Interactive image

Хроніка

Хронологія

Хронологія окупації Російською Федерацією півострова Крим Дата Подія 23 лютого 2014 р. У м. Севастополь на площі Нахімова був проведений мітинг, на якому підприємець Олексій Чалий був обраний «народним мером». У цей день було прийнято рішення про створення загонів так званої «самооборони» (надалі «кримської самооборони»). Спільно з «кримської самообороною» в перші два тижні після означеної події діяли російські військові у військовій формі без розпізнавальних знаків. Саме вони отримали назву «зелених чоловічків». 25 лютого Два військові автомобілі марки «Урал» з автомобільними номерними знаками РФ в’їхали в м. Ялту, котре розташовано на відстані 80 км від Севастополя. Автомобілі з озброєними військовослужбовцями без розпізнавальних знаків прибули до санаторію Чорноморського Флоту Міністерства оборони РФ. Директор санаторію Володимир Клємєшев визнав, що це військовослужбовці РФ. 26 лютого У м. Сімферополі біля будівлі кримського парламенту відбувся мітинг на підтримку суверенітету України і статусу Автономної Республіки Крим. Мітинг був організований Меджлісом кримськотатарського народу, в ньому взяло участь кілька тисяч кримчан. Лідер Меджлісу кримськотатарського народу Рефат Чубаров звернувся до спікера кримського парламенту Володимира Костянтинова з проханням перенести позачергову сесію Верховної Ради Автономної Республіки Крим. Врешті-решт вона була скасована. У цей же час біля кримського парламенту була організована акція проросійських сил із вимогами приєднання Криму до Російської Федерації. Провокації з їхнього боку призвели до сутичок. 26 лютого У цей же день міністр оборони РФ генерал армії Сергій Шойгу заявив, що Міністерство оборони Росії буде вживати заходів щодо забезпечення безпеки об’єктів Чорноморського Флоту в Криму, що в подальшому призвело до збільшення військового контингенту РФ у Криму. 27 лютого Рано вранці озброєні люди без розпізнавальних знаків захопили основні адміністративні будівлі в м. Сімферополі – Раду міністрів і Верховну Раду АР Крим. Захоплення цих будівель підтвердив Міністр внутрішніх справ України Арсен Аваков. Після захоплення центр м. Сімферополя та основні вулиці міста були оточені військовослужбовцями без розпізнавальних знаків на військових автомобілях з номерними знаками РФ. 27 лютого У присутності озброєних осіб пройшла сесія парламенту Криму, на якій з порушенням законодавства України новим головою Ради міністрів був призначений лідер партії «Русское единство» Сергій Аксьонов. Кримський парламент, не маючи на це повноважень, затвердив рішення про проведення референдуму 25 травня 2014 року щодо розширення повноважень автономії До м. Севастополь прибула група депутатів Державної Думи Росії на чолі зі віце-спікером Володимиром Васильєвим. Серед делегатів були депутати Думи Микола Валуєв, Валентина Терешкова, Ірина Родніна та мер Москви Сергій Собянін. Політики виступили перед учасниками мітингу біля Севастопольської міської державної адміністрації та висловили підтримку ідеям приєднання Криму до Російської Федерації. Бійці загону так званого «ополчення» виламали металеві ворота аеропорту «Бельбек» та потрапили на територію аеропорту, де зустріли співробітників СБУ. Близько 23 години до аеропорту «Бельбек» приїхало більше ніж 10 бронетранспортерів і вантажівок без номерів із російськими військовослужбовцями, одягнутими у камуфляжну форму без знаків розрізнення. Вони оточили летовище по периметру. Пізніше було захоплено злітну смугу аеропорту. Загальна кількість російських військових, задіяних в цій акції, оцінюється в приблизно 300 осіб. Впродовж ночі на територію міжнародного аеропорту «Сімферополь» проникли вантажівки КамАЗ і близько 150 військових. Уранці Міністр внутрішніх справ України Арсен Аваков підтвердив інформацію про те, що аеропорт «Бельбек» і аеропорт «Сімферополь» блокуються російськими військовими. 