини художниці нині зберігаються у французьких Петіт Палас, музеях Жюля Шере, замку Генріха IV, амстердамському Рейксмузеумі, у низці відомих російських зібрань, приватних колекціях. • значну частину картин Марії знищили у межах революції 1917 року, громадянської та Другої світової воєн, тому в Україні є лише три оригінали картин у Харкові, Дніпрі та Сумах; • у Франції є премія імені Марії Башкірцевої, яку можуть отримати молоді художники з різних країн. Одним з лавреатів став українець Марко Гейко.

Кілька цікавих фактів про видатну полтавку:

31 жовтня 1884 року, два тижні не доживши до свого 24-річчя, Марія померла. Кажуть, останніми словами, які вона вимовила, було: «Мені так хочеться гавронських вишень і яблук…». Похована Башкирцева на цвинтарі Пассі, що в самому центрі Парижа, поблизу Ейфелевої вежі. На жаль, сьогодні картини цієї художниці – рідкість: більша частина з них, привезена матір’ю Марії після смерті доньки в Україну, загинула у роки Другої світової війни.

Література присвячена творчості М. К. Башкірцевій