Want to make creations as awesome as this one?

No description

Transcript

«Як умру, то поховайте…», аудіозапис вірша :https://www.youtube.com/watch?v=5bkclAh3Sc8

Спробою втілити образи «Заповіту» в скульптурі є постать месника, що розриває кайдани (фрагмент пам’ятника Шевченкові в Харкові, скульптор М. Манізер).

Текст вірша ще в 60-х рр. XIX ст. поклали на музику М.В. Лисенко та М. Вербицький. На текст вірша написано кілька музичних творів великих форм: кантати С. Людкевича, симфонічну поему Р. Глієра, кантати Б. Лятошинського, В.О. Барвінського, Л. Ревуцького. Музичні твори різних жанрів на тему «Заповіту» написали й П. Демуцький, Я. Степовий, О. Спендіаров, Д. Аракішвілі та ін. Відомо понад 60 музичних інтерпретацій твору.

Як умру, то поховайтеМене на могиліСеред степу широкогоНа Вкраїні милій,Щоб лани широкополі,І Дніпро, і кручіБуло видно, було чути,Як реве ревучий.Як понесе з УкраїниУ синєє мореКров ворожу... отойді яІ лани і гори —Все покину, і полинуДо самого БогаМолитися... а до тогоЯ не знаю Бога.Поховайте та вставайте,Кайдани порвітеІ вражою злою кров’юВолю окропіте.І мене в сем’ї великій,В сем’ї вольній, новій,Не забудьте пом’янутиНезлим тихим словом.

«Заповіт» перекладено майже всіма мовами світу

На Чернечій горі, Канів, розташована могила Т.Шевченка, над якою з 1939 року височіє бронзовий пам'ятник роботи скульптора Матвія Манізера

Пам'ятник Тарасу уДніпріз викарбуваними словами «Заповіту»

до 175-річчя з часу написання«Заповіту» Т.Г. ШевченкаЛистопад 1845 року видався мокрий, вітряний і холодний. Шевченкові ця погода дошкуляла дужче, ніж зазвичай, бо тоді він, працюючи в складі Археографічної комісії, мусив увесь час їздити по селах і містах, змальовувати старовинні церкви, монастирі, незвичайні будівлі.Вранці поет виїхав із села В'юнище до Андрушіва, у дорозі змок до нитки. Весь день його морозило, і надвечір він повернувся до В'юнища зовсім хворим. Довелося злягти в чужій хаті.Думи роєм носилися в голові, просилися на папір. Хворіючи, поет написав своє посланіє «І мертвим, і живим, і ненародженим…», «Минають дні, минають ночі» і ще кілька ліричних творів.Про хворобу поета дізнався його щирий приятель, переяславський лікар Андрій Козачковський і негайно ж перевіз Тараса Григоровича з В'юнища до себе у Переяслав. У хворого почалося двостороннє запалення легенів. У той час мало хто видужував від цієї хвороби. Це знав і лікар, знав і поет. Після 20 грудня хворому погіршало, становище його було майже безнадійним.Тарас Григорович лежав у чистій, теплій, затишній кімнаті, сумно дивився у стелю і думав про свою останню годину, про долю України, про майбутнє рідного народу. В уяві виринав Дніпро, лани широкополі і села, що нагадували поетові писанку. Було боляче, що залишилися невиспіваними його думи, що гарячу, чисту, нерозтрачену любов до рідного народу доведеться забирати з собою в домовину. Ось у таку годину Шевченкові страшенно захотілося сказати народові, Україні, своїм друзям тепле щире слово, і на папері лягли рядки: «Як умру, то поховайте…».Вірш написано на Різдво — 25 грудня 1845 року. Шевченко не знав тоді, що ця його поезія стане дуже популярною піснею, народним гімном, бойовим закликом до боротьби не тільки в його батьківщині, але й далеко за її межами. Не думав ні про славу, ні про почесті, ні про можливу кару за свої сміливі думки. Він тільки хотів — може, в останній раз — сказати народові про те, що думав, що почував. То був його заповіт.На щастя, міцний організм переміг хворобу, і через два тижні поет уже вирушив на Чернігівщину з тим же таки завданням Археографічної комісії.«Заповіт» пішов у люди: його переписували в десятках і сотнях примірників, передавали з рук у руки, вивчали напам'ять.У різних списках і різних виданнях цей вірш мав різні назви: «Завіщаніє», «Заповіт», «Думка», «Остання воля». З 1867-го року за ним закріпилася назва «Заповіт».

Могіла Шевченк. Канів.1912р.