28 лютого Невідомі озброєні люди у камуфляжній формі побудували з бетонних блоків, мішків з піском та інших підручних засобів блокпости на в’їздах до Криму. Пости з’явилися на трасі Скадовськ – Армянськ на кордоні з Херсонською областю у селі Чонгар, на трасі Каланчак (смт) – Армянськ та поблизу Джанкоя. На усіх блокпостах було піднято прапори РФ, їх охороняли автоматники у камуфляжній формі, а також люди у міліційній формі та одностроях підрозділу «Беркут». 1 березня Сергій Аксьонов самовільно підпорядкував собі силові структури Криму і звернувся за допомогою до президента Російської Федерації В.Путіна. Аксьонов заявив, що референдум про статус Криму відбудеться не 25 травня, а 30 березня 2014 Вранці в порт м. Феодосії увійшов російський десантний корабель на повітряній подушці «Зубр» без знаків розрізнення. Близько 30 осіб проникли на територію запасного командного пункту 55-го зенітно-ракетного полку в м. Євпаторії, відібрали зброю та засоби зв’язку в кількох десятків українських військовослужбовців, поклавши їх на підлогу. О 13:00 озброєний загін у кількості біля 300 російських спецназівців на 10 машинах намагався взяти під свій контроль українську прикордонну заставу в Балаклаві. Українські прикордонники повернули контроль над севастопольським загоном морської охорони, який намагалися захопити озброєні особи. Як зазначив голова прикордонного відомства Сергій Астахов, під час переговорів старший групи озброєних осіб заявив, що виконує наказ Міністерства оборони Російської Федерації про захоплення прикордонної військової частини Президент РФ Володимир Путін запросив у Ради Федерації РФ дозвіл на використання російських військ. Група озброєних людей захопила Будинок профспілок у Сімферополі, а в Джанкої російські війська зайняли колишній аеродром. 2 березня Захоплено постійне представництво Президента України в АР Крим, російські військові і козаки звернулися до батальйону морської піхоти ВМС України у Феодосії з вимогою скласти зброю та заблокували військову частину української берегової оборони в селі Перевальне. «Зелені чоловічки» заблокували військову частину української морської піхоти А-0 669 в Керчі і захопили штаб Азово-Чорноморського регіонального управління та Сімферопольського прикордонного загону Прикордонної служби України. 3 березня Штаб Військово-морських сил України і кілька українських військових частин зазнали нападу, в результаті чого двоє офіцерів севастопольської бригади тактичної авіації збройних сил України отримали травми. Російські військові заблокували українську військову частину № 2904 в м. Бахчисараї, а кораблі Чорноморського флоту РФ – український корвет «Тернопіль» і корабель управління «Славутич» в Севастопольській бухті. Представник Чорноморського флоту РФ зажадав від командування військової частини у Бельбеку перейти на бік кримської влади, але українські військові залишилися вірними присязі. 4 березня У м. Євпаторії кілька сотень військовиків, які вже не приховували, що вони солдати збройних сил Російської Федерації, оточили КПП зенітно-ракетної частини і пішли на штурм. Українські солдати живим щитом стримували натиск штурмовиків. Російським військовим допомагали колишні службовці кримського «Беркуту». У цій же частині було заблоковано знімальну групу телеканалу «Аль-Джазіра», яка знімала напад російських агресорів. 5 березня Вісім підрозділів Державної прикордонної служби України були заблоковані військовослужбовцями РФ, зруйновані об’єкти в зенітно-ракетному полку на мисі Фіолент в м. Севастополі. У той же день військових спостерігачів ОБСЄ не пропустили на блокпостах при в’їзді до Криму. У м. Сімферополі «кримська самооборона» заблокувала представника ОБСЄ з питань свободи слова Дунью Міятович. До військової частини А0883 (Керч, 9-й кілометр), яка охороняє повітряний простір України, під’їхали дві вантажівки з російськими номерами (90-й регіон) із російськими військовими, озброєними автоматами. Російські військові ультимативно зажадали від українських бійців здати зброю. Українські захисники відмовились здаватися і передали інформацію про ультиматум керівництву в Севастополь. До частини під’їхали дружини і матері бійців, котрі просили росіян відступити і заявили про готовність захищати своїх рідних, які служать в частині. У м. Севастополі будинки, де проживали родини українських військовиків, відключені від електромереж. 