Interactive image

Українські народні казки

• Підготувала бібліотекар Добропільського КЗЗСО І-ІІІ ст. №2 О.Ю.Кириченко

Украї́нські наро́дні казки́ — жанр українського фольклору, представлений творами чарівного, авантюрного чи побутового характеру усного походження з настановою на вигадку, що розповідаються з розважальною чи дидактичною метою. В українських казках відображено вірування й цінності українського народу. Українські народні казки лежать в основі вітчизняних літературних казок. Найдавнішим жанровим різновидом народних казок вважаються казки про тварин і рослини, пов'язані з віруваннями у тотемних предків. З українських казок це такі, як «Лисичка-суддя», «Пан Коцький», «Як заєць ошукав ведмедя» тощо. Чарівні казки становлять найбільшу частку: «Дівчина та Місяць», «Василина Прекрасна», «Тісто-богатир», «Яйце-райце», «Летючий корабель», «Котигорошко», «Ох», «Кривенька качечка» й таке інше[1]. В них вбачаються відголоски уявлень слов'ян про влаштування світу, так, яйце — символ народженого світу, повноти буття; світове дерево (яблуня, верба, береза, клен) — зв'язок між небесними й земними рівнями буття; змієборство — протистояння добра і зла; жива і мертва вода; камінь — вхід і вихід з потойбічного світу; Костій (Кощій) — уособлення першопредка, символ смертного, матеріального в людській природі. Найпізніші казки — соціально-побутові, поява яких спричинена соціальним розшаруванням суспільства. Наприклад, «Мудра дівчина», «Хліб і золото», «Правда і Кривда», «Названий батько», «Піп та селянин»[ В українських народних казках вбачаються сліди архаїчних звичаїв, пам'ять про які майже не збереглася в інших європейських народів. Так, багатством в українських казках часто володіє не чоловік, як в інших народів, а жінка (дівчина) через практику материзни, коли спадок передається від матері до доньки. Суто негативні в інших народів персонажі, такі як Змій, можуть виявляти честь і гостинність: зустрічають героя, що прийшов з ними битися, застіллям, дають право першого удару. Підстави цього вбачаються у збереженні язичницького світорозуміння, де надприродні сили ще не поділяються на однозначно добрих і злих.