6 березня Російські військові затопили поблизу входу до озера Донузлав списані раніше протичовновий корабель «Очаків» та рятувальне буксирне судно «Шахтар», чим заблокували вихід у море українських військових кораблів з Південної військово-морської бази. Близько 10 години було захоплено радіотелевізійний передавальний центр у м. Сімферополь. Від транслювання на території Криму було відключено канали 5-й к та 1+1, а на частотах Чорноморської ТРК було включено сигнал каналу Росія-24. На частотах 1+1 вів мовлення телеканал Росія-1. У будівлі Верховної Ради АР Крим, що залишалася під охороною «зелених чоловічків», було проведено позачергове засідання кримського парламенту, де було прийнято рішення про проведення референдуму 16 березня (тобто через 9 днів). Було прийнято постанову про входження Криму до складу Російської Федерації як суб’єкта Російської Федерації. Відповідне рішення було прийнято на позачерговому засіданні Севастопольської міської ради. Російськими військовослужбовцями було заблоковано ще два об’єкти Прикордонної служби України 7 березня Російські військовослужбовці армійським «КамАЗом» пробили ворота розташованої в м. Севастополь, в Юхариній балці, військової частини А-2355, захопили найближчу будівлю, а потім проривалися до командного пункту тактичної групи «Крим» Повітряних Сил України. Під час захоплення частини російські військові побили українських журналістів. Серед потерпілих –знімальні групи каналу «Інтер» та СТБ, грецький журналіст та кореспондент російського інтернет-видання «Русская планета» Павло Нікулін. 8 березня Російські військові захопили український прикордонний пропускний пункт Щолкіно на мисі Казантип. У той же день в м. Сімферополі «кримська самооборона» захопила Республіканський військовий комісаріат, а по автомобілях активістів був відкритий вогонь. 9 березня КПП і деякі об’єкти частини А1387, яка охороняла аеродром, захопили військовослужбовці без розпізнавальних знаків. 9 березня 2014 р. були відключені від транслювання всі українські телеканали на території Криму, а 29 червня — й у кабельному мовленні (серед них «Інтер», «1+1», «СТБ», «5 канал», мовлення ТРК Міноборони України «Бриз»). У селищі Чорноморське російські військовослужбовці захопили українську прикордонну заставу, а в м. Сімферополь прибула колона з декількох десятків військових вантажівок, в яких знаходилися російські військові без розпізнавальних знаків. 10 березня Російські військові захопили окрему ракетну технічну частину в Чорноморському і військову частину А-2 904 в Бахчисараї. 11 березня Верховна рада АР Крим та міська рада м. Севастополя на своїх сесіях ухвалили Декларацію незалежності Автономної Республіки Крим та міста Севастополя. На мисі Тарханкут російські солдати прорвалися на територію українською радіолокаційної роти. Російські військовики та проросійські активісти здійснили спробу захоплення складу з боєприпасами у місті Інкерман. 13 - 14 березня Російські військові і члени «кримської самооборони» заблокували територію військової бази в Інкермані 15 березня Біля селища Стрілкове (Арабатська стрілка, Генічеський район, Херсонська область) о 13:30 з гелікоптерів Мі-8 висадився десант російських військ. Вони висадились в тилу розташування українських прикордонників при підтримці 4-х вертольотів і 3-х бойових броньованих машини та зайняли позиції поблизу газорозподільної станції. Захоплені об’єкти Прикордонної служби України в селищах Масандра і Гурзуф. Через Керченську переправу був доставлений зенітно-ракетний дивізіон у складі чотирьох батарей. 16 березня «Кримський референдум» відбувся в умовах присутності військових іноземної держави тобто в умовах окупації.

Фото

Справи

Справи. «Справа 26 лютого» Звинувачення: організація та участь у масових заворушеннях (ст. 212 КК РФ), покарання – позбавлення волі від трьох до п’ятнадцяти років; спричинення смерті з необережності (ст. 109 КК РФ), покарання – позбавлення волі до двох років. Заарештовані: 29 січня 2015 заарештований Ахтем Чийгоз, заступник голови Меджлісу кримськотатарського народу, 7 лютого 2015 – Ескендер Кантеміров, 18 лютого 2015 – Ескендер Емірваліев, 11 березня 2015 – Талят Юнусов. Події: 26 лютого 2014 в м. Сімферополі (столиці Криму) біля парламенту Автономної республіки Крим пройшов мітинг на підтримку суверенітету України і статусу Автономної республіки Крим, організований Меджлісом кримськотатарського народу. В акції брали участь кілька тисяч кримчан. 21 березня 2014 Росія прийняла закон РФ №6-ФКЗ, за яким включила Крим до складу РФ. Сам закон набув чинності 1 квітня 2014 р., тому Росія визнає свою юрисдикцію в Криму з цього дня. Незважаючи на це, слідчий комітет РФ став порушувати кримінальні справи за події, які відбулися до 1 квітня і не потрапляють під юрисдикцію РФ. При цьому згідно зі ст. 70 Женевської конвенції від 12 серпня 1949 року про захист цивільного населення під час війни держава-окупант не може піддати арешту, переслідуванню чи засудженню осіб за дії або думки, вчинені або висловлені до окупації або в період тимчасового її припинення, за винятком випадків порушень законів і звичаїв війни. У січні 2015 р. Слідчий комітет РФ порушив кримінальну справу за організацію та участь у масових заворушеннях 26 лютого 2014 р. Саме по цій справі був затриманий і досі перебуває під вартою заступник голови Меджлісу кримськотатарського народу Ахтем Чийгоз. У його будинку був проведений обшук. У рамках цієї справи ФСБ провела обшук кримськотатарського каналу ATR, щоб вилучити відеозаписи подій 26 лютого. Слідство вважає, що під час цих подій з необережності загинули двоє людей (один з них – від серцевого нападу). Було заарештовано ще троє кримських татар та допитано більше 150 осіб. Слідчі вимагають від заарештованого Ескендера Емірвалієва дати неправдиві свідчення проти Ахтема Чийгоза, але він відмовляється. Сам Ахтем Чийгоз свою провину не визнає і впевнений, що звинувачення надумані і політизовані. «Справа О. Костенко» Звинувачення: навмисне заподіяння легкої шкоди здоров’ю з мотивів політичної, ідеологічної, расової, національної чи релігійної ненависті або ворожнечі чи з мотивів ненависті або ворожнечі відносно якої-небудь соціальної групи (ч. 2 ст. 115 КК РФ), покарання – до двох років позбавлення волі. Заарештовані: Справа Костенко є безпрецедентною. Його звинувачують за участь у подіях, що не тільки відбулися ще в лютому 2014 р., але й відбулися навіть не в Криму, а в Києві. Сам О. Костенко є активістом Євромайдану. Олександр Костенко був затриманий 5 лютого 2015 р. в Сімферополі, але доправили його в поліцію лише наступного дня. За його словами, перед цим вночі співробітники ФСБ під тортурами намагалися домогтися від нього свідчень. Слідство вважає, що Костенко, «відчуваючи почуття ідеологічної ненависті і ворожнечі до співробітників органів внутрішніх справ», озброївся «каменями розмірами 10х10х12 см (бруківкою)» і прицільно кинув «камінь із зазначеними характеристиками» в прапорщика В. В. Полієнко, котрий стояв в оточенні. Як наполягає слідство, в результаті співробітник кримського «Беркута» отримав пошкодження. У який спосіб слідчі Сімферополя змогли провести розслідування подій у Києві річної давності – невідомо. О. Костенко написав відкритого листа, де повідомляє про постійне застосування до нього тортур. Адвокат О. Костенко також підтверджує, що до заарештованого застосовувалися тортури. Йому під нігті вводилися оголені дроти і пропускався електричний струм. На його тілі є очевидні гематоми, зламана рука і пальці. Тортури над О. Костенко тривають і в СІЗО, його змушують відмовитися від адвоката і дати свідчення проти інших українських активістів Євромайдану. 15 травня 2015 р. Київський районний суд Сімферополя засудив Олександра Костенка до чотирьох років і двох місяців ув’язнення. «Справа Сенцова» Олег Геннадійович Сенцов (нар. 13 липня 1976 року, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Українська РСР) — український кінорежисер, сценарист та письменник, громадський активіст. Генеральний директор кінокомпанії «Край Кінема». 11 травня 2014 року співробітники російських окупаційних силових структур затримали Олега Сенцова, Геннадія Афанасьєва, Олексія Чірнія та Олександра Кольченка в Сімферополі. Їм було пред’явлено звинувачення у підготовці терористичного акту. За інформацією спецслужб, затримані готувалися «у складі терористичної організації до здійснення вибуху у ніч на 9 травня 2014 року саморобних пристроїв біля меморіалу «Вічного вогню» і пам’ятника Леніну в Сімферополі, а також підпалів офісів громадської організації «Русская община Крыма» та представництва партії «Единая Россия» в Сімферополі 14 і 18 квітня 2014 року». 25 серпня 2015 у Ростові-на-Дону суд засудив Олега Сенцова до 20 років позбавлення волі з відбуванням покарання у колонії суворого режиму. О. Сенцов, до якого долучився інший обвинувачуваний у його справі, Олександр Кольченко, під час оголошення вироку заспівав гімн України та вигукнув «Слава Україні!» З листа Олега Сенцова: «Я теж до Революції Гідності був байдужий до політики, зрештою, як і зараз. Просто настає іноді момент у твоєму житті і в житті твоєї країни, коли не можна залишатися осторонь. Ось я і не залишився...» «Справа 3 травня» Звинувачення: застосування насильства, небезпечного для життя чи здоров’я, відносно представника влади (ч. 2 ст. 318 КК РФ.)., покарання – позбавлення волі до десяти років; незаконний перетин Державного кордону Російської Федерації (ст. 322 КК РФ), покарання – від штрафу до позбавлення волі на строк до шести років. Заарештовані: 16 жовтня 2014 р. арештований Муса Апкерімов, 17 жовтня 2014 р.– Рустам Абдурахманов, 22 жовтня 2014 р. – Таїр Смедляєв, 25 листопада 2014 р. – Едем Ебулісов, 20 січня 2015 р. – Едем Османов. Окупаційна влада заборонила Мустафі Джемілєву в’їзд на територію Криму під час його перебування на материковій частині України. Так, 2 травня 2014 йому не дали вилетіти з Москви до Сімферополя. Тоді лідер кримськотатарського руху спробував потрапити на півострів на авто, але був зупинений на пункті пропуску «Турецький вал» в Армянську. На знак протесту кримські татари рушили йому на зустріч, перекрили дорогу і заблокували нейтральну смугу. Проте окупаційна влада так і не пустила М. Джемілєва до Криму. Аби не допустити загострення ситуації, Мустафа Джемілєв закликав учасників протесту повернутися в Криму, а сам повернувся до Києва. В акції взяли участь кілька тисяч кримських татар. Коли соратники М. Джемілєва перейшли адміністративний кордон з Кримом, бійці «Беркута» заблокували їх і не пропускали назад. Самопроголошена прокурор Криму Наталія Поклонська направила постанову в Слідчий комітет і ФСБ РФ з метою «організації кримінального переслідування стосовно винних осіб за ст. ст. 212, 318 і 322 КК РФ » – про масові заворушення, застосуванні насильства відносно представника влади і незаконному перетині державного кордону. Через тиждень учасники акцій почали отримувати повістки до суду, в результаті близько 200 осіб були оштрафовані на суми від 10 до 40 000 рублів по адміністративним статтями про «несанкціонований мітинг» (20,2 КоАП РФ) і непокору поліції (19,3 КоАП РФ). Потім відбулася хвиля обшуків у будинках учасників мирного зібрання «3 травня» під приводом пошуку зброї, наркотиків і заборонених екстремістських матеріалів. У жовтні були затримані 4 кримських татари: Муса Апкерімов, Рустам Абдурахманов, Таїр Смедляєв і Едем Ебулісов. 20 січня 2015 р. був заарештований Едем Османов, син Мустафи Османова, активіста кримськотатарського національного руху і учасника Євромайдану в Києві. Пізніше всі п’ятеро були звільнені з-під варти. У грудні відбулися перші судові засідання. У результаті: Едем Османов - один рік ув’язнення умовно; Таїр Смедляєв – два років позбавлення волі умовно.

Хроніка спротиву окупації З початку окупації мітинги та акції проходили щоденно в різних місцях Криму. Постійним місцем акцій протесту став парк Шевченка в місті Сімферополі. Також проходили постійні пікети біля блокованих військових частин. Часто перед «зеленими чоловічками» та так званою «самообороною» ставали жінки та люди похилого віку. З розповіді свідка подій А. Щекуна «Перша акція, яку ми організували, була нечисленною. Зібралося всього осіб 40, і то їх було дуже складно організувати. У нас серед самих учасників точилася дискусія, чи є це доцільним. Але дивлячись, що проходять тільки мітинги на підтримку приєднання Криму до Росії, ми вирішили розпочати свої акції. З кожним днем на мітингах проти окупації збиралося все більше людей, які долали страх і виходили на вулиці» 26 лютого Мітинг біля Верховної Ради Автономної республіки Крим – біля 15 тис. кримських татар та українських активістів та до 3 тисяч проросійських учасників. Результат протистояння – десятки поранених та двоє загиблих. 3 березня Акція протесту жінок біля аеропорту Бальбек. 5 березня У м. Сімферополі група молодих дівчат провела пікет на підтримку військовослужбовців Збройних сил України біля штабу військ берегової оборони Військово-морських сил України. На них напали проросійські активісти. У м. Бахчисарай пройшов пікет проти вторгнення російських військ до Криму. 6 березня Протести проти окупації пройшли по всьому Криму. 7 березня Антивоєнна акції біля пам’ятника Тарасу Шевченку в м. Сімферополі. 8 березня Мітинг проти війни та окупації, за мир і єдність України у м. Сімферополі, містяни, які протестували проти військової агресії Росії, зібралися в центрі міста – біля кінотеатру – і пройшли маршем до військової частини, розташованої на вулиці Карла Маркса. Загальнокримська акція «Жінки Криму за мир», в якій взяли участь понад 15 тисяч кримчанок. 9 березня Мітинг в окупованому Сімферополі, присвячений 200-річчю з дня народження Тараса Шевченка. 10 березня Акції протесту кримських татар проти військової агресії Росії проходили на території всього Криму. 11 березня Проукраїнський мітинг у м. Сімферополь. 13 березня Учасниці акції, представниці руху «Жінки Криму за МИР», провели в м. Сімферополі мовчазну акцію на підтримку свободи слова. Дівчата заклеїли собі роти синьою стрічкою, а в руках тримали чисті плакати без єдиної літери. 14 березня У різних частинах Криму вздовж основних доріг пройшли мирні акції у формі пікетів проти референдуму, призначеного на 16 березня. 18 березня Поховання Решата Аметова. На похорон прийшли тисячі кримчан. Після того, як відбувся «референдум» (16 березня 2014 р.) про статус Криму, масові акції проти російської агресії вже не проводилися, учасники руху проти окупації переважно зосередилися на допомозі українським військовим та їх сім’ям, вивезенні їх на материк. Але спротив не зупинився …

